Турция не признает Крым российским и поддерживает территориальную целостность Украины. Об этом неоднократно заявлял и президент Турции Реджеп Эрдоган, и глава МИД страны Мевлют Чавушоглу.
Однако, в Турции есть и сторонники признания российкой аннексии Крыма.
Дехто висловлюється на цю тему обережно — наприклад, Ісмаїл Сафі, один з засновників правлячої партії Справедливості і розвитку, член комітету з безпеки і зовнішньої політики при президентові Туреччини. В липні 2020 року він в інтерв’ю російському пропагандистському ресурсу «Лєнта. Ру» сказав наступне:
«Ми, Туреччина, хочемо миру і процвітання братнього кримськотатарського народу. Ми будемо співпрацювати з тією країною, яка йому це запропонує. Ми також цінуємо добру волю і старанність Росії в цьому питанні, і тому позитивно ставимося до візиту турецької делегації на півострів».
Дехто й сам їздить до окупованого півострова.
Колишній міністр закордонних справ Турецької Республіки Яшар Якиш в лютому 2020 року виступив в Криму на Міжнародній науковій конференції «Ялта-1945: Уроки історії». А ось що він сказав про свої відвідини Криму кореспонденту «Лєнта. Ру» вже в жовтні:
«Я був там два рази і не бачив жодного утиску кримських татар. Кримські татари цілком вільно розмовляють рідною мовою. І мають більше прав, ніж було при українській владі. Туреччина має бути реалістом і визнати Крим частиною Росії».
Яшар Якиш, до речі — ще один з засновників партії Ердогана. Щоправда, його виключили, бо він винуватив свого президента у недостатньо проросійській політиці.
Активно вимагає визнання Криму російським турецький політик Догу Перінчек.
Він починав колись радикальним маоїстом, неодноразово потрапляв за ґрати в Туреччині та в Європі, а зараз очолює партію «Ватан» — «Вітчизна», яка стала прихистком різного роду популістів, антиімперіалістів та турецьких шовіністів, яких об’єднує любов до Росії та парасолькова ідеологія євразійства.
Догу Перінчек є видавцем одного з найстарших турецьких медіа — газети «Айдінлік», яка стала головним рупором євразійської та проросійської пропаганди. Її дуже люблять цитувати та передруковувати російські пропагандистські медіа, коли треба показати, як турецька громадськість підтримує Москву.
До євразійського руху належать і учасники турецької делегації, яка відвідала Крим у листопаді 2016 року.
Очолив делегацію Хасан Дженгіз, турецький журналіст і глава Асоціації євразійського розвитку. Разом з ним приїхав член міськради Анкари Амет Тунч, якого російські медіа підвищили до «віце-мера» турецької столиці. Загалом ця делегація налічувала 27 осіб, і їхній візит був організований «Міжнародним євразійським рухом» Олександра Дугіна.
Втім, екскурсія адептів другорядної ідеологічної секти була використана окупантами на повну: до делегації російські пропагандисти домалювали і депутатів турецького парламенту, і навіть двоюрідного брата самого президента Ердогана.
Це звична тактика росіян. Ще у 2015 році вони розкрутили заяву «віце-президента Організацій промислового сектору «Кайсері»« Сулеймана Сарпташа про готовність Туреччини вкласти 12 мільярдів доларів інвестицій у Крим. Начебто був підписаний меморандум про наміри… Потім, правда, агенція «Кримські новини» з’ясувала, що Сарпташ ніякий не віце-президент, а його заява — це лише слова приватної особи, які не мали жодних наслідків.
З підготовкою візиту до Криму великої турецької делегації у 2019 році вийшло взагалі невдобно. Відомий турецький журналіст і депутат від партії кемалістів Атіла Сертель отримав запрошення очолити делегацію до Криму від представника президента Путіна в окупованому Криму Георгія Мурадова.
Після чого російські ЗМІ широко розтиражували повідомлення про те, що Сертель вже погодився і обіцяє добиватися визнання окупації. Сертель був обурений і через агенцію «Кримські новини» спростував і намір відвідати Крим, і бажання визнати його російським. Але брехня швидша за правду.
Втім, один турок встиг записатися в неіснуючу делегацію Сертеля — це Яздан Кайя, записний турецький «інвестор», який з року в рік розповідає кримським медіа про те, як ось-ось багатомільйонні інвестиції потечуть на півострів. Ще в 2016 році він казав, що нібито отримав від турецького керівництва карт бланш на неофіційну інвестиційну діяльність в Криму. Щоправда, всі його заяви звучать виключно в майбутньому часі.
Якби те, що обіцяє Яздан Кайя, було правдою, в Криму вже працював би турецький лако-фарбовий завод, приймали туристів турецькі готелі, діяли б турецькі логістичні хаби та сільгосппідприємства. Але нічого такого в Криму немає.
В тому ж 2019 році Яздан Кайя таки показав російському журналісту турецького бізнесмена Еміна Айдина, який мріє постачати на турецький ринок рибу, виловлену біля берегів Криму. І, мабуть, росіяни дозволили б — але ж санкції встановлюють не росіяни, і скасовують — теж не вони.
Туреччина не застосовувала кримських санкцій проти Росії. Але 6 жовтня 2017 року заборонила заходити до своїх портів суднам, що відвідували порти окупованого Криму. Це поклало край поромному сполученню між окупованим Кримом і Туреччиною, яке було відновилося у серпні 2015 року. Тоді з Севастополя та Євпаторії пороми ходили до турецького порту Зонгулдак. Таким чином, до жовтня 2017 року Туреччина фактично ігнорувала українську заборону входити до закритих кримських портів. І мова не лише про пороми.
В тому ж таки 2017 році, за даними порталу blackseanews, до кримських портів заходили 15 суден, які мали турецьких власників. Це 9% від загальної кількості і друге місце після Росії. У 2014 році таких суден було 39. А в 2019 році турецькі судна не заходили до кримських портів взагалі. Але не все так райдужно.
Туреччина зобов’язала адміністрації портів перевіряти документи суден, щоб виявити порушників. Але на практиці дієвої системи контролю так і не було створено. І цим користуються справжні, а не паперові порушники санкцій.
Саме через турецькі порти надходить українська сировина в окупований Армянськ для титанового заводу, що належить олігарху Дмитру Фірташу. Схема проста: судно завантажується ільменітом в українському порту, потім скидає вантаж в Туреччині, а потім інше судно забирає його і везе до Криму.
Міняються хіба що судна та порти в Туреччині — спочатку це був Самсун, потім Амбарли, а останнім часом — порт Хопа.
Втім, важко закидати порушення кримських санкцій Туреччині, коли на кримське титанове виробництво Фірташа постачається ільменітовий концентрат, який виробляє українська державна «Об’єднана гірничо-хімічна компанія».
А Україна аж занадто зацікавлена в стратегічному партнерстві з Анкарою, щоб псувати відносини через такі дрібниці, як бізнес на схемі обходу західних санкцій.