О необходимости сохранить в Украине единство фронта и тыла и, сохраняя это единство, трансформировать государство, превратив его в мощную милитарную силу, которая должна покончить с врагом, пишет в Facebook Михаил Гончар, президент Центра глобалистики «Стратегия ХХI».
1. Чому стала можливою російська агресія проти України у 2014 році? Тому що тогочасна правляча кліка, насичена російською агентурою, вносила розкол в українське суспільство, намагаючись нав’язати йому волю чужої держави і ще більш поглиблюючи розкол і послаблюючи країну.
2. Чому стало можливим 24 лютого 2022 року? Воно стало можливим, з-поміж інших причин, тому що президентські вибори 2019 року спричинили внутрішні чвари в Україні і розкол в суспільстві. Кремль взяв це до уваги і якби не пандемія Ковіду-2019, то 24 лютого настало би значно раніше.
3. Чому стало можливим 7 жовтня 2023 року — атака ХАМАС на Ізраїль? Не тому, що мусульмани вирішили відзначити 50-річчя війни Судного дня, а тому що у євреїв було 4 січня 2023 року, коли 6-кратний прем’єр-корупціонер задумав судову реформу, яка розколола ізраїльське суспільство, причому розкол пройшов і через державні інституції. Араби та іранці не могли пройти мимо такого унікального вікна можливостей завдати удару по Ізраїлю.
4. Чому відбулась ганьба США в Афганістані — хаотична втеча з аеропорту Кабула 15 серпня 2021 року? Та тому що було 25 травня 2020 року (вбивство поліцейським темношкірого рецидивіста), резонансні президентські вибори 2020 року, 6 січня 2021 року (штурм трампістами Капітолію). Усе це сукупно засвідчило наявність глибокого розколу в американському політикумі та суспільстві, послаблення США, що й стимулювало ворогів Америки до активних дій. Талібан, Росія, Іран, Хамас, Хезболла, КНДР відчули, що їх час настав.
Коли у суспільстві розкол, то ворог обов’язково цим скористається. Тим більше, якщо такий ворог як Росія, який працював багато років до цього на розкол і деструкцію України. З 24 лютого 2022 року російська агресія отримує відсіч від ЗСУ, зазнав краху проект бліцкригу. Не маючи змоги здолати Україну на театрі воєнних дій, він знову розгорнув дії зсередини, активізувавши агентуру впливу і різних корисних ідіотів, розколюючи нашу внутрішню єдність і солідарність, нерозривний зв’язок фронту і тилу — ЗСУ і суспільства.
Влада, яка збереглась як влада, завдяки діям ЗСУ і широкій суспільній підтримці армії і народному опору окупантам, мала би вчитись на своїх помилках і чужі брати до уваги (див. вище). Не потрібно повчати командування ЗСУ, що вони мають казати і робити. Не потрібно перебирати на себе функцію стратегів-полководців. Ви не зробите це краще ніж бойові генерали. Не потрібно вносити додатковий розкол в суспільство, не потрібно робити крайніми військових, особливо, коли політична верхівка виявилась нездатною забезпечити ЗСУ усім необхідним і втратила довіру партнерів.
Не примарні переговори з ворогом, не солодкі обіцянки гарантій з боку гібридних друзів є запорукою існування України як держави. Тільки ЗСУ і в ширшому контексті Сили оборони України є такою запорукою.
Нам потрібно зберегти єдність фронту і тилу і зберігаючи цю єдність трансформувати державу, перетворивши її на потужну мілітарну силу, яка має покінчити з ворогом або ж принаймі відбити у нього охоту йти війною на нас. Як писав митрополит Андрій Шептицький «Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе».
