История с выплатами людям, которых журналисты называют «политзаключенными Кремля», началась с принятия государственного бюджета на 2018 год.
Саме тоді заклали 96 мільйонів гривень для тих, кого в офіційних документах називають «особами, позбавленими особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади РФ на окремих територіях Донецької та Луганської областей … та тимчасово окупованій території України».
Чому ж досі «політв’язні» або їхні родичі не отримали обіцяну державою допомогу?
Розібратися в низці нормативних актів щодо цієї програми непросто. Перші обіцянки фінансової підтримки звільнених з полону пролунали з вуст міністра соціальної політики України Андрія Реви вже наступного дня після звільнення українських заручників, 28 грудня 2017 року:
«Усім звільненим нададуть матеріальну допомогу. Наша пропозиція — 100 тисяч гривень».
Цю обіцянку оформили 31 січня 2018 року постановою Кабінету міністрів №38. Для звільнених 27 грудня 2017 року та 24 січня 2018 року мали виплатити по 100 тисяч з резервного фонду після верифікації списків цих людей СБУ.
Українські військовополонені в оточені проросійських бойовиків під час обміну заручників неподалік окупованої Горлівки, Донецька область, 27 грудня 2017 року Фото: EPA-EFE/ALEXANDER ERMOCHENKO
Але процес зупинився. Тих, кого зустрічав особисто президент України на гелікоптері, чиє звільнення було справжнім подарунком під Новий рік для багатьох українців, чиї обличчя були на шпальтах усіх центральних ЗМІ й телеканалів, підтримувати фінансово держава не поспішала. Уже тоді громадські організації звернули увагу на невідповідність тексту постанови реаліям.
Згодом і Мінсоцполітики запропонували замінити джерело фінансування. Резервний фонд — на цільову програму, а відповідальність за розподіл бюджетних коштів передати від Мінсоцполітики до Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ). Такі зміни внесли цьогоріч у березні, однак процес виплат це не розблокувало.
Наступна урядова постанова від 18 квітня регулює не лише виплату обіцяних 100 тисяч гривень звільненим у грудні 2017 року з полону громадянам. У документі також ідеться про гроші на правову допомогу й підтримку родин людей, «позбавлених свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань на тимчасово окупованих територіях».
Прописаний і механізм розподілу бюджетних коштів. Якщо звільнені з полону в грудні 2017 року їх отримують за фактом верифікації, то гроші на правову допомогу надаються після розгляду Комісією заяв від «політв’язнів Кремля» або їхніх родичів. Комісія повинно створити МінТОТ.
«МінТОТ утворює комісію, затверджує положення про неї та її персональний склад. До складу комісії включаються представники Мін’юсту, Мінфіну, Мінсоцполітики, МВС та СБУ (за згодою)», — йдеться в постанові.
У червні 2018-го, за півроку після звільнення, екс-полонені почали отримувати виплати (а це близько 7 мільйонів із 96 закладених бюджетною програмою). Тоді як ті, хто залишається в місцях несвободи або кого звільнили раніше, продовжують чекати на створення Комісії.
З Комісією виникли проблеми. За місяць після ухвалення постанови МінТОТ попросило відповідні відомства надати представників до складу Комісії.
Благодійний фонд «Восток-SOS» надіслав запити щодо потенційних членів цього органу — від Мін’юсту, Мінфіну, Мінсоцполітики, МВС та СБУ.
Начальник Департаменту із захисту національної державності СБУ Данило Доценко відповів, що «21 травня 2018 року СБУ проінформував МінТОТ про відсутність пропозицій щодо кандидатури від Служби безпеки до вказаної Комісії». Просто в СБУ не дуже зацікавлені мати інформацію про людей, які перебувають у місцях несвободи в РФ або на тимчасово окупованих територіях. Але відмова Служби безпеки брати участь у Комісії — півбіди, адже вони не є членами Кабміну й залучаються лише «за згодою».
Свої кандидатури до Комісії надали МВС, Міністерство соціальної політики й Міністерство юстиції. А от із членом від Міністерства фінансів виникла проблема.
У відповіді на інформаційний запит «Восток-SOS» Мінфін повідомив, що двічі пояснював свою позицію МінТОТу:
«Міністерство фінансів не може одночасно брати участь у використанні коштів МінТОТ і здійсненні відповідно до бюджетного законодавства контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів цим міністерством».
Мінфін навіть підготував проект постанови для виключення його представників зі складу Комісії: «На сьогодні (відповідь від 7 вересня 2018 року — ред.) проект постанови перебуває на погодженні в зацікавлених центральних органах виконавчої влади».
У цій відповіді навіть можна знайти логіку, окрім того, що Кабмін є колегіальним органом і всі його рішення узгоджуються між міністерствами.
Як сталося, що Мінфін не помітив конфлікту інтересів в одночасній участі в розподілі бюджетних коштів та контролі за їхнім розподілом іще на етапі узгодження? Усе це могло б здатися випадковістю й бюрократичною помилкою, якщо б до Постанови №328 влітку знову не внесли зміни.
На той час Мінфін уже повідомив (21 травня 2018-го), що не може брати участь у відповідній Комісії. Та попри це 26 липня Кабінет міністрів затверджує зміни до постанови, не виключивши кандидатури від Мінфіну з Комісії. І знову Мінфін та МінТОТ погоджуються, що 100 тисяч на правову допомогу надають після колегіального рішення Комісії. Та ці кошти ніколи не дійдуть до адресатів, якщо Комісію не створять.
Здавалося б, до чого тут президент України? Але він доклав зусиль, щоб заплутати ситуацію з виплатами ще більше.
25 липня 2018 року на офіційному сайті глави держави з’являється Указ №216/2018, який запроваджує державні стипендії імені Левка Лук’яненка для підтримки «людей, незаконно затриманих, утримуваних Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації, звільнених з числа таких осіб, а також членів сімей зазначених осіб».
Указ також містить настанови для Кабміну, серед них є цілком реальні, як-от відповідне фінансування стипендій у бюджеті на наступний рік, так і доволі фантастичні — «внести в тижневий строк на розгляд президентові України проект Положення про державні стипендії імені Левка Лук’яненка».
Але найцікавішим є пункт, що стосується знову ж таки програми, про яку ми говоримо. Кабміну доручається опрацювати питання щодо можливості використання коштів, передбачених у держбюджеті-2018 на правову допомогу полоненим і членам їхніх родин. Простими словами це означає, що державну стипендію Левка Лук’яненка, яку впроваджує президент Петро Порошенко, будуть виплачувати за рахунок коштів, виділених на програму МінТОТу.
Авжеж, положення про державну стипендію Левка Лук’яненка ще не ухвалили — дивно було очікувати такої швидкості від Кабміну. Та вже тепер зрозуміло, що є різниця між розподілом коштів Комісією та державною стипендією. До Комісії може звернутися будь-хто, хто вважає, що потрапляє під критерії Постанови, а в разі незгоди із рішенням — його можна оскаржити. Тоді як на державні стипендії зазвичай номінують. Виходить, що подібні виплати можуть отримати лише ті, чиї історії достатньо відомі, щоб про них знав глава держави.
Власне, чекати Петро Олексійович довго не звик. Тож, без узгодження й оформлення Кабміном змін до бюджету, 30 листопада уповноважена президента з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, народна депутатка Ірина Геращенко внесла до парламенту законопроект, що пропонує змінити назву програми. У назву додали уточнення щодо термінології через ухвалення нового закону по Донбасу, включили соціальних захист і медичну допомогу та дописали в кінці через кому: «на виплату державних стипендій імені Левка Лук’яненка».
Уже за три тижні законопроект підтримала Верховна Рада. Тепер він чекає на підпис президента.
Одразу після ухвалення в ЗМІ з’явилися коментарі, що саме ці зміни нарешті можуть розблокувати питання виплат для «в’язнів Кремля». Дуже хотілося б, щоб це було правдою. Але наразі таке рішення Ради ніяк не пов’язане з тим, що досі не запустили роботу Комісії, яка повинна такі кошти розподіляти. І якщо й розблоковує щось цей законопроект, так це виплату державної стипендії Левка Лук’яненка, заснованої президентом України.
Залишається тільки надія, що така політична мотивація перших осіб держави підтримати людей, незаконно затриманих й утримуваних РФ, і вже звільнених, стимулюватиме й Кабмін нарешті навести лад. Інакше існує великий ризик, що гроші можуть потрапити до людей, які їх гучніше вимагають і краще виглядають в об’єктивах камерах та численних публікаціях ЗМІ, а не до тих, для кого ця допомога є життєвою необхідністю.
Олександра Дворецька, hromadske.ua
