Ihor Lutsenko написал о теневом военно-промышленном комплексе нашего фронта. Кажется, он первым об этом написал, и то завуалировано, кто знает, тот поймет, а кто не знает, тому и не надо. Но я благодарна, что он об этом написал. Рано или поздно об этом придется говорить и вот почему, пишет в Facebook Диана Макарова, волонтер, глава одноименного Фонда.
… Здається, немає на лінії фронту підрозділу, який би не мав свого заводу з вироблення боєприпасів та дронів. Я бачила ці заводи. Це вражає. Крім того, що вражає — це вкладає в душу такий неймовірний оптимізм, що дай Боже й вам. Це можна назвати «Порятунок потопаючих — справа самих потопаючих», але така назва буде пошлою, бо хто це тут потопаючі? Хвилиночку! Ходи до нас, ми щось тобі покажемо.
Ти увійдеш і побачиш стрункі ряди принтерів
Гори готових в роботу болванок.
Ящики готових до роботи виробів.
Тебе познайомлять з майстрами — це зазвичай поранені й контужені легкотрудніки. Це також унікальні майстри, яких вдалось вичепити з полігонів. Видрати від невмолимої машини мобілізації, яка працює під гаслом «всі в піхоту!»
Якщо ти свій чи прийшов з хорошою рекомендацією — далі ти можеш побачити лісопилку. Бо хороший організм виходить на фронт, ВЖЕ маючи куплену лісопилку, а то і не одну. Куплене чи орендоване СТО. Там теж працюють майстри за профілем. Бо, доки десь у високих кабінетах ламають списи, куди відправити оцих викладачів, оцих автомеханіків, цих інженерів — в штурмовики чи піхоту — фронт давно вирішив це питання сам. Фронт вміє економити життя й роботу спеціалістів, потрібних для роботи цієї величезної машини, для її невпинних коліщаток і механізмів.
Машини фронту.
Це про лінію фронту, яка надовго.
Я бачила початок цього всього. Початок будувався від 2015 до 2022. Потім перший шок. Перший відступ, коли кидалось все напрацьоване, набуте…
А потім всі якось озирнулись навколо.
Зрозуміли, що чекати на допомогу від народу — воно, звичайно, класно, але довго — і почали власну розбудову. Стоять-то вже роками, без виходів організмів на ППД. Тож треба жити, треба якось жити.
І понеслось. Оренди СТО та лісопилок, з подальшим викупом. І розгортання тіньового військово-промислового комплексу, про який елегантно написав Луценко.
Мене завжди це неймовірно зворушувало, в моїй душі це завжди викликало захват і гордість нашою армією. Оце вміння нашої армії вийти на позиції, озирнутись навколо, почухати потилицю — і вже дивись, за кілька тижнів ці покинуті хати зазнали бліц-дуже-косметичного, але все ж ремонту. Проведена вода, є теплий туалет. І є власна маленька промисловість.
Цей унікальний досвід колись буде вивчатись. Цілі експедиції з майбутніми дисертаціями під пахвами стануть шикуватись до колоній.
Яких колоній?
Ну, як яких. Тих самих, де відсиджуватимуть свої строки оці меткі офіцери, що розгорнули й організували позаштатне виробництво потрібних підрозділам речей — дронів, боєприпасу до них, пиляних дощок для бліндажів, ремонту штатних та позаштатних машин. Всього того, що не дає державне забезпечення Міноборони, а якщо дає, то поганої якості і довго, дуже довго. Всього того, що вже давно не в силах покрити волонтерство.
За все це будуть судити і карати.
— В смислі, Макарова, що ти верзеш? За що карати? Люди роблять корисну справу! А що ж, вмирати мовчки, бо держава не забезпечила справними евакуаторами чи потрібною (безмежною) кількістю дронів?
— Ага. Саме за це. Карати будуть обов’язково. Державна машина працює саме так. — відповідаю я.
— Ти що, ставив своїм майстрам бойові? От вони не в окопі, а ти закривав їм бойові? — спитають в командира.
— І що, половину з цих бойових забирав на розвиток свого заводику? — спитають.
— А яке ти мав право купувати лісопилку і скуповувати навколишній матеріал?
— А яке ти мав право ставити на вибухові роботи оцих Кулібіних? Що, отак прямо ракетне паливо витоплювали і далі готували гремучі суміші? Ну, ти, командир, дайош!
А знаєте, я ж нічого такого особливого не кажу. Вони і самі не приховують своїх робіт. І не приховують, ЯК САМЕ розвиваються ці промисловості, щоб були вони рентабельними. І поліпшення власного матеріального стану і стану свого підрозділу не приховують. Хоча чудово знають, що за ними прийдуть. Рано чи пізно. От тільки фронт трохи відступить — і прийдуть.
Але поки що літають дрони, будуються лінії, сиплеться на голови ворогів усяке вибухово-кулібінське, ремонтуються машини підрозділу. І все це працює на наступні роботи:
— вижити
— вбити ворога
— втримати фронт
Чи треба про це писати й говорити?
Мабуть, що дійсно не дуже треба. Хоча хлопчики запевняють, що в них вже були знімальні групи ТіВі, тобто, секрет цей — секрет Полішинеля.
Але в нас же як? Того, про що не говориться широко, наче й не існує. І свого часу, коли раптом вибухне це таємне знання — знання, яке особливо ніхто й не приховує — народ ахне. І полетить ламати списи в безкінечних тредах фейсбуку, тіктоку, інсти чи якої там мережі, що стане модною в майбутньому.
Тил завжди любить пообсмоктувати дії фронту.
Тил любить також повчити фронт, як мусить воювати фронт.
Тил знає, як правильно.
Фронт знає, як оптимально.
Насправді промисловість забезпечення підрозділів розвинена далеко не у всіх підрозділів. А жаль. Безмежний жаль.
У більшості бригад та батальйонів знімають з польотів пілотів і відправляють їх до піхоти. Знімають досвідчених водіїв та автомеханіків і туди ж. Така тенденція. Он навіть штатні міноборонівські та генштабівські пабліки захлинаються від щастя, показуючи, як викладач рідкісної спеціалізації сидить в окопі і намагається начитувати студентам лекцію. Ідіоти від генштабу та МО навіть не розуміють, що цим вони розписуються у власному ідіотизмі.
Але лише тоді, коли у командира підрозділу є голова, а в голові мізки, а не дві звивини, та й ті від фуражки — тоді і починає підрозділ розвивати власні технології.
Тому що, коли штатне забезпечення не встигає за ривком технологій — підрозділ сам собі стає ривком технологій.
Бо технології не спиниш.
А підштовхнути їх можна.
… до речі, я чула, в росіян те саме. Ліплять, майструють, поспішають за технологіями. Прямо там, на захоплених ними територіях. Не відходячи від фронту. Бо вважати росіян ідіотами хоча і модно, але це не відповідає дійсності.
Теж на жаль.
… окремим пунктом майбутніх дисертацій піде симбіоз місцевих цивільних і військових. О, це буде широкий пункт. Але про нього теж не завжди можна буде писати у відкритих пабліках.
Ні поймуть.
?
Ілюстрацію я хотіла взяти з одного з заводиків — але ні.
Ілюстрація буде символічною, як смайл.
