Каждый день обычные украинцы сталкиваются с несправедливостью — маленькой, большой, гигантской. Спросите людей на улице, что они думают о справедливости в нашем государстве, и они рассмеются вам в лицо.
В Україні не існує дверей, у які може постукати проста людина, щоб звернутися за справедливістю. Зате існує безліч балконів, з яких їй голосно зачитають, що законно, а що ні.
Закон став настільки цинічним поняттям, що люди перестали сприймати його всерйоз. Справедливість стала настільки рідкісним явищем, що люди перестали вірити в її існування.
Між законом і справедливістю утворилася величезна яма, така, як на українських дорогах весною. І якщо високопосадовці, топ-політики чи олігархи навчилися цю яму обходити, перестрибувати або перелітати у своїх власних інтересах, то для простого українця вона перетворилася на прірву.
Звичайні громадяни стоять на березі Закону і бачать, як берег Справедливості віддаляється від них все далі.
Люди бачать, як багатіють чиновники, що живуть на «одну зарплату», і відчувають сум, коли їхні власні родичі емігрують, бо не мають перспектив прогодувати родину.
Бачать, у якому розкішному одязі ходять політики, що борються «за права простих людей», і відчувають розпач, коли не можуть купити зимові чоботи своїй дитині.
Бачать, як можновладці летять на фешенебельні закордонні курорти «скромно відпочити з родиною», і відчувають злість, коли їм самим не вистачає грошей навіть для поїздки в Карпати.
Бачать, як по спеціально виділених для автобусів лініях мчать мерседеси з «народними представниками», за якими поспішають джипи з охороною, поки всі звичайні громадяни стоять у заторах. Стоять разом з автобусами, яких зігнали з виділених для них же ліній. Про відчуття в цей момент навіть писати зайве…
Люди все бачать. І все відчувають. І оскільки берег Справедливості все віддаляється, часом вони не витримують і скачуть у прірву. Забуваючи про Закон. Не в змозі дотягнутися до Справедливості.
Не треба бути соціологом, щоб розуміти це, достатньо просто кожного дня ходити українськими вулицями.
Ми перетворилися на суспільство, яке зневажає Закон, але не вірить у Справедливість.
Така ситуація не просто болюча, вона небезпечна для країни. Якщо ми як держава хочемо вижити та стати здоровими, вихід один – нам потрібні Справжні Зміни!
Справедливість має стати основним принципом. Їй на допомогу повинні прийти здоровий глузд та патріотизм. Саме ці три поняття мають стати трьома китами, на яких стоятимуть зміни.
Найважливішою реформою, яка може принести нам більше справедливості, є реформа судової системи. Ось три конкретні кроки, які варто зробити якомога швидше.
По-перше, слід здійснити повне оновлення суддівського корпусу.
Зробити це можна лише позбавивши старих суддів можливості контролювати відбір нових. Сьогодні Вища кваліфікаційна комісія суддів – орган, що номінує нових суддів, прямо чи опосередковано контролюється старим суддівським корпусом.
Це ж стосується Вищої ради правосуддя, конституційного органу, що покликаний забезпечувати незалежність судової гілки влади.
Покажіть мені того, хто сьогодні повністю довіряє українським судам? Я хочу познайомитися з цією людиною. Підозрюю, якщо такі й є, то це або самі судді, або члени їхніх родин.
Не можуть органи з такою довірою оновлювати самі себе! Це не лише несправедливо, це суперечить здоровому глузду.
Добір суддів треба доручити тим, кому найбільше довіряє суспільство. Якщо винести за дужки армію і церкву, то на сьогодні це дві категорії: міжнародні експерти та волонтери і громадські активісти.
Представники громадського сектору та міжнародні професіонали з бездоганною репутацією мають отримати провідну роль під час обрання нових суддів. Натомість вплив старих суддів повинен бути зведений до мінімуму.
Роль суддів має стати експертною, оскільки вони є носіями певної інституційної тяглості, але аж ніяк не визначальною.
Хтось обов’язково скаже, що «більшість суддів, обраних суддями» – європейський стандарт. Це правда. Але правда й те, що ситуацію в Західній Європі не можна порівнювати з ситуацією в Україні. У них до суддів – висока довіра. І їхня професійна спільнота не діє, як каста.
Реформа Верховного Суду показала – стара система не оновить сама себе добровільно. Як хірург, що не зробить складну операцію собі. Судді приречені бути упередженими, бо боятимуться зробити самим собі боляче.
Тому склад ВККС та ВРП повинен бути змінений виходячи з принципів справедливості, здорового глузду та патріотизму.
До речі, пропозиція деяких політиків обирати суддів на загальних виборах є небезпечним популізмом у сьогоднішніх українських реаліях. Ви знаєте, як ми обираємо депутатів-мажоритарників. З суддями буде все те ж саме, тільки в квадраті. Національний фестиваль гречки…
По-друге, слід добитися довіри українського та іноземного бізнесу до наших судів.
Без цього не буде ні інвестицій, ні дешевих кредитів, ні інновацій. Люди, які вкладають гроші в економіку України, мають бути впевнені – їхні права забезпечені, а контракти перебувають під надійним правовим захистом.
Саме тому слід всерйоз подумати про залучення авторитетних іноземних суддів до ведення справ в Україні. Це, в першу чергу, стосується господарських справ, а особливо – апеляцій та касацій.
Не треба боятися «втрати суверенітету», яким так лякають адепти старих порядків. За 27 років судочинства таких «суверенів» ми вже втратили все, що могли. Зрештою, ті рідкісні успішні справи, що стосувалися інтересів України, як-то Нафтогаз проти Газпрому, або єдина справа проти топ-корупції – справа Лазаренка – розглядалися іноземними суддями.
Крім того, для розгляду комерційних спорів слід залучити як присяжних авторитетних правників, делегованих представниками бізнесу.
Результатом, серед іншого, стане поява судових рішень, які не просто карають одну зі сторін, роблячи позивача та відповідача ворогами, а сприяють пошуку компромісу між ними. Це, в свою чергу, покращує бізнес-клімат у країні.
По-третє, слід створити умови, за яких судді будуть боятися займатися корупцією.
Спочатку, знову ж таки, оновити склад касаційного суду. Він має отримати повну довіру суспільства. Далі, якщо якийсь суддя першої інстанції матиме велику кількість справ, повернутих після касації, це має стати підставою для розгляду його/її дій тією ж таки ВККС. Якщо розгляд покаже упередженість або незаконність дій судді, то його/її має бути негайно звільнено.
Чесні суди необхідні ще й для того, щоб ми могли позбавитися від такого явища, як олігархи.
Ні, я не проти багатих. Навпаки, талановиті успішні бізнесмени – запорука зростання економіки. Але лише тоді, коли вони грають за правилами, обов’язковими для всіх.
Не може той, чий бізнес підпадає під спеціальну регуляцію, впливати на політику через власні ЗМІ та контрольовані фракції в парламенті.
Олігархів потрібно позбавити впливу на політичні рішення, що торкаються їхнього власного бізнесу та монополій, що паразитують на ренті.
Пам’ятаймо, найбільшою перепоною, як і найбільшим рушієм будь-якої реформи, є люди! Саме відсутність політичної волі «людей минулого» стала причиною неефективності багатьох реформ. Саме завзяття «людей майбутнього» має зробити нашу країну справедливою.
Хто ж такі ці люди майбутнього?
Це люди, які не бояться викликів.
Люди, які люблять свою країну.
Люди, які готові не роздумуючи жертвувати власними інтересами заради інтересів усього суспільства.
Люди, чиє минуле не стане зашморгом на їхній шиї.
Люди, які вірять у справедливість і готові за неї боротися не на білбордах, а в житті.
Як наші воїни-герої, а не як засмаглі політики на віллах і яхтах.
При цьому всім нам дуже важливо усвідомити, що основна місія таких «людей майбутнього» полягає не в тому, щоб зайняти місце «людей минулого», а в тому, щоб привести до влади Справедливість, яка разом зі Здоровим Глуздом і Патріотизмом стануть Законом.
Законом, що буде важливішим за волю будь-кого чи з минулого, чи з теперішнього, чи з майбутнього.
Законом – одним для всіх. І для президента, і для домогосподарки.
Джерело: Українська правда
