Чомусь вважається, що схема придбання за завищеною ціною самопідйомних бурових установок (СПБУ) в Сінгапурі через прокладки («вишки Бойка») – єдине його (зло)діяння. Ну відкотив собі і Хапузі Межигірському, тож вони усі так робили – мода часу, пише Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Насправді, не одними вишками свого імені знамений цей тип. Ціле досьє його діянь давно тягне на важкі статті – починаючи від зловживання службовим становищем, нанесення шкоди державі в особливо великих розмірах і до державної зради.
1. Перше із значущих діянь – приватизація за смішні гроші Лисичанського НПЗ на користь російської нафтової компанії ТНК. Бойко тоді був директором «ЛиНОСу» і разом зі своїм подєльніком по життю Бакуліним організували вигідну приватизацію найбільшого у Європі НПЗ (проектна потужність 23,4 млн. тон нафти на рік) в 2000 році. А вже через кілька років держава розплачувалась за це.
В 2003 році український літак Ан-124 було заарештовано в Канаді згідно рішення Стокгольмського арбітражу, який задовольнив позов до України кіпрської компанії «TMR Energy» за несплату їй заборгованості по контракту з модернізації Лисичанського НПЗ. Виявилось, що приватизатори завбачливо «забули» цей борг, а новий власник НПЗ — «танкісти» — розвели руками, мовляв нічого не знаємо, платити не будемо. Компанія звернулась з позовом в арбітраж до держави Україна, якій і довелось розплачуватись за таку «бойку» приватизацію.
2. Схвалення схематозу «Юрал ТрансГаз» — комапнії-посередника, створеної нашвидкуруч наприкінці 2002 року ізраїльським адвокатом та трьома безробітними румунами у вільній економічній зоні угорського сели Чабди для постачань в Україну газу з Туркменістану. За схемою стояв Семен Могилевич, від чого охрініли в ФБР США – як могла на таке піти українська сторона і очільник державного «Нафтогазу» Бойко.
3. Протидія у 2002-2004 р.р. у співпраці з російськими компаніями ТНК та АК «Транснефть» запуску та використання нафтопроводу Одеса – Броди для постачань каспійської нафти в Україну та Центральну Європу, використовуючи південну гілку «Дружби». Розворот нафтопроводу в реверсному напрямку для транзиту російської нафти через Україну на Чорне море, блокування проекту у напрямку Польщі та Словаччини. Це підірвало імідж України як надійного та прогнозованого партнера для реалізації стратегічно важливих проектів диверсифікації постачань нафти. Проект так і не був реалізований, а транзит російської нафти, обіцяний на двоготривалий період, згодом припинився.
4. Проштовхування з 2002-го року вигідної Росії схеми створення «Міжнародного консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України». З української сторони документи підписував голова правління «Нафтогазу» Бойко, з російської — голова правління «Газпрому» Міллер. Путін порадів: «Є приводи для поздоровлення. У документі реалізована наша домовленість у такій важливій сфері», — сказав він церемонії підписання. Прем’єр РФ Касьянов відзначив, що запущено механізм створення консорціуму, кінцевим результатом цього процесу повинне стати ефективне керування газотранспортними мережами на території України (!) Коли перший віце-прем’єр В. Гайдук, відповідальний у ті часи за ПЕК, образно кажучи, послав росіян та Бойка за Хутір-Михайлівський, у питанні проштовхування газового консорціуму та використання Одеса Броди для російської нафти так як це односторонньо вигідно Москві за рахунок інтересів України, у грудні 2003 року Бойко, під диктовку товаріщєй з Москви, доклав зусиль, щоб Кучма звільнив норовливого віцепрем’єра.
5. Безпосередня участь у створенні під егідою «Газпрому» «елегантної схеми» газової корупції СП «Росукенерго» в швейцарському кантоні Цуг в 2004 році, використовуючи службове становище як очільника «Нафтогазу» та першого заступника міністра палива та енергетики. Ця схема остаточно розірвала прямі газові відносини України з Туркменістаном, чого і домагалась Росія після приходу до влади Путіна. Схема передбачала газову залежність України на 25-річний термін (до кінця 2028 року) згідно підписаного контакту. В подальшому РУЕ через створення дочірньої «Укргазенерго» в Україні фактично захопило найбільш прибутковий ринок промислових споживачів газу, а угруповання Фірташ – Бойко – Льовочкін стало нарощувати свій вплив. Показово, що у 2004 році, 22 серпня, Бойкові з рук Кучми було пожалувано звання Героя України, що навіть в ті часи виглядало дико.
6. Сприяння з міністерської посади у 2007 році діяльності ставленика ФСБ А. Деркача на посаді очільника НАЕК «Енергоатом» в реалізації намірів керівника Росатому С. Кірієнка відсікти Україну від співпраці з американською «Westinghouse» в сфері диверсифікації постачання ядерного палива та безповоротно реінкорпорувати «Енергоатом» в російську атомно-енергетичну галузь і встановити контроль над урановими родовищами в Україні.
7. Керований програшу у 2010 році «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі за позовом Росукренерго з поверненням 12,1 (11+1,1) млрд. куб. м газу за рахунок «Нафтогазу» на загальну суму 5,4 млрд. дол. США (міністр палива та енергетики Бойко, очільник Нафтогазу – Бакулін).
8. Згадані на початку «вишки Бойка» — це оборудка 2011 року з придбання за завищеною ціною через посередників двох СПБУ в Сінгапурі, після чого Гепрокуратора висунула звинувачення «невстановленим особам» у незаконному заволодінні 400 млн. дол. США державних коштів. «Свідок» Бойко, який був на час придбання СПБУ міністром, вийшов сухим з води.
Ось так. І це лише короткий список діянь… Гадаю, що сьогодні в «Службі Божій» нагадали цьому «герою» його минуле, тому й каяття перед камерою, хоча й не було щирим, проте з урахуванням можливих наслідків у випадку нерозкаяння.
