В дискуссии о правах крымских татар обидно то, что копья ломаются вокруг средств. Досада, если не сказать глупость. Ибо, не понимая ответа на вопрос «чтобы что», всегда появляется желание заблокировать, забанить. Дискуссия о целях – это разговор о видении, пишет в Facebook Арсен Жумадилов, генеральный директор ГП «Медицинские закупки Украины», военнослужащий ВСУ.
Якщо почнемо таку розмову, то побачимо, що в українців немає цілі позбавити права кримських татар на збереження та розвиток. Бо українці – не москалі.
Так само немає в кримських татар серед цілей відокремитись або піти у підданство до турків.
У першому випадку – питання навіщо, якщо в межах України ми зможемо відродитись, стати частиною європейського простору, цивілізованого світу в цілому.
У другому випадку – питання навіщо, якщо у нас перед очима приклад українців, які вже колись пішли на об’єднання з «братнім» народом. Наслідки перед очима.
Якщо вищезазначене підходить, то решта – питання засобів, питання техніки.
Я не кажу, що це прості питання. Але вони точно не для ідеологічної дискусії, а для розважливого визначення політико-правових інструментів та інструментів у публічного менеджменту.
Тепер два звернення.
Перше – до українців.
Припиніть говорити «якщо Крим буде татарам, то навіщо тоді українцям за нього воювати».
По-перше, коли ви так кажете, ви свідомо чи ні відмежовуєте кримських татар, як ніби ті не причетні до України як держави. Це фактологічно неправда. Кримські татари – громадяни України, не забули? І ми, як і інші, виконуємо свій громадянський борг перед державою в різних ролях. На мою думку, ефективно.
По-друге, Україна воює з РФ саме як держава.
Україна як держава розбудовувала власні інституції в сфері оборони, національної безпеки для того, щоб давати відсіч агресорові.
Україна як держава сьогодні отримує підтримку світу, яка значно посилює нашу обороноздатніть.
У кримських татар немає власної держави. Ми не можемо так просто взяти і почати боротись на рівних із РФ. Так само як не може ніякий бездержавний національний рух.
Якщо Українська держава не відчуває відповідальності за повернення Криму, то навіщо вона бралась за Крим у 1991-му?
Якщо Українська держава не збиралась боротись за Крим, то чесно було би в 1991-му відмовитись від нього.
Якщо Українська держава не збиралась боротись за Крим, то чесніше (хоч уже підленько) було би повідомити про це кримським татарам у 2014-му. Ми ж досі думаємо, що тоді з Криму пішли не через небажання, а через неспроможність.
Кримські татари весь цей час, з 1991-го по сьогодні, з 2014-го по сьогодні, були «найбільшими українцями» на півострові.
Сьогодні ж відокремлювати їх і казати «ваша земля під окупацією, тепер ви самі» — це підло.
Українська держава отримала Крим у 1991-му не під окупацією, тож і «віддавати татарам» його зараз – підло.
Вибачте.
Тепер звертаюсь до своїх земляків.
Припиніть говорити про автономію без пояснення контексту на непідготовлену аудиторію.
Ви сказали «автономія» і уявляєте кримськотатарську мову нарешті не по одній годині на два тижні в школах. Ваші співгромадяни уявляють собі сепаратистів, готових стати до зброї у конфлікті з центром.
Ви сказали «автономія» і уявляєте, що нарешті кримські татари зможуть ефективно захищати свої права через гарантоване представництво у владних органах. Ваші співгромадяни уявляють переписування природніх ресурсів, комунального, державного майна на користь кримських татар.
Когнітивна легкість – вона така. Ніхто не буде заморочуватись, читати розлогі пояснення, порівнювати. Люди згадують першу ліпшу автономію (наприклад, Каталонію) і далі боряться із уявним сепаратизмом. Нам же здається, що з кримськими татарами.
Це буде фруструвати і одних, і других.
Тож, як кажуть у воєнні часи, відставить маячню.
Працюємо далі, зберігаємо розум холодним і все буде добре, Іншаллах. І буде нам усім Україна. З Кримом і кримцями. З ланами і горами. З хрущами над вишнями, і цикадами над кипарисами.
Зрештою від нас це все і залежить, бі-ізніллях.
