Почти год назад указом президента Украины была утверждена ранее принятая СНБО Доктрина информационной безопасности Украины, среди задач которой, в том числе, — защита информационного пространства, развитие стратегических коммуникаций и обеспечение прав человека на доступ к информации и свободе слова, а также «защищенности от разрушительных информационно- психологических воздействий». Продолжая мониторинг медиа шести районов Херсонщины, Центр журналистских расследований с сожалением констатирует, что здесь, рядом с оккупированным Крымом, Доктрина не работает, хотя должна действовать в первую очередь. Почему так и что нужно сделать безотлагательно? Об этом — в беседе с Татьяной Поповой, експертом по стратегическим коммуникациям ОО «Информационная безопасность», заместителем министра по информполитике в 2015-2016 годах в эфире программы «Вопрос национальной безопасности» (телепроект Центра журналистских расследований, эфир ТРК «Черноморская»).
Валентина Самар: Пані Тетяно, сьогодні вийшов цікавий текст у вашому блозі на УП під назвою «Інформаційний домен збройного протиборства», де ви пишете, що у законі про державну оборону США на цей рік є розділ про розвиток стратегії та політики для інформаційного домену. По-перше, що це таке, і чи дійсно ви, коли ви були одночасно і радником міністра оборони, і заступником міністра інформполітики, випередили американців у розробці подібних стратегій?
Тетяна Попова: До того, як я ще прийшла у міністерство оборони в кінці 2014-го року, я допомагала як консультант Інфоцентру РНБО. З початком збройної агресії, здається, десь з червня ми зробили закритий Інфоцентр РНБО, і така координація, яка в нас була, зараз використовується нашими партнерами. Наприклад, і в новому Гібридному центрі Фінляндії, який відкрився нещодавно (це НАТОвський центр, хоча Фінляндія не є членом НАТО), і американці описали в своєму новому акті майже такі самі методи координації стратегічних комунікацій.
Не скажу, що ми не брали інформацію з підручників американців, і що вони нам не радили у 2014-му році якісь речі, але тут ми відпрацьовували механізм, який досить добре спрацював.
На жаль, коли було створене міністерство інформаційної політики, ці функції в Інфоцентра РНБО забрали, але саме міністерство інформполітики не отримало функцій координації органів державної влади. І якщо у 2014-му році в нас не було таких моментів, коли один міністр свариться з іншим міністром, то пізніше почалися більш політичні моменти, і ці речі почали відбуватися.
Валентина Самар: Про що саме йшлося, як би це мало працювати? Будь ласка, на конкретному прикладі.
Тетяна Попова: Так воно і працювало у 2014-му році. Наприклад, був момент, коли була обстріляна зупинка у Донецьку нібито з мінометів. Донецькі ЗМІ розповідали, що це зробила українська армія. А ми попросили «Громадське. Донбас» Олексія Мацуки зробити дослідження, чи це могло бути, адже наші збройні сили стояли в 20 км, а міномети не стріляють далі, ніж на два-три кілометри. Вони зробили дослідження, прикріпили мапу подій, пояснили, що фізично українська армія не змогла б звідси стріляти. Все це розповсюдили і через губернатора (тому що донецький і луганський губернатори були постійно на зв’язку), і озвучували через Андрія Лисенка (спікер Міноборони з питань АТО на той час – ред.), а вони брали наші відеоматеріали. Тобто, обмінювалися інформацією, щоб влада говорила одним голосом.
І таким чином, якщо б з’являлися якісь «геніальні» ідеї, наприклад, у міністерства внутрішніх справ — із публікації списку журналістів, як це було у 2016-му році, то у 2014-му році воно б закінчилося прямо зранку, на ранковій нараді в Інфоцентрі РНБО. Ми просто сказали б раднику МВС: «Ні, ти цього не зробиш, ти публікуєш тільки прізвища російських журналістів та пропагандистів. Ти не публікуєш СNN і не називаєш їх посібниками терористів».
Таким чином воно працювало, і нам дуже швидко вдавалося ці «ДНРівські» фейки розвіювати. Саме завдяки співпраці і громадських організацій, і ЗМІ, і органів державної влади.
Там були задіяні, до речі, і наші міжнародні партнери. Ми завжди мали поруч з собою консультанта від НАТО, який міг швидко запросити іноземних журналістів туди, куди потрібно. Якщо ви пам’ятаєте ситуацію з Boeing (літак Малазійських авіаліній, збитий російськими терористами в небі над Донбасом 17 липня 2014 року — ред.), тоді Український кризовий медіацентр створив своє відділення у Харкові, ми відправляли журналістів на Харків, а звідти вони вже їхали на окуповані території. І їм доводилося отримувати дозволи від так званої «ДНР», на жаль, для того, щоб просто відпрацювати цей Boeing. І ми по цьому Boeing в міжнародній пресі розвіяли російські варіанти катастрофи.
Валентина Самар: І досить швидко ця катастрофа стала предметом розслідування крупних міжнародних розслідувальних центрів.
Тетяна Попова: Саме так. В принципі, все це робиться завдяки стандартним процедурам страткома. Я не кажу про якісь наступальні чи психологічні операції, але, як мінімум, робота з особовим складом, публічна дипломатія, залучення основних лідерів, робота цивільно-військового співробітництва, соціальні сітки в нас були.
Валентина Самар: Хто був модератором цієї роботи?
Тетяна Попова: Взагалі-то секретар РНБО Андрій Парубій. Але був ще керівник цього Інфоцентру пан Чоповий.
Валентина Самар: Коли ця система перестала працювати і чому?
Тетяна Попова: Майже одразу після парламентських виборів. Мені важко сказати, чому. Мені здається, що люди або не поділили повноваження, або зайнялися своїми політичними чварами. Якщо ви пам’ятаєте, була війна між Арсенієм Яценюком і БПП.
Валентина Самар: Тобто політика поховала здорову і потрібну справу, і тепер ми будемо вчитися в американців робити те, що ми вже робили?
Тетяна Попова: Так, і фіни створили те ж саме. Мені здається, і німці створили окремі інформаційні війська, прямо виділили їх в окремий рід військ. І це говорить про те, що все більше наші західні партнери починають приділяти цьому увагу, вони починають аналізувати і розуміти, що не завжди на німецьких центральних каналах говорять правду. Мені розповідала одна професорка, вона каже: «Така дивна річ, у нас журналісти Russia Today і Sputnik News з’являються в центральних наших ток-шоу, а їх титрують, як незалежних журналістів. А я оце думаю, а чи вони незалежні журналісти?». Бо вони ж реально журналісти-пропагандисти і журналісти державних ЗМІ Російської Федерації, які є гібридним ворогом цієї ситуації для Німеччини. Німці з’ясували, що біля двох мільйонів показів у Твіттері та Фейсбуці були зроблені з Ростовської області, які промотували партію «Альтернатива для Німечиини», всі російські канали, які показують на території Німеччини, промотували цю партію, і вона отримала 20% у парламенті Німеччини тепер.
Фото: ukrinform.ru
Валентина Самар: Вони зрозуміли, тільки тоді, як ця рука дотяглася до їхньої шиї.
Тетяна Попова: Так, що війна йде і на їхній території, в когнітивному просторі їхніх громадян. Це впливає на політику, і Німеччина досі не може сформувати уряд, до речі.
Така ж сама ситуація була у Франції, коли у 2015-му чи 2016-му році був показ цього фільму про Крим, наше посольство робило заяви, але вони все одно його показали. А цього року до нас приїжджав спеціаліст в інформаційній політиці від нового уряду Франції і питав: що ж нам робити, щоб росіяни так не впливали? Тут дуже проста відповідь: Марін Ле Пен (кандидат в президенти Франції від ультраправої партії «Національний фронт», яку підтримувала РФ — ред.) використовувала ту саму риторику, яку ви показували на телеканалі «Canal+» у вас в ефірі. Ви тоді не прибрали цей російський фільм і не показали «Україна у вогні». Ви показали тільки одну версію — російську, і потім проти вас, на ваших же виборах це використали. От вони починають це поступово розуміти.
Валентина Самар: І ми зрозуміємо, я сподіваюся, тому що ситуація ахова, як на мене, в цілому. Попри ті великі бюджети, які зараз падають і на міністерство інформаційної політики, і на інші державні структури, ми бачимо, що не вміємо використовувати те, що в нас є, і є у великій кількості.
Тетяна Попова: Абсолютно згодна.
Валентина Самар: Ні людські ресурси, ні готові медіа-проекти, які є. Також немає координації і немає авторитетного двигуна, який би запустив по-новому цю всю роботу. Які можуть бути швидкі та правильні рухи в цьому напрямку?
Тетяна Попова: Я спеціально подивилася дані, скільки зараз мовить на Крим нових якихось телерадіокомпаній, і з’ясувалося, що їх дев»ять. А в АТО ще я поставила близько 60-ти, і потім на наших планах доставили біля 40-ка телерадіоканалів. І це до того, що законопроект про те, щоб Херсонську область віднести так само, як і АТО, до зони, що прилягає до окупованих Росією територій, який був в моїй команді готовий ще у травні 2016-го року, був проголосований лише в кінці 2017-го року. Готовий законопроект, який би дозволив ще півтора року тому розставляти додаткові передавачі. Чомусь такий дуже довгий процес прийняття рішень, чомусь не хотіли давати цей законопроект депутатам, хотіли це провести саме через Кабмін. Тобто такі дрібні речі, які не дозволяють рухатися вперед.
Другий момент – я за те, щоб на захоплених терористами частотах на Донбасі надавати право мовлення всім. От хто готовий там платити, і хто готовий мовити на окупованих частотах. Це ж просто буде боротьба частот, і ми хоча б свою територію відіб’ємо. Можливо, ми туди не потрапимо – на окуповану територію, але хоч свою територію покриємо. На жаль, цього не відбувається. Є закрита каста каналів, яким надають ці дозволи, і в них не завжди відповідний контент, до речі. «Громадському радіо», наскільки мені відомо, не дають частоти на Херсонщині. А це прикро, тому що, якщо є відповідний контент, обов’язково треба використовувати ці ЗМІ.
Телерадіовежа на горі Карачун біля Краматорська Донецької області, відновлена в грудні 2016 р Фото: president.gov.ua
Валентина Самар: Від того, що ми спостерігаємо на півдні Херсонської області, на межі з окупованим Кримом, ми можемо сказати, що будь-який добротно створений контент там буде відповідним, бо там немає нічого!
Ситуація у Чаплинському районі така, що місцеві мешканці пеерважно читають новини у спільноті у російській соцмережі ВКонтакте, і кількість її підписників перевищує у кілька разів наклад місцевої газети. Люди звідти отримують найбільше інформації. Телебачення немає, і це не тільки в цьому районі, а й взагалі на всьому прикордонні, радіо місцевого немає. Ваші рецепти порятунку інформаційної безпеки на цій ділянці?
Тетяна Попова: Я сподіваюсь, що зараз Нацрада почне встановлювати передавачі, хоча б в такому темпі, як ми встановлювали на Донбасі. Не я займалася Херсонською областю і Кримом, ними займався Сергій Костинський з Нацради, я займалася Донбасом. Я сподіваюся, що вони там зараз прискоряться. Я думаю, що там треба ставити мінімум 20 нових телерадіопередавачів.
По-друге, цю групу ВКонтакте я б дуже радила перенести у Фейсбук, тому що, судячи з того, що говорила місцева мешканка, там вже вони є під впливом росіян. Це нездорова ситуація, тому що ВКонтакте повністю контролює ФСБ. Це означає, що там можуть бути будь-які маніпуляції, в потрібний момент оголосять, що Україна бомбить Херсонську область, і частина людей в це повірить. Тому це небезпека, яку потрібно вирішувати Фейсбуком, наприклад, встановленням безкоштовних wi-fi чи wi-max антен, в якому точно не буде Вконтакте.
І, звісно, потрібно відновити періодику. Коли я працювала в Міністерстві інформполітики, ми друкували газету «Кримське слово», яку розповсюджували саме на прикордонних з окупованим Кримом територіях, та видавали на КПВВ для проїзду в Крим. Кримській «владі» це дуже не подобалося, а це значить, що це було позитивно.
Валентина Самар: Так, але це «Кримське слово», а не «Херсонське слово».
Тетяна Попова: Так, але ми використовували одну херсонську редакцію, і дві кримські редакції, що виїхали. Мені здається, ліпше зробити якісно один продукт, ніж багато неякісних, які там і так є. Я вважаю, що всім цим регіональним газетам потрібно допомагати. В нас було декілька проектів від громадських організацій, де ми допомагали місцевим газетам на всьому кордоні з Росією чи з окупованими російськими анклавами, і я думаю, що потрібно продовжувати це робити. Я знаю, що іноземні ГО цим займаються, і я бачила місцеві телеканали, яким в Херсонській області потрібно допомагати, навіть обласним.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Чи варто там створювати нові медіа?
Тетяна Попова: Обов’язково. Але їх потрібно створювати вже в мережі Інтернет з використанням соцмереж. На місці міських рад я б вже думала про те, як скоріше встановити безкоштовний wi-fi.
Валентина Самар: Про що ви говорите?! Який безкоштовний wi-fi? Окрім спільноти ВКонтакте є ще російський сайт з такою ж назвою «Подслушано. Чаплинка» , де є сторінки різних міст у трьох країнах – Росія, Білорусь, Україна. І людей з Чаплинки дуже багато, бо вони там комунікують, і люди пишуть, що немає доступу до інтернету взагалі. Інтернет-провайдер проводить інтернет тільки в п’ятиповерхових будинках. «Максимум, куда дотянули – до 3-ей школы, остальные сидите без интернета или с подобием оного. Если работники облэнерго посещают данный паблик, пусть прокомментируют, почему провайдер хочет работать, а работать не дают». Тобто, провайдеру, як тут пишуть, в Херсонобленерго не дозволяють на стовпах прокласти кабелі. Нагадаю, що обленерго в Херсонській області належить пану Олександру Бабакову, депутату Держдуми, який голосував за анексію Криму. Це до питання безпеки загалом.
Отже, немає інтернету в цих районах.
Тетяна Попова: Цим мали б займатися і міністерство, і місцева влада, тому що потрібно допомагати максимально інтернетизувати регіон. Це буде і дешевше, ніж друкувати наклади газет, і більш якісніше можна буде працювати. Цим треба займатися. Я не бачу ефективної роботи ні місцевої влади, ні обласної, ні центральної. Я дуже рада, що за півтори року все ж таки прийняли цей законопроект, який дозволяє видавати там дозволи на тимчасове мовлення. Я сподіваюся, що будуть створюватися нові цікаві контентні проекти, а місцева влада забезпечить інтернетизацію регіону, хоча б надасть по цих стовпах прокласти інтернет.
Валентина Самар: Які заходи ви б порадили для зміцнення інформаційного фронту на межі з Кримом? Потрібно якісь спеціальні програми?
Тетяна Попова: Ні, потрібно просто фізично збільшити кількість українських каналів комунікації. Так, як ми на Донбасі роздали 100 нових ліцензій та передавачів, і це перший напрямок. Другий напрямок – це розібратися з інтернетом там і збільшити кількість інтернетизації.
Якщо в нас обленерго там під росіянами, то це інфраструктурно велика загроза, яку треба хоча б якимось чином контролювати. Я знаю, що свого часу ми через Кабмін провели указ про те, що не можуть відключати наші телевежі від електропостачання, навіть, якщо там є якась невелика затримка оплати, тому що таке було, і в тому числі, в Херсонській області, Донецькій та Луганській. І ми бачили, що, можливо, в цьому є якийсь російський вплив.
Але інфраструктуру потрібно захищати, тому що інфраструктурні об’єкти по Криму – це було перше, що захоплювали росіяни.
