Как Россия захватила Запорожский железорудный комбинат и кто зарабатывает на краденной руде

Расследования
Запорожский железорудный комбинат. Фото: сайт ЗЖРК

В 2022 году на захваченную Россией территорию украинского юга пошли караваны боеприпасов и военной техники, а в обратном направлении — вагоны и грузовики с угнанным имуществом и полезными ископаемыми. Среди них особенно ценные агломерационные и мартеновские руды из Южно-Белозерского месторождения в Запорожской области, которые имеют высокое содержание железа и не нуждаются в обогащении.

Запорожский железорудный комбинат, добывавший эти ископаемые, стал самым ценным украденным активом оккупантов в этом регионе, занимающим первую строчку по объему доходов и прибыли. Поэтому это звено в схеме поставки сырья на металлургические заводы на оккупированном Донбассе и в России контролируют наиболее приближенные к оккупационным и федеральным властям люди, среди которых — структуры из бизнес-орбите Виктора Медведчука и Рамзана Кадырова.

Предупреждая вопрос о законном бенефициарном владельце этого бизнеса — украинском олигархе Ринате Ахметове — следует отметить, что наш информационный запрос об интервью с руководителем комбината или другим уполномоченным компетентным в этой сфере лицом остались без ответа.

Законные владельцы и крупнейшие акционеры ЧАО «Запорожский железорудный комбинат» — украинская «Запорожсталь», словацкий «Minerfin» и чешский KSK Consulting. Конечный бенефициарный владелец – украинский олигарх Ринат Ахметов еще в 2022 году обратился к ЕСПЧ с иском к России о возмещении ущерба и нарушении его прав собственности. Информационный запрос ЦЖР об интервью с руководителем комбината или другим уполномоченным компетентным в этой сфере лицом остался без ответа.

44-річний Антон Козирєв, голова Дніпрорудненської міської військової адміністрації, до окупації  району очолював управління соціальної сфери Запорізького залізорудного комбінату (ЗЗРК). Його розповідь про силове захоплення, експропріацію і пограбування комбінату, що триває і досі, — це і частина власної історії, і свідчення про злочини Росії та її посіпак- колаборантів.

На базі свідчень Козирєва та інших колишніх співробітників ЗЗРК, а також даних реєстрів, попередніх розслідувань і висновків експертів, ЦЖР відтворює хронологію  і називає бенефіціарів цього міжнародного злочину.

ЗЗРК належить до тих підприємств, які називають бюджетоутворюючими для міста чи цілого регіону, і є визначальним для життя більшості родин, що в ньому мешкають. У 2021 році на комбінаті працювали майже 5 тисяч людей,  видобуток становив 4,62 млн тонн руди, а прибуток підприємства — 5,2 млрд гривень. Завдяки податкам комбінату до місцевого бюджету, фінансування отримували лікарні, школи та інші  соціальні об’єкти не тільки у Малій Білозерці —  майже все життя району було пов’язане з комбінатом.

За кілька місяців до російського вторгнення інвестори ПрАТ анонсували старт масштабного проекту — будівництва Південного вентиляційного стовбура № 2 , який дозволить збільшити обсяги видобутку руди з Переверзевського родовища з нинішніх 0,5 млн тонн до 2 млн тонн і створити понад 1,5 тисячі нових робочих місць на ЗЗРК. Однак цим планам здійснитись не судилось.

Антон Козирєв, голова Дніпрорудненської міської військової адміністрації. Фото надане А. Козирєвим

За словами Антона Козирєва, відразу після окупації району російські підрозділи на підприємство заїжджали лише транзито», тож комбінат деякий час продовжував працювати під українським менеджментом. Зупинка роботи і  відкачування води з шахти призвели б до техногенної катастрофи і окупанти це також розуміли.

«Там постійно йде вода на горизонти, треба, щоб безперервно працювали насоси. Якщо припинити відкачку води —  буде серйозна катастрофа. Тому комбінат не зупинявся, окупанти на блокпості спочатку лише перевіряли автобуси, які везли робітників на комбінат  і назад», — згадує Антон Козирєв.

Окупанти встановили блокпост на автодорозі Дніпрорудне — Веселе, що веде до комбінату. 13 березня 2022 року саме там був викрадений міський голова Дніпрорудного Євген Матвєєв. Йому повідомили про затримку автобуса з робітниками  чергової зміни і він виїхав на місце. Гірників відпустили, а міський голова потрапив у полон. Його подальша доля більше двох років була невідома. Лише у грудні 2024 року в Україну повернули тіло Матвєєва  зі слідами тортур — він помер у слідчому ізоляторі №3 міста Кізел Пермського краю РФ.

У березні ЗЗРК  ще кілька тижнів працював у звичному режимі, а потім на його територію зайшли військові: розмістили техніку, особовий склад, почали вивозити майно.

Багата на залізо руда на Запорізькому залізорудному комбінаті. Фото: соцмережі

Антон Козирєв розповідає, що наприкінці березня — на початку квітня на підприємстві з’явилися співробітники ФСБ. Вони взяли під контроль комбінат і розпочали фільтраційні заходи: перевіряли працівників, шукали керівників, схиляли їх до співпраці. 

«ФСБшники, так звані «фейси», почали фільтрувати і схиляти до колаборації тих, хто залишався з керівників. Пастушенко, голова профспілки шахти, теж почав із людьми працювати: «Повертайтесь, залишайтесь, будемо працювати, все буде нормально», — згадує Козирєв.

У травні Микола Пастушенко, який також був депутатом Запорізької обласної ради від «Опозиційного блоку», погодився на пропозицію росіян і став керівником окупаційної адміністрації Дніпрорудного. 

15 червня законні керівники ЗЗРК оголосили про втрату контролю за діяльністю підприємства. Тоді ж стало відомо, що росіяни викрали і вивозять з комбінату видобуту раніше залізну руду, причому, не тільки ту, що вже була піднята на поверхню, а й ту, що залишалась в шахті. З території комбінату у червні були викрадені 54 вантажних вагони з видобутою ще до окупації агломераційною рудою (понад 3 тис. тонн). Цей епізод — один із перших документованих випадків грабунку підприємства. 

Бариги та їхні посіпаки

На початку липня на ЗЗРК зайшла російська адміністрація на чолі з громадянином РФ Глєбом Тєрскіх, який раніше керував будівництвом кількох гірничорудних комбінатів і  понад 300 об’єктів Міноборони РФ.

Глєб Тєрскіх, окупаційний керівник захопленого Запорізького залізорудного комбінату у 2022-2023 роках. Фото: соцмережі

Тоді ж у російський держреєстр внесли  дані клона української юрособи  зі зміненою назвою «Днепрорудненский железорудный комбинат» (ТОВ «ДЖРК»). Спочатку його юридичною адресою було вказано Краснодар, оскільки на ТОТ півдня ще не були відкриті  представництва Мінюсту та інших реєстраційних органів РФ, а в 2023 році адресу змінили на м. Дніпрорудне.  

Засновником юрособи вкраденого комбінату в російській юрисдикції стало ТОВ «Индустриальные инновации» з Донецька. Його керівник —  Ненич Олександр Миколайович був більше відомий як бойовик «ДНР» та член «Союза добровольцев Донбасса», але з 2022 року на нього оформили кілька компаній: вугільну збагачувальну фабрику у Торезі, дві аграрні компанії та фірму, що займалась металобрухтом. У 2023 році він змінив Тєрского на посаді  директора «ДЖРК», яку обіймав аж чотири місяці.

Олександр Ненич

Олександр Ненич, керівник ТОВ «Индустриальные инновации» та «ДЖРК»(червень — липень 2023 року). Фото: скрін відео пропагандистського каналу

У 2023 році співвласником 50% ТОВ «Индустриальные инновации» став Алєксандр Євгеньєвіч Баримов. Як виявили журналістські   розслідування, юрист Баримов є багаторічним партнером і довіреною особою українського зрадника Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко, на яку оформлені енергетичні та будівельні бізнеси в Росії.  Партнером Баримова у донецькій компанії записаний Сергій Меркулов, викладач кримінального права у місцевому університеті, на якого оформлені ще дві компанії. Не виключено, що він також є номінальним власником, тобто, підставною особою, що діє в інтересах Медведчука. 

У вересні 2024 року Федеральна податкова служба РФ (рос. ФНС) приховала з відкритого доступу дані засновників «Индустриальных инноваций». Судячи із двох рядків  з написом «Доступ к сведениям об учредителе ограничен ФНС» в реєстраційних даних, засновників як і раніше — двоє.

Алєксандр Баримов (в центрі), співзасновник ТОВ «Индустриальные инновации». Фото: Сибирь.Реалии

За даними російського галузевого  сайту, видобуток руди на «ДЖРК» було відновлено в середині липня 2022 року, а в серпні з’явилися перші згадки про поставки руди з викраденого комбінату.

«На Єнакіївський металургійний завод і Алчевський металургійний комбінат почала надходити залізорудна сировина із Запорізького залізорудного комбінату», — повідомляло російське державне агентство ТАСС.

Обидва експропрійованих заводи є філіалами «Южного горно-металлургического комплекса» («ЮГМК»), який є постачальником сталі для «Уралвагонзаводу» – виробника танків і бронетехніки для російської армії. Управляє компанією, як і її «родичкою» «ЮГМК Донецк», ТОВ «Союзметаллсервис», а доступ до даних про засновників усіх трьох компаній (у всіх — 1 фізична і 1 юридична особи) ФНС закрила.. Втім, як показує практика, ними можуть виявитись звичайні «фунти». Як, наприклад, у ТОВ «Флоранс» — головного логістичного оператора, який перевозить вугілля, кокс, чавун, сталь на ТОТ Донбасу . Власником цього регіонального монополіста, згідно росреєстру, є  колишній співробітник транспортної поліції Тімофєй Костін із міста Гукового Ростовської області. Як виявили журналісти «Настоящего времени», Костін має спільний бізнес із ще одним уродженцем Гукова — таксистом Віталієм Донченком, який записаний співзасновником ТД «Донские угли», реальним власником якого вважають Медведчука.

«Невелике російське містечко примітне тим, що через нього проходить транзит донецького вугілля. Ще один цікавий факт про Гукова: його колишній мер Віктор Горєнко працює на Алєксандра Баримова, який тісно пов’язаний із бізнесом Медведчука. Це могло виявитися простим збігом, але у «Флорансі» працює син Горєнка Станіслав, а юридичні послуги «Флорансу» надавала компанія, яка раніше належала Баримову. Іншими словами, «Флоранс» кількома нитками пов’язаний із людьми з команди Медведчука», — писало «Настоящее время» у грудні 2023 року.

Найбільшим клієнтом «Флорансу» стала компанія «Союзметаллсервис», яка, за даними «Настоящего времени», на той час була «дочкою» УК «Финансовые активы», що була фінансовим донором  для фірми-прокладки — ТОВ «Новые проекты» (згадайте наше розслідування «Глибока пастка у справі Медведчука») — через яку кошти надходять у бізнес, пов’язаний із Медведчуком.  

 З квітня 2005 року  гендиректором «ДЖРК» є громадянин України Мурай Юрій Олександрович, який до окупації частини Донецької області у 2014 році був підприємцем. Він же значиться співзасновником російського клона «Маріупольського металургійного комбінату ім.Ілліча», у рівних частках з громадянином Росії із Чечні  Дадашовим Алашем Ісламбєковічем.

Зліва направо: Алаш Дадашов, Сулейман Гєрємєєв, сенатор РФ, Асламєек Дадашов. Фото: www.bbc.com

Про цього керівника московського відділення бійцівського клубу «Ахмат», засновником якого є Рамзан Кадиров, і сина Асламбєка Дадашова, який був помічникм депутата і правої руки глави Чечні Адама Делімханова, вже багато написано з того часу, як на нього оформили дві компанії на Донбасі, тож повторювати буде зайвим. А нічого нового і немає, бо як власник підприємств металургійної промисловості Дадашов-молодший ніяк себе не проявив. Тож впевнені, що власник він номінальний, а прибутки отримує клан Кадирова. Ті ж думки і щодо Юрія Мурая, який у цьому бізнесі може представляти інтереси Медведчука, який рясно проявився на Донбасі після останнього переділу активів.   

Але варто зауважити, що обіцянки окупаційного уряду ТОТ Донецької області спочатку — перезапустити ММК ім. Ілліча, а потім — з нуля побудувати його аналог, так і залишаються нереалізованими. Натомість, за даними керівника Центру вивчення окупації Петра Андрющенка, обладнання та верстати, що вціліли на комбінаті були демонтовані і вивезені ймовірно в Росію. 

ЗЗРК сьогодні: остарбайтери, проблеми логістики, вплив санкцій

Як стверджують аналітики  російського центру «Сонар-2050» (повна назва «Союзные нарративы -2050», шеф-редактор політтехнолог Сємьон Уралов), на момент перезапуску комбінату в ньому лишались працювати 85 людей. Для порятунку від затоплення шахт довелось завозити дві бригади із Ростова-на-Дону. Тепер нібито на комбінаті працюють три тисячі гірників.

За словами Антона Козирєва, після того, як через Василівку окупанти відкрили евакуаційний коридор, більшість населення Дніпрорудного, а, отже, і працівників комбінату, виїхала на вільну територію. 

«Цією «дорогою життя» за три місяці дуже багато хто виїхав. Комбінат на момент вторгнення мав 4 800 працівників. А, наскільки я пам’ятаю, у червні там було десь у районі півтори тисячі людей.  Спочатку набирали, скажімо так, місцеві кадри, вибачте, всіх, кого колись за п’янку, гулянку позвільняли, наркоманів, злодіїв —  їх почали повертати. Бо вони хоча б щось знають про те, як воно працює, що і де знаходиться. А десь із 2023 року окупанти вже почали завозити людей з регіонів Росії. Для них збудували модульне містечко, але зараз воно порожнє — їх кинули на гроші і вони поїхали назад», — розповів Антон Козирєв.

Кадрову проблему на експропрійованому комбінаті незаконним власникам так і не вдалося вирішити. Не допомогли ні вищі за українські зарплати, ні обіцяні «соціальні гарантії».  Доходило до того, каже Козирєв, що керівництво вимушене було впровадити 12-годинні зміни і навіть залучати неповнолітніх працівників. Водночас  місцевих працівників зобовʼязали стати на військовий  облік, тож вони  можуть бути мобілізовані в армію РФ.

«Дорога життя». Черга автомобілів на КПП у Василівці. 2022 рік. Фото: brd24.com

Про невирішену кадрову проблему пише і аналітик «Сонар-2025» — людей фізично немає: із Дніпрорудного виїхало дві третини населення, а тих, хто залишився,… залякав київський режим. 

Ще одна проблема, яка практично не може бути вирішена, стосується і збільшення видобутку руди. З 2022 року керівники «ДЖРК» заявляють про плани довести видобуток до трьох мільйонів тонн, однак вище 1,5 мільйона ніяк не виходить. І справа не тільки у відсутності необхідної кількості гірників — великі проблеми в окупантів із західним шахтним обладнанням, яке через запроваджені до РФ санкції неможливо обслуговувати і ремонтувати. За словами Антона Козирєва, головний акціонер ЗЗРК — словацька компанія Minerfin a.s. — вкладала великі кошти у закупівлю обладнання.

«Техніка вся закордонна: бури, прохідницькі машини — це не радянське обладнання, воно швейцарське, словацьке, французьке, американське. Це дуже складна техніка, що потребує вчасного техобслуговування. Там немає такого питання, що якщо зітреться якась гумова штука, то її можна просто замінити. Ні, там 10 тисяч годин відпрацювало, і все — треба замінювати. Бо інакше сиплеться цілий вузол, а це набагато дорожче. І от загарбники  намагалися щось підтягнути з донецьких шахт, але ж там вугільний видобуток, для руди те обладнання взагалі не підходить. Вони зараз фактично вбивають обладнання ЗЗРК, Бог його знає, скільки воно витримає, а як посиплеться, то буде там гаплик», — прогнозує Козирєв.

Якби керівництву захопленого комбінату вдалось якимось дивом збільшити видобуток руди, перед ними б постали у повний ріст вже існуючі проблеми — логістика і збут продукції.  

До окупації руду із ЗЗРК поставляли на комбінати «Метінвесту» та на експорт. З комбінату вона йшла у вагонах залізницею на Запоріжжя. Нині руда поставляється на металургійні комбінати, що входять до складу «Южного горно-металлургического комплекса» на Донбасі, з яким ТОТ Запоріжчини не має залізничного сполучення. За інформацією російських медіа, руду із Дніпрорудного на Алчевський меткомбінат доводиться постачати залізницею з великим крюком — через Крим і Керченський міст і пару російських областей.

Нова бурова установка Boomer S1 для підземних виробок і тунелів у шахті «Прохідницька» Запорізького залізорудного комбінату, 2020 рік. Фото: Металургпром

За словами Антона Козирєва, руду також перевозять вантажівками: на ТЕЦ в Енергодарі вони везуть вугілля з Донбасу, а на зворотному шляху завантажуються рудою. Але частково логістична проблема може вирішитись — росіяни таки відновили  залізницю від  Ростова до Джанкоя. Тож менеджери Медведчука і Кадирова можуть ризикнути і позмагатись із Міноборони РФ у пріоритетності використання залізниці, а з Силами оборони України — в уникненні прицільних ударів.

Примітно, що аналітики «Сонар 2050» акуратно формулюють висновок про те, що в Росії (на фоні санкцій і конкуренції з Китаєм) немає розуміння, що робити з металом із «Новороссии». Чи то пустити його на внутрішній ринок, что то експортувати в «дружні країни». Хоча очевидно, що конкурувати з російськими меткомбінатами ніхто не дозволить. 

Попри всі складнощі, фінансові звіти «ДЖРК» за 2024 рік показують покращення його стану: підприємство отримало дохід у 11,9 мільярда рублів (це рекордний показник з моменту експропріації комбінату) і 1,5 млрд чистого прибутку. Тоді як у попередньому році показувало півмільярда збитків.

Разом з тим, на відміну від довоєнних часів, показники роботи комбінату ніяк не впливають на добробут мешканців громади. Дніпрорудний і навколишні села приходять у занепад. Медична допомога майже зникла, не вистачає медичного обладнання й елементарних ліків. Багато літніх людей, які не змогли виїхати раніше, тепер змушені залишати домівки саме через відсутність медичних послуг.

До повномасштабного вторгнення у громаді працювали чотири школи, п’ять дитячих садків, ліцей та коледж. Нині окупаційна влада змогла відновити роботу лише однієї школи, одного садка, ліцею та коледжу. Значна нестача персоналу склалася внаслідок того, що 90% педагогів виїхали на підконтрольну Україні територію. Тим часом пропаганда працює на повну: у школах проводять «розмови про важливе», уроки з ідеологічним ухилом, організовують «парти героїв». Окупанти активно шукають дітей, які дистанційно навчаються за українською програмою, — це офіційно заборонено.

Замість освіти — пропаганда: «Разговор о важном» у школі Дніпрорудного. Фото надане Антоном Козирєвим

Окрема проблема — наслідки підриву російськими військовими греблі Каховської ГЕС та знищення водосховища, від якого залежала система теплопостачання міста. Нині в систему опалення закачують воду зі свердловин, хоча вона абсолютно не придатна для цього, і це загрожує руйнуванням теплової інфраструктури. 

Погіршення якості життя на окупованих Росією територіях  супроводжується посиленням тиску на цивільне населення. За словами людей, які нещодавно виїхали з окупованої території, виходити на вулицю доводилося лише за крайньої потреби: окупаційні патрулі можуть зупинити будь-кого, перевірити телефон і, знайшовши «підозрілий» контент, відправити людину до підвалу без будь-яких пояснень. Небезпека чатує і на дітей,  які дистанційно навчаються за українською програмою, — це офіційно заборонено, і окупаційні чиновники від освіти риють землю в пошуку «нелояльних» школярів.

Річка Утлюк, забруднена шахтними водами з захопленого РФ Запорізького залізорудного комбінату. липень 2025 року. Фото: соцмережі

Неконтрольований видобуток руди за відсутності кваліфікованих фахівців і нехтування технікою безпеки в шахтах створюють ризики вибухів, затоплень і хімічного забруднення регіону. За оцінками аналітиків, потенційні щорічні збитки від незаконної експропріації комбінату перевищують 150 млн доларів, не враховуючи екологічних наслідків. 

Бенефіціар ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» і всієї групи SCM Рінат Ахметов ще у червні 2022 року подав позов до ЄСПЛ  щодо компенсації за грубі порушення його прав власності під час неспровокованої воєнної агресії РФ проти України. Йдеться про всі втрачені активи з 2022 року,  сума компенсації наразі не називалась. Тоді ж Ахметов в інтервʼю повідомляв, що за відносною вартістю оцінка втрат лише двох комбінатів — ММК імені Ілліча та «Азовсталі» — становить від 17 до 20 млрд доларів. Інтереси Ріната Ахметова в суді представляє міжнародна юридична фірма Covington & Burling, яка неодноразово надавала послуги уряду України у справах, повʼязаних з російською агресією.

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.