Мирненская поселковая громада Скадовского района оказалась в оккупации с первых часов полномасштабной агрессии РФ против Украины. Именно здесь, на меже с оккупированным Крымом, находился КППВ «Каланчак», а по соседству – КПВВ «Чаплинка», поэтому российское вторжение из полуострова 24 февраля 2022 происходило прямо на глазах у жителей громады.
С тех пор о том, что происходило на отдаленной территории Мирного и окрестных сел, информации было очень мало. До сих пор встречалось немного данных о том, кто пошел прислуживать оккупантам и кто помогал им строить «русский мир» в этой громаде. Центру журналистских расследований удалось пообщаться с местными жителями, поэтому можем рассказать много фактов о жизни в оккупации и назвать имена коллаборантов.
Водка в опалі і мертвий гауляйтер
«24 лютого почалася війна, а вже на наступний день Віталій Ніколаєв уже співпрацював з окупантами», — стверджують мешканці Мирного.
Ніколаєв Віталій Вікторович, 31 липня 1962 року народження, був на той час заступником селищного голови Мирного з питань діяльності виконавчих органів влади. З 2017 по 2019 роки він очолював розташоване в цьому ж селищі ПрАТ «Каланчацький комбінат хлібопродуктів».
Віталій Ніколаєв на святкуванні 8 березня. Фото з соцмереж
За словами місцевих, Віталій Ніколаєв був одним із ключових зрадників на території Мирненської і Каланчацької громад, які згодом окупанти «об’єднали» в так званий Каланчакский муниципальный округ. Другим таким зрадником був Олег Водка, перший заступник голови Каланчацької громади.
«Росіяни ж узагалі не розуміли як побудована адміністративно-територіальна система в Україні, як функціонують органи місцевого самоврядування. Розібратися в цьому в двох наших громадах їх допомогли Ніколаєв і Водка. В Мирному і Ніколаєв, і інші зрадники спокійно служили росіянам і отримували зарплати до червня 2022 року, коли Державне казначейство провело останні виплати», — кажуть джерела ЦЖР.
На початку листопада 2022 року Віталій Ніколаєв несподівано помер. А Олег Водка за свій злочин у лютому 2023 року вже отримав підозру від СБУ.
Гауляйтер Каланчака Пьотр Мустіяновіч (зліва), його колишній заступник Олег Водка (справа) і дві колаборантки з Вадимської школи Каланчацької громади. Фото з соцмережі
Але з роботою на окупантів у нього не задалось. Всередині травня 2023 року п’яний Водка, перебуваючи за кермом своєї автівки врізався в машину з російськими «освободителями». ДТП і її наслідки виявилися серйозними, бо постраждалих військових РФ до шпиталю в Криму довелося доставляти військовим гвинтокрилом, де один із них благополучно помер. За п’яне ДТП Водку росіяни відправили на підвал, добряче побили і наказом гауляйтера Каланчака, водолаза Пєтра Мустіяновіча заднім числом звільнили з посади його заступника. Після того Олег Водка кілька тижнів ходив по Каланчаку в пошуках іншої роботи і нібито влаштувався якимось клерком до окупаційного відділу соцзахисту. І, мабуть, працюватиме там і надалі, якщо росіяни не відправлять його за ґрати за вбивство одного зі своїх окупантів.
Фото з архіву автора
Зрадник із Козацького і гауляйтерка-розлучниця
Після звільнення правобережної частини Херсонщини в Мирному і в навколишніх селах помітили, що тут з’явилося чимало нових облич. Приблизно на 30 нових учнів збільшилась кількість і в класах місцевої захопленої школи. Як з’ясувалось, усі вони — з родин втікачів з правого берега, переважна більшість яких зробила свій вибір на користь загарбників.
Одним із таких втікачів виявився новий гауляйтер Мирного, якого окупанти призначили на заміну померлому Віталію Ніколаєву. Цю посаду отримав Причепій Віктор Павлович, дрібний підприємець з селища Козацьке Новокаховської громади Каховського району. Він, за словами його земляків, був гауляйтером під час окупації Козацького і співпрацював із загарбниками разом зі своєю дружиною Світланою. Незадовго до звільнення правобережної частини Херсонщини він втік на лівий берег і осів у Мирному.
Віктор Причепій. Скріншот відео
Мешканці Мирненської громади стверджують, що Віктор Причепій дуже жорстокий і разом із іншими місцевими колаборантами тероризує мирних людей.
«Вони разом із росіянами влаштовували показові знущання над тими, хто їм чимось не подобався. Місцевих чоловіків виводили на вулицю, роздягали догола і привселюдно били і принижували, погрожуючи розправою над їхніми рідними. Через весь цей терор люди бояться говорити про пережите. Навіть ті, хто виїхав за кордон і зараз у безпеці не можуть позбутися цього страху», — розповідають мешканці Мирного.
Оскільки Мирненська громада розташована на адміністративній межі з Кримом, місцевим завжди було простіше виїжджати з окупації через півострів і Росію. Тож майже всі біженці з цього регіону залишились за кордоном і на підконтрольну територію України не виїхали.
Проте деякі, навпаки, зробили шалений кар’єрний стрибок саме на окупованій Херсонщині. Одна з них – Євгенія Крістофолі з кримського Армянська, яку загарбники призначили гауляйтеркою села Преображенка.
Та якби Крістофолі не зазиралась на одружених чоловіків, вона б працювала на цій посаді й далі. Нещодавно вона примудрилася загуляти з чоловіком іншої знаної в громаді колаборантки Кекутія Лідії Валеріївни, 14 лютого 1984 р. н., головної бухгалтерки Мирненської селищної ради. Зраджена дружина увімкнула всі свої окупаційні зв’язки, щоб розправитися з «руйнівницею чужого щастя». Тож зараз у Мирному поговорюють, що Євгенію Крістофолі знімуть з посади гауляйтерки і пристроять на якесь інше місце.
Колаборантка Лідія Кекутія (в центрі) з Ольгою Ґагаріною, племінницею російського космонавта Юрія Ґагаріна під час зустрічі в Преображенці в квітні 2023 року. Фото з окупаційних пабліків.
Депутат і членкиня виконкому: подружжя зрадників Іванечків
«Ніколи не думав, що вони такі садисти», — так один із мешканців громади відгукується про подружжя Іванечків з села Макарівка.
Іванечко Людмила Миколаївна, 20 квітня 1970 р. н. досі є законною директоркою Мирненської загальноосвітньої школи, яку очолює з 2019 року, членкинею виконавчого комітету Мирненської селищної ради і вчителькою української мови та літератури. В 2022 році вона голосувала на незаконному референдуму за «приєднання» Херсонської області до Росії, отримала російський паспорт і очолила незаконно зареєстровану окупантами на базі її закладу «Мирненскую школу Каланчакского муниципального округа».
Колаборантка Людмила Іванечко. Фото з соцмереж
Іванечко Валерій Володимирович, 6 вересня 1962 р. н. досі є директором місцевого комунального підприємства «Преображенка». Він же – обраний депутат Мирненської селищної ради від партії «Наш край».
Місцеві кажуть, що подружжя Іванечків встигли отримати від окупантів «житловий сертифікат» і оформити на нього квартиру в Криму. Але дуже бояться туди переїжджати через постійні прильоти по окупованому півострову. Зрадники жаліються, що рідних у Росії не мають, тож де їм знайти тихий безпечний куточок не знають. Утім, є версія, що росіяни попросту заборонили таким як Іванечки виїжджати за межі Херсонщини — таких випадків тут було вже чимало.
«Іванечки і їм подібні люблять не стільки «русский мир», скільки бабки. Але шалені гроші окупанти платили своїм поплічникам лише на початку великої війни. Зараз ця «лавочка» згортається і фінансування росіяни суттєво урізають. Також росіяни вже почали «оптимізовувати» захоплені і створені ними установи в Мирному», — розповідають мешканці громади.
Люди згадують, як восени 2022 року місцеві колаборанти від освіти обманом вивезли 34 дитини нібито на відпочинок до російського Краснодарського краю. В обумовлений час дітей не повернули і, судячи з усього, повертати їх батькам навіть не збирались. Здійнявся скандал, після якого з більше ніж місячним запізненням діти таки змогли повернутися додому.
Загарбники похизувалися, що привезли в захоплений ясла-садок у Преображенці холодильники. Фото 28.07.2023 з окупаційних пабліків
З підозрюваних у замаху – у військові
Мешканці Мирненської громади стверджують, що всі їхні головні колаборанти були людьми їхнього голови Андрія Сучка.
«Потрапити на роботу до селищної ради тут могли лише «свої» люди. Саму громаду утворили в 2016 році шляхом добровільного об’єднання Червоночабанської сільської і Мирненської селищної рад. Ця ОТГ була дуже маленькою навіть за мірками Херсонщини. Але завдяки тому, що тут знаходилися військова частина і вітрові електростанції, які приносили чималий дохід до бюджету громади, гроші тут крутилися достатньо великі. Крім того, людей в апараті селищної ради працювало не багато — 36, а відокремлених установ і комунальних підприємств громада мала одиниці», — пояснюють джерела ЦЖР.
Непростим виявився і нинішній депутатський корпус Мирненської селищної ради. Десятеро з них є обранцями від партії «Наш край», херсонську обласну організацію якої багато років очолював один із найвідоміших зрадників Віталій Булюк. Двоє інших депутатів обрані від проросійської «ОПЗЖ», а ще десятеро є самовисуванцями, більшість з яких, за словами місцевих, були людьми нардепа-зрадника від партії «Слуга народу» Олексія Ковальова, ліквідованого в серпні 2022 року.
Сам голова громади Андрій Сучок теж не з простих. Наприкінці 2021 року його відсторонили від займаної посади і звинуватили в замаху на Віктора Дзяткевича, депутата Мирненської селищної ради, директора місцевого агропромислового комплексу ПрАТ «Червоний чабан», з яким він мав давній конфлікт. За версією слідства, Андрій Сучок знайшов людину, якій пообіцяв заплатити $7 тисяч за нанесення тяжких тілесних ушкоджень Дзяткевичу. Виконавець замаху звернувся до правоохоронців і ті інсценували виконання нападу на депутата.
Андрій Сучок. Фото з архіву автора
Під час передачі виконавцю другої частини грошей за його «роботу» Андрія Сучка затримали і відправили до СІЗО, де він пробув до 3 квітня 2022 року. За фактом замаху на заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень Віктору Дзяткевичу, вчиненого на замовлення голові Мирненської громади висунули обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України. В разі доведення вини Сучок мав сісти за ґрати на строк від 7 до 10 років.
Судовий процес над ним перервала повномасштабна війна. 28 червня 2022 року Андрія Сучка мобілізували і відправили до військової частини. Тож у серпні 2022 року Київський районний суд Одеси виніс ухвалу про зупинення судового провадження по справі за обвинуваченням Сучка до його звільнення з військової служби.
Стела при в’їзді в Каланчак. Фото: Олег Батурін
«Сашу-каністру в Каланчаку знають усі»
Багато років поспіль і аж до весни 2023 року управління Державної казначейської служби України у Каланчаку очолював Морозенко Олександр Вікторович, більш відомий серед місцевих як «Саша-каністра». Мешканці громади називають його третім із ключових зрадників, який допоміг окупантам вникнути в тонкощі бюджетно-фінансових питань в Україні.
Морозенко також є депутатом Каланчацької селищної ради від президентської партії «Слуга народу», якого на зборах Херсонської обласної партійної організації, призначених на 3 березня 2022 року планували відкликати за народною ініціативою. Та завадила велика війна.
“Рішення про його відкликання ми прийняти тоді не встигли. Причиною цього було те, що Морозенко повністю втратив зв’язок і з командою, і з партією, членом якої він навіть не був. Він у Каланчаку почав грати в якусь власну гру і припинив брати участь у сесіях селищної ради і взагалі виконувати депутатські повноваження. Та й навіть до початку повномасштабної війни було відчуття, що Морозенко дещо зійшов з глузду”, — пояснив ЦЖР Юрій Соболевський, голова Херсонської обласної організації партії “Слуга народу”, перший заступник голови Херсонської обласної ради.
Колаборант Олександр Морозенко. Фото з соцмереж
За словами місцевих, Сашею-каністрою Олександра Морозенка прозвали за те, що він брав хабар каністрою бензину або талоном на 20 літрів палива у тих, кому треба було терміново провести якусь платіжку в казначействі.
“Саме через нього в Каланчацькій і Мирненській громадах постраждало чимало бухгалтерів, яких росіяни тероризували за наводкою Морозенка», — стверджують місцеві.
Олександр Морозенко дуже хотів очолити окупаційний відділ казначейства в Каланчаку і заради цього навіть написав заяву на звільнення зі своєї законної посади. Але тим часом ЗСУ звільнили від загарбників правобережну частину Херсонщини і «Саша-каністра» передумав, побоюючись швидкого звільнення і лівого берега та намагаючись всидіти на двох стільцях. Він відкликав свою заяву про звільнення в українському Держказначействі, пояснюючи це тим, що нібито писав її «під тиском орків». Йому пішли назустріч, але чим далі, тим більше Морозенка стало непокоїти те, що звільнення Каланчака відкладається. Тож він вирішив повторно подати заяву про звільнення і нині очолює окупаційний відділ статистики в Каланчацькій громаді.
Олександр Морозенко знімає і кудись вивозить тротуарну плитку в окупованому Каланчаку. Фото: ЦЖР
Звісно, це далеко не всі відомі колаборанти Мирненської і Каланчацької громад. Комусь після всіх цих історій може здатися, що зрадників тут виявилося дуже багато. Але, як запевняють місцеві, більша частина мешканців обох громад не пішли на співпрацю з окупантами. Та й самі колаборанти, як ми бачимо, рано чи пізно перетворюються у самих росіян на непотріб і залишаються ні з чим.
