Норми статті 111-1 КК України про колабораційну діяльність можуть порушувати статтю 7 Європейської Конвенції про права людини (Ніякого покарання без закону)і. Зокрема, після внесення змін до цієї статті, які посилюють відповідальність для колаборантів держава не вжила жодних додаткових заходів щодо інформування про нове законодавство мешканців тимчасово окупованих територій.
Про це заявила Анна Козьменко, юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), передає ZMINA.
Правозахисниця нагадала стандарт статті 7 Європейської Конвенції про права людини, відповідно до якого людина не може бути покарана без закону, який повинен бути доступний і якісний.
Козьменко пояснила, що виникають питання щодо доступності ухвалених Верховною Радою змін ст.111-1 Кримінального кодексу. Ці зміни парламент ухвалив і вони набрали чинності 15 березня 2022 року в час, коли низка районів України були окуповані і велися активні бойові дії і відповідно з боку держави не було вжито жодних додаткових заходів щодо інформування про нове законодавство мешканців тимчасово окупованих територій (ТОТ).
«Закон оприлюднили на сторінці Верховної Ради та в газеті «Голос України». Утім в окупації часто не було ані зв’язку, ані інтернету та не працювали поштові послуги. Багато людей фактично не знали, що ті чи інші дії є злочином, і їх вчиняти не можна. Не було діалогу між державою і суспільством, не було роз’яснено мешканцям ТОТ, як слід поводитися в окупації, щоб не зазнати ризику кримінального переслідування», – пояснила правозахисниця.
Вона також нагадала, що низка міжнародних та українських правозахисних організацій, зокрема, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Human Rights Watch, Центр прав людини ZMINA, системно наголошують на тому, що норми статті 111-1 КК України – загальні, широкі та розмиті.
«Вони можуть криміналізувати будь-яку діяльність людини в окупації. Ця стаття надає надмірну дискрецію правоохоронним органам і судам», – пояснила юристка.
Інший проблемний аспект кримінального законодавства – надмірна криміналізація діянь, що межують з правами людини, з правами на свободу вираження поглядів, з правами на повагу до приватного і сімейного життя, правом на працю та на гідний рівень життя.
«Доволі суворі вироки отримують там пенсіонери за лайки в Facebook, в Однокласниках, за приватні розмови між чоловіком і дружиною, що також ставить під питання порушення прав людини», – вказала Козьменко.
Правозахисниця пояснила, що злочин про колабораційну діяльність за формальним складом передбачає як обов’язкову умову настання суспільно небезпечних наслідків для держави. Слідчі розцінюють як суспільно небезпечні наслідки для держави факт зайняття посади, до прикладу, в окупаційному пенсійному фонді і з цього моменту злочин вважається закінченим.
«І неважливо, скільки людина працювала там, чи отримувала вона зарплату, чому вона туди пішла працювати? Чи було державі Україна завдано шкоди від її дій? Крім того, в статті 111-1 не визначено спеціальної мети і мотиву. Суди також ігнорують спеціальний мотив і мету, а тоді як вони повинні досліджувати це питання, оскільки злочин колабораційної діяльності – злочин проти основ національної безпеки і є умисним злочином. І тут ми говоримо про те, що спеціальною метою буде завдання державі шкоди, нашкодити своїй державі», – сказала Козьменко.
Вона нагадала, що Офіс Генерального прокурора минулоріч оприлюднив орієнтування для прокурорів, в якому йшлося, що необхідно враховувати і досліджувати мотив осіб, які звинувачуються в колабораційній діяльності, що цей мотив повинен бути антидержавницьким, що людина вчинила злочин з мотивів ідеології, підтримки російської влади.
«Утім на практиці нічого з цього не досліджується в судах. У Верховній Раді зареєстровано низка законопроектів про внесення змін до статті 111-1 Кримінального Кодексу, але вони не розглядаються», – зазначила юристка.
Крім того, Козьменко звернула увагу на думку у юридичній спільноті, що недоліки можна було б усунути використанням ст. 37 КК України (Уявна оборона) про крайню необхідність. Також є норми міжнародного гуманітарного права, які є частиною законодавства України, що повинні розглядатися у кримінальних справах.
«Гаазькі конвенції та декларації 1907 року, Женевські конвенції та додаткові протоколи до них визначають, що співпраця цивільного населення з окупаційною владою законна, якщо вона спрямована на забезпечення базових потреб життєдіяльності цивільного населення. Йдеться про соціальні послуги, освіту, медичні послуги, та інші, пов’язані з гуманітарною допомогою аспекти. Але у судовій практиці ми бачимо, що чомусь посилання на норми міжнародного гуманітарного права відбувається тільки в контексті опису факту збройної агресії, але не у справах про колабораційну діяльність», – розповіла правозахисниця.
При цьому вона звернула увагу на відсутність діалогу в середині суспільства про межі між колабораційною діяльністю та виживанням в окупації та відсутністю діалогу між державою і суспільством щодо цього.
«Не всі люди до кінця розуміють, що відбувається з людьми на ТОТ, які виклики перед ними стоять, наскільки їм складно. Не всі розуміють, що повинна бути межа. Ми повинні продискутувати це питання в суспільстві, залучати державу до цього діалогу та вчитися розрізняти межу між виживанням і зрадою. Наразі тенденція така, що люди бояться вже повертатися на підконтрольну уряду України територію та деокупації, оскільки бояться кримінального переслідування з боку держави», – прокоментувала вона.
Нагадаємо:
- У березні 2023 року прокурор АР Крим та м. Севастополя Ігор Поночовний заявив, що визначення «колабораціонізм» у статті ККУ для Криму слід змінити з урахуванням специфіки тривалої окупації півострова, оскільки під статтю про колабораційну діяльність, якою 15 березня 2022 року було доповнено Кримінальний кодекс, потрапляє майже все населення Криму, хоча більшість кримчан не є зрадниками.
- У лютому 2025 року Віталій Секретар, перший заступник прокурора АР Крим і м.Севастополь в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар повідомив, що прокуратура автономії ініціює притягнення до кримінальної відповідальності жителів Криму за колабораційну діяльність виключно у тих випадках, коли ця діяльність є добровільною і спрямованою на посилення окупаційного режиму на півострові.
