В совместном подкасте Бюро судебной судебной информации (проект Центра журналистских расследований) и Громадського радіо — эксперт Регионального центра защиты прав человека Роман Мартыновский — об исследовании, посвященном деятельности созданных на оккупированном полуострове Россией судов и распространению оккупационного судопроизводства в Крыму.
Як саме змінилась судова система на окупованому півострові за шість років окупації?
Змінилась сама система судів. Трансформація української системи судочинства в російську була розпочата РФ негайно після прийняття на законодавчому рівні рішення про «приєднання Криму» і тривала протягом трохи більше 10 місяців. За цей час:
– припинено діяльність адміністративних судів (ці справи тепер «розтягнуті» по інших судах: цивільним, військовим, господарським та мировим судам);
– був запроваджений інститут мирових суддів, не притаманний українській системі (ці суди розглядають нескладні справи, для них апеляційною інстанцією є районний суд. На території Криму є наразі 100 дільниць, у кожній – мировий суддя. У Севастополі – 21 дільниця);
– був ліквідований інститут слідчого судді (що існував в Україні з 2012 року);
– створені військові суди, яких не існує в системі українського судочинства (до повноважень яких перейшли справи, які до окупації розглядалися в загальних місцевих та адміністративних судах. Особливістю системи військової юстиції є те, що на півострові діють тільки суди першої інстанції, суд апеляційної інстанції – Південний окружний військовий суд – розташований на території РФ в місті Ростові-на-Дону. Саме туди незаконно переміщують людей, що порушують права людини та норми Міжнародного гуманітарного права (МГП)
У апеляційних судів також з’явилася нова, раніше не властива їм функція – перегляд власних судових рішень (винесених цими ж судами) в якості суду касаційної інстанції. (Так звана «перша касація»). У касаційному порядку справи в цих судах розглядаються Президіями судів, персональний склад яких затверджується пленумом Верховного Суду РФ з числа суддів даного апеляційного суду
Судом останньої інстанції для кримських і севастопольських судів став розташований на території РФ Верховний Суд Російської Федерації, куди можна звертатися за умови послідовного оскарження судових рішень в апеляційному порядку і в «першій касації».
З переходом судів на «рейки російського правосуддя», у кримчан знову з’явилася давно забута можливість скасування рішень, які вступили у дію, в порядку нагляду. Таке право російське законодавство до теперішнього часу надає Президії Верховного Суду РФ. Це, до речі, критикує європейська спільнота.
Роман Мартиновський, адвокат Регіонального центру прав людини Фото: investigator.org.ua
Щодо суддівського корпусу: скільки суддів перевелись на неокуповану частину України, скільки залишились, скільки суддів були переведені з РФ?
Виходячи з даних, які надає Державна судова адміністрація, загальна кількість суддів в Криму на момент окупації – 492 людини (при чому, не всі з них здійснювали судочинство). За нашими даними, станом на листопад 2019 року з них покинули Крим 52 судді – це ті, кого ми змогли ідентифікувати. Не всі з них продовжили діяльність у якості суддів, деякі звільнились з посад.
Близько 440 суддів залишилися в Криму. Не всі з них змогли виконувати обов’язки з різних причин. Частина з них не пройшли конкурсний відбір і не були призначені на посади суддів. Перед деякими навіть стояв важкий вибір: за російським законодавством судді, прокурорські працівники, адвокати з однієї сім’ї не можуть працювати в одному регіоні. Я особисто знаю кілька сімей, де адвокати відмовлялися від своїх свідчень, щоб їхні дружини або чоловіки змогли подаватися на суддівський конкурс. В результаті їх не призначали, і виходило так, що обидва втрачали роботу.
Станом на листопад 2019 року ми ідентифікували 104 судді, які прибули в Крим з різних частин РФ. Але говорити, що переїхали в Крим рівно стільки суддів неправильно, оскільки з початку окупації до листопада ще 102 судді в певні проміжки часу виконували обов’язкі суддів, а потім перестали бути суддями: або не змогли обратись на новий термін або з інших причин припинили обов’язки, звільнились або виїхали у РФ.
Найбільша кількість суддів, які їдуть на півострів, – це Сибір, Поволжя, Південний Федеральний та Північно-Кавказький округи.
Таким чином, на сьогоднішній день на суверенній території України, в порушення норм міжнародного права як мінімум 104 іноземних громадянина відправляють правосуддя без згоди на це України. Решта 80% хоча і є громадянами України, проте здійснюють функції судді в порушення українського законодавства.
Наскільки відрізняється ситуація із судочинством на півострові порівняно із ситуацію у РФ, на ваш погляд? Наприклад, адвокати кажуть, що саме у Криму контроль над суддями з боку ФСБ набагато сильніший.
Коли ми говоримо про те, що 20% суддів, які відправляють правосуддя в Криму і місті Севастополі, є громадянами РФ, то пам’ятаємо, що 4/5 – це судді, які мають «українське коріння»: або перейшли на службу РФ або стали суддями після початку окупації. Рівень довіри до таких суддів з боку ФСБ, «прокуратури» нижчий і вони під більшим контролем та наглядом з боку цих органів.
Інше питання, як саме змінилась сама психологія суддів. Коли в березні-квітні 2014 року кримські судді намагались застосовувати знання, які отримали раніше, їм ФСБ «пояснювала», що практика ЄСПЛ – добре, але в російських судах інша практика. Найбільш яскраве це виявилось у питаннях про застосування запобіжного заходу. Багато з тих, хто був підготовлений в український час, за звичкою, по стандарту виходили з оцінки чотирьох ризиків, при наявності яких людину можна взяти під варту . Так ось, «прокурори» і співробітники ФСБ дуже швидко поставили їх на місце і змусили забути про українську практику.
Як дії Росії щодо побудови своєї судової системи в Криму виглядають з точки зору міжнародного гуманітарного права?
Брутальне ігнорування. МГП накладає на окупуючу державу ряд міжнародно-правових зобов’язань в сфері застосування законодавства і здійснення правосуддя на окупованій території. Проте РФ не визнає свого статусу. Очікувати від суддів дотримання норм МГП – все одно, що суддя скаже, що Крим – це Україна.
РФ не мала права поширювати здійснення свого законодавства на окуповану територію, закони України мали діяти.
Окупуюча держава може видавати певні закони в сфері кримінальної юстиції і поширювати їх дію на окупованій території.
Мається на увазі, розслідувати злочини, які відбулись на окупованій території?
Ні. Це обов’язок окупуючої держави підтримувати правопорядок на цій території, право залучати до кримінальної відповідальності тих, хто здійснює в Криму злочини на кшталт вбивств і грабежів.
А МГП дає право окупуючій державі створювати такі кримінальні закони, які виконували б роль своєрідних запобіжників. Наприклад, про акти, спрямовані на те, щоб завадити окупувати цю територі. Мова йде про певні сили спротиву. При цьому, ці закони повинні бути доведені до населення, а РФ просто поширила дію власного кримінального кодексу на цю територію.
Російська Федерація не виконує покладених на неї, як державу-окупанта зобов’язань по МГП в сфері правосуддя і проводить політику, спрямовану на заміщення колишніх українських суддів власними громадянами з різних суб’єктів Російської Федерації, згортання громадянських прав і свобод в Криму, переслідування цивільних осіб з політичних і релігійних мотивів.
