Анексией части южных и восточных областей Украины Россия надеялась закрепить их за собой. Вроде бы теперь это «территория России», которую Владимир Путин грозился защищать в том числе и ядерным оружием. Но расчет провалился. Украинская армия ежедневно освобождает населенные пункты на востоке и юге.
Как будут развиваться события дальше, как российские оккупанты будут править захваченные территории Херсонщины и Запорожской области и что будет происходить в Крыму, в котором сейчас усиливаются репрессии и идет принудительный призыв? На эти вопросы в эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар ответили учредителям и руководители Центра Ближневосточных исследований СЕРГЕЙ ДАНИЛОВ и ИГОРЬ СЕМИВОЛОС.
Валентина Самар: Чи правильно я розумію, що Росія, «приєднавши» до себе чотири українські прикордонні області, в односторонньому порядку відмовилась від своїх міжнародно визнаних кордонів, і тепер ми з вами не знаємо, де її кордони є?
Сергій Данилов: Безперечно так. Якщо ти в скляному будинку починаєшся кидатися камінням, він розлетиться в обидва боки. Тепер незрозуміло, де твій будинок, де його межі. Росія зробила цей самогубчий акт.
Ігор Семиволос: Абсолютно погоджуюся. Якщо за точку відліку брати 2014 рік і так званий референдум, який провели росіяни в Криму, то тепер вони на 100% обнулили ті результати. Тепер Крим не є якимось винятковим, а є такою саме територією, які і інші 4 українські області. І відповідним чином має розглядатися і світом, і Україною. Україна і раніше розглядала його як свою суверенну територію, але зараз тема Криму практично нівельована.
Валентина Самар: Росія спочатку відмовлялася від так званого референдуму, а потім бах — і в авральному режимі почалася підготовка і проведення. Оглядачі кажуть, що таким чином Росія хотіла серед іншого закріпити за собою ці території, сказати Україні: «Сюди не стріляй, це тепер наше, ось ядерна бомба». Враховуючи бавовну в Бєлгороді, абсолютно легітимні обстріли російських військових об’єктів в Криму, невже в них справді була надія, що Україна злякається?
Ігор Семиволос: Декілька міркувань щодо причин цих дій. Перше: Путіна дуже холодно зустріли в Узбекистані під час саміту ШОС. Там йому поставили чіткі і зрозумілі питання щодо закінчення війни. Закінчити її можна тільки погрозами, поставивши світ перед фактом ядерного шантажу. Другий варіант — поразка Росії у війні, яку ми спостерігаємо. Спроба вийти з дуже поганого становища через такий символічний крок. Третій варіант — початок жовтня, день народження російського фюрера і це такий його подарунок собі. Я не виключаю ці три варіанти і, можливо, якісь додаткові, які виникли у російської камарильї у зв’язку з цим актом.
Сергій Данилов: На додаток до цих версій. Коли я дивився ШОС, одразу подумав, що щось буде. Бо Путін приїхав як людина, яка не очікувала такого прийому. Як людина, яка сподівалася на business as usual. Що, як завжди, всі до нього бігтимуть домовлятися, і він буде в центрі уваги. Після того, як він опинився на периферії уваги і підкреслено був ігнорований багатьма або принижений тими, від кого не очікував, до нього дійшло, як світ сприймає поразку під Харковом.
З іншого боку, камарилья, про яку згадав Ігор, теж цікава. І напевно тут сукупність факторів. Поразка і відповідно уявлення про слабкого Путіна. Боротьба всередині російського так званого істеблішменту, до якого тепер входять різні маргінальні персонажі — пригожини, кадирови, аксенови. Особливо Пригожин, який просто ніколи не мав би шансу на таке представництво. В цій умовній партії війні теж почався переляк, що ситуація виходить з-під контролю, і треба негайно щось робити.
Валентина Самар: Ще одна з версій — цією «многоходовочкой» Путін хотів ескалювати ситуацію, підняти ставки, щоби примусити Україну до переговорів. Дістав протилежне. Зеленський заявив, що ніяких переговорів з Росією, допоки президентом є Путін, не буде. Що в підсумку? Чи змінилися від тих фейкових референдумів і приєднань наші цілі і завдання?
Фото: investigator.org.ua
Ігор Семиволос: В наших завданнях і цілях нічого не змінюється. Ми звільняємо наші території до кордонів 1991 року. Ясна річ, що далі виникне питання стабілізації Росії. Оскільки я думаю, що на нас чекає серйозна криза в самій Росії. Але це ще в майбутньому. Зараз з’явилося дуже багато голосів корисних ідіотів на заході, які якраз і закликають до переговорів. Я думаю, що не в останню чергу вони були спричинені останніми діями Москви. І цілком можливо, що Росія використала останній свій патрон на заході, останніх своїх людей для того, щоби створити відповідну громадську думку.
Сергій Данилов: Додам про стабілізацію і до першого питання про кордони. Очевидно, ця стабілізація буде супроводжуватися створенням демілітаризованої зони на території вже Російської Федерації. Бо, як правильно було сказано, тепер в неї немає кордонів. Безлад, обстріли чи вихід з-під контролю якихось окремих підрозділів, що цілком собі можна уявити після поразки РФ, буде створювати загрози для прикордонних українських областей. ЗСУ змушені будуть стабілізовувати ситуацію в прикордонні, в демілітаризованій зоні Бєлгородської, Курської та інших російських областях.
Валентина Самар: Чи вплинуть останні події на Крим, де зараз йде примусова мобілізація і зачистка всіх нелояльних людей, які там ще залишилися?
Мобілізовані до лав ЗС РФ кримчани в окупованому Севастополі Фото: Скриншот відео
Сергій Данилов: Аксенов намагається вступити в боротьбу за ресурси, які федеральний центр теоретично буде направляти на частину Херсонської і Запорізької областей. Разом із тим він підігрує партії війни. Виступає в унісон з Кадировим, намагаючись позиціонувати себе на політичному полі Росії. Напевно, думає про період вже після Путіна чи про те, як в умовах турбулентності мати союзників, які допоможуть зберегти владу і вплив. Навіть якщо він буде тоді вже не в Криму, а умовно на Північному Кавказі.
Відповідно ця політична конструкція вступила у жвавий рух. Посилилися конфлікти в кримському істеблішменті. Доносяться поки доволі глухі сигнали, але внутрішня гризня там загострилася. Люди шукають запасні аеродроми, купують житло, заводять бізнеси в Грузії, в Чехії. Намагаються знайти прихисток, щоби ФСБ їх не накрило, щоби втекти. Це з одного боку. А з іншого — пересічний кримчанин — переважно переляканий, фрустрований і не розуміє, що відбувається. Думає, як і куди виїжджати, але переважно нічого не робить, а просто сидить і чекає, як будуть розвиватися події. Все суспільство в напрузі. Воно бачить мобілізованих, і вигляд цих мобілізованих зовсім не надихає їх на перемогу і на радісні перспективи. Тому що мобілізовані, як розповідають, справляють переважно жалюгідне враження.
Валентина Самар: Як ми пам’ятаємо, Аксенов обіцяв усіх всім забезпечити.
Ігор Семиволос: Очевидно, так жалюгідно і забезпечив. Якщо брати Росію, там дуже серйозно зростає тривожність. Можемо сказати, що зараз це домінуюче почуття. Не думаю, що в Криму чи на іншій окупованій частині України ситуація інша. Але зрозуміло, що значна частина кримчан чекає повернення України, і вперше за останні 8 років виникає реальний шанс завершити окупацію, повернути Крим в українське правове поле. Тобто там різні емоції, різні очікування. Але переважна більшість, тут я погоджуюся з Сергієм, абсолютно нічого не робить, сидить собі рівно на одному місці і чекає, чим все це розв’яжеться. Як зазвичай це роблять кримчани.
Валентина Самар: Водночас дехто дуже розумний виводить свої капітали з Криму, про що казав Сергій. І в нас також є інформація, що колаборанти, які вели за кримськими мірками пристойний бізнес, його розпродають, виводять гроші, щоби убезпечити їх від ФСБ або від конфіскації на користь України.
Ігор Семиволос: Зараз в цьому світі всі гроші прозорі. Тому куди б вони не виводили, ми знайдемо і конфіскуємо.
Валентина Самар: Росіяни наче збираються створювати Кримський федеральний округ, до якого мають увійти і нові окуповані території півдня. Незрозуміло, що це дасть, бо федеральні округи навіть в російській конституції не присутні. Паралельно триває створення регіональних армій, які фінансуються не з державного бюджету, а тими, хто їх утримує. В Криму це штурмовий батальйон «Таврида», який, як ми встановили, насправді не є батальйоном і тим більше не є штурмовим. Подібні є в Татарстані, в Санкт-Петербурзі. Останній вирішили не відправляти на фронт, а залишити в області як територіальну оборону. Це дуже цікаві процеси. Який їхній подальший розвиток?
Штурмовий батальйон «Таврида»
Ігор Семиволос: Це хороші сигнали. Очевидно, всі вже відчувають, що доведеться битися за території і той, у кого під рукою буде приватна армія, виграє. Сьогодні кожен гравець, який має хоч трохи розуму, намагається озброїти та утримувати поруч з собою як мінімум ватагу озброєних хлопців, які можуть допомогти йому зберегти статки. Це свідчить про дезінтеграційні процеси. Люди розуміють, що ці процеси почалися, і вже готуються до них. Щодо Криму, ситуація для них абсолютно програшна, бо тут правила гри будуть визначати ЗСУ, а не якісь бандитські і напівбандитські формування.
Сергій Данилов: Наскільки я знаю, Аксенов побіг до бізнесу, почав обдзвонювати за звичною адміністративною схемою: просити ресурси на утримання фактично його персональної армійки. Просити людей, яких переконають «мобілізуватися» в це так зване добровольче угруповання. Але отримав отлуп, бо бізнес взагалі дуже обережний і не хоче гратися в ці авантюри. Натомість наскільки я розумію, Аксенов пішов по старих контактах, згадавши молодість. Крім так званих козачків, джерелом поповнення цього формування є бандити, кримські гангстери. Але там теж є великі проблеми. Ті, хто був з Аксеновим тоді, вже у віці і не хочуть бігати з автоматами. Великі когорти молоді на кримінальну стежку теж давно вже не ступають.
Валентина Самар: В нього ще залишилися решти так званої самооборони…
Сергій Данилов: Яка теж була дуже криміналізованою, як ми добре пам’ятаємо. З цих джерел він і намагається щось для себе склепати.
