30 июля российские оккупанты открыли доступ к месту своего преступления – так называемому «Новому Херсонесу», незаконно застроенной территории Херсонесского историко-археологического заповедника в Севастополе, который является объектом культурного наследия ЮНЕСКО. Что произошло на территории заповедника, как это коррелируется с международным правом и кто и как должен был среагировать вовремя, чтобы это кощунство не произошло, или, по крайней мере, получило надлежащую оценку?
Об этом — в интервью Эвелины Кравченко, кандидатки исторических наук, старшей научной сотруднице отдела археологии раннего железного века Института археологии НАН Украины, руководительнице Инкерманской археологической экспедиции этого же института. Эфир программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар.
Валентина Самар: Є така тенденція: росіяни крадуть якийсь об’єкт (не важливо що то — фермерське господарство, чи пам’ятка), а потім виправдовують свої злочини тим, що попередні українські власники нібито погано господарювали, а вони тепер відновлюють і відроджують. Настільки це близько чи далеко від того, що діється в Херсонесі?
Евеліна Кравченко: Це їхня буйна фантазія. 2013 рік для Херсонесу був роком внесення в Список пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО. Відповідно, пам’ятка ЮНЕСКО має бути не просто доглянута, прибрана і комунально влаштована, вона має бути відповідним чином відреставрована. Це основна умова ЮНЕСКО для пам’яток світової культурної спадщини. Реставрація має відбуватися не за тими стандартами, які прийняті в Російській Федерації чи навіть в Україні, а за стандартами для пам’яток світової спадщини. Вони включають низку умов, які нам довелося виправляти протягом 10-15 років перед внесенням цієї пам’ятки в список ЮНЕСКО. Реконструкція за допомогою добудови, коли до існуючої археологічної пам’ятки добудовують кілька рядів кладок для того, щоб збільшити її атрактивність, – це неприпустимо в світі. Як і використання в реставрації цементу, бетону. Це моветон для світової реставраційної справи, так не робиться! Ми змушені були дуже багато чого поміняти, доробити і дореставрувати в комплексах Херсонеса для того, щоб пам’ятку було номіновано і рекомендовано до внесення до Списку світової спадщини. Відповідно, пам’ятка відповідала усім світовим стандартам в 2013 році.
Заяви РФ про те, що пам’ятка була занедбана, – огульна брехня. Херсонес був не просто доглянутою і добре відреставрованою пам’яткою. Там було кілька найкращих в Україні реставраційних майстерень, фахівці-реставратори яких займалися кам’яною архітектурою, реставрацією монументальних залишків на самому Херсонесі, архітектурних деталей.
Було кілька реставраційних майстерень світового рівня. Окрім самої реставраційної майстерні Херсонського заповідника, була збудована реставраційна лабораторія Пакарда на кошти гуманітарного Фонду Пакарда. Вона була обладнана за останніми тенденціями світової хай-тек з реставрації кам’яних залишків. В основному вона спеціалізувалася на консервації, реставрації архітектурних деталей, надгробків, епіграфічних документів на камені, які у великій кількості знайдені і зберігаються в Херсонесі. З цим в Херсонесі ніяких проблем не було. Росіяни брешуть, щоб виправдати свої злочинні дії на цій пам’ятці.
Валентина Самар: З точки зору міжнародного права і власного експертного погляду можете дати оцінку, що означає цей «Новий Херсонес», і чого росіяни хочуть досягти. Щоб що? Ну, окрім розпилу грошей, звісно.
Евеліна Кравченко: Розпил грошей як методика роботи. Але я підозрюю, що сама ідея створення такого релігійно-цивільного обʼєкту з нахилом до історії релігії і історії Росії в них виникла набагато раніше, ніж вони почали її втілювати після 2014 року. В мене враження, що ідея була ще в 1990-х роках.
Тоді з’явилася спільна українсько-американська експедиція, яка була націлена на отримання статусу світової спадщини ЮНЕСКО, на приведення пам’ятки Херсонес Таврійський до світових стандартів пам’яток. Водночас в Севастополі почали з’являтися так звані громадські організації або церковні общини, які були об’єднані за принципом російського православ’я: хрещення князя Володимира в Херсонесі, три братні народи, хрещення слов’ян, тощо. Це все зародилося тоді. І тому я вважаю, що відновлення Володимирського собору в Херсонесі було хибним кроком у бік Росії. І відкриття собору Кучмою і Путіним у 2004 році, перед Помаранчевою Революцією, це знаменувало.
Той рік я майже повністю провела в Севастополі. Я прекрасно пам’ятаю, які там були настрої, як накручували людей. Тоді відбувалося приблизно те ж, що і в 2013 році. Просто тоді росіянам не вдалося втілити свої плани, а в 2013 році вдалося. І відкриття собору, судячи з усього, було приурочено до майбутніх подій, які просто виявилися невдалою спробою.
Валентина Самар: Це був один з заходів передвиборчої президентської кампанії в Україні. Путін тоді мало не щомісяця приїздив до України. Потім — десять років окупації і раптом розпочинається «двіж» із забудовою, якою керує духовний наставник Путіна митрополит Тіхон. Яка мета його заслання в Крим?
Евеліна Кравченко: Це його особистий духовник, це особистий проєкт Путіна. Ніякого заслання не було. Тіхон отримав собі годівничку. До цього він був митрополитом новгородським. Замість нещасної новгородської єпархії, він отримав цілий Крим і Севастополь, доступ до колосальних коштів і він їх активно освоює. Це ніяке не заслання – це підвищення. У Севастополі навколо цього проєкта – найближче коло Путіна. Це його улюблений проєкт. Нам дивом вдалося знизити статус події до містечкового, моя особиста лепта в тому також є. Путін не приїхав, і комплекс відкривали Аксенов з Розважаєвим. Тіхон просто реалізовує кошти Російської православної церкви – нафтодолари. Останні їхні заяви в пресі підтвердили – це гроші «Транснефти» (23 липня 2024 року представники окупайної влади дякували компанії за фінансування проєкту «Новий Херсонес» — ред.).
Я продовжую вважати, що цей проєкт існував ще з 2004 року. Мої колеги, які супроводжували двох президентів на відкритті собору, чули їхні розмови. Коли вони підійшли безпосередньо до огляду майданчика і побачили саме городище, Кучма досить голосно запитав: «А что это за развалины? Нельзя было достроить?». Ця фраза прозвучала після розмови з Путіним.
Я впевнена на 100%, що проєкт зі створення цього церковно-релігійно-ідеологічного хабу в Росії існував давно. Його вдалось реалізувати, коли вони змогли віджати Крим. Всі ці ляпи – невідповідність світовим вимогам, віддалення від історичних досліджень, від археологічних реалій, сам проєкт на рівні 1990-х – це свідчення того, що проєкт вони досить швидко модернізували, особливо не вдаючись в деталі.
Валентина Самар: Де було в цей час ЮНЕСКО і що зробила ця організація, щоб зупинити варварство? Де Уряд України, який мав би санкціонувати всіх, хто працює на цьому будівництві і порушує законодавство з охорони пам’яток культурної спадщини? Я чую тільки голоси громадськості і експертного співтовариства.
Евеліна Кравченко: Поки це дійсно на такому рівні. Почну з ЮНЕСКО. У 2014 році після окупації Криму, ми відразу поставили питання з приводу того, що відбувається в Херсонесі? Бо перше, що ми побачили після окупації, – «казачью свадьбу» в Херсонесі, коней на свіжовідреставрованих кладках. Ми підняли галас. І як відреагувало ЮНЕСКО? За чутками, ЮНЕСКО запитало в Москви, що відбувається, і Москва прислала в Херсонес нацкомісію свого російського бюро ЮНЕСКО з інспекцією. Вони тиждень пробули, походили по ресторанах, поїздили на екскурсії, написали прекрасний звіт, що там все в порядку. Що з цим звітом відбулося далі — я не знаю, але, ймовірно, його передали в головний офіс ЮНЕСКО. От так у 2014 році почалася ця моніторингова місія ЮНЕСКО. Я після цього туди приїхала, це мої особисті свідчення, я готова дати їх прокуратурі.
Щодо подальших дій, на жаль, поки жодної адекватної заяви під нашого Уряду не було. Була низка заяв про якісь незрозумілі дії, були консультації із секретаріатом ЮНЕСКО, заява з приводу документації, поданої Російською Федерацією на це будівництво в головний офіс ЮНЕСКО. Чіткої і жорсткої заяви з приводу того, що відбувається на об’єкті Світової спадщини, міністерство культури так і не зробило. Ця заява мала б бути чіткою і прямолінійною – там відбувся злочин.
Для цього ми надали всі необхідні відомості, підготували експертний висновок, підготували дані моніторингу. Все це пакетом документів відправлено в міністерство культури, в міністерство закордонних справ, представникові України при ЮНЕСКО в Парижі. Це опубліковано на сайті Інституту у вільному доступі, і все це можна використовувати. На жаль, однозначної заяви від міністерства культури немає, а це дуже погано, бо це перше, що мала б зробити Україна з приводу цієї ситуації.
Всі мої іноземні колеги, з якими я працювала в Херсонесі, вже багато років задають мені питання: чому ваше міністерство культури мовчить? Ми можемо вас підтримати, але заява має походити від вас. Чому питання мають піднімати Держдеп США, ЄС, чому міністерство культури України це питання не піднімає? Ми прекрасно розуміємо: щоб це питання було винесене на сесію ЮНЕСКО, спочатку має бути експертний висновок фахівців. Тобто, наш експертний висновок мають зараз перевірити фахівці Міжнародного КОМОЗу. З ними треба зв’язуватися, обговорювати процедуру, шукати експертів, які погодяться це робити, тому що вони не мусять це робити — це все громадські організації.
Валентина Самар: А у вас особисто і у ваших колег є відповідь на питання: чому міністерство культури України ніяк не реагує на злочин і не робить свою роботу?
Евеліна Кравченко: Я не маю інсайду звідти, я не буду придумувати.
Валентина Самар: Тобто, у вас немає ніякого контакту з міністерством культури?
Евеліна Кравченко: З міністерством культури, на жаль, у мене ніяких контактів немає. Я намагалася, але вони категорично відмовляються виходити на контакт. Вони вважають, що тільки вони є фахівцями в пам’яткоохоронній справі, а справжні фахівці, дослідники, мають щось там досліджувати поза політикою і не наша це справа — лізти в охорону пам’яток. Я так зрозуміла, що це позиція міністерства культури. Вона, як на мене, дуже деструктивна. З такою позицією їх, вибачте, в нормальний цивілізований світ ніхто не пустить. Тому що в нормальному цивілізованому світі експертні висновки роблять фахівці, а не чиновники.
Якщо чиновник приходить до фахівця із проханням зробити експертний висновок, то чиновник має потім подякувати фахівцю за цей експертний висновок і впустити його в роботу. А не влаштовувати напівскандал в соцмережах, що фахівець його не так прокоментував, як сталося нещодавно з приводу останньої сесії ЮНЕСКО. Моя особиста думка: міністерство культури наразі не в повній мірі спроможне виконувати власні обов’язки щодо контролю за пам’ятками. Ситуація в нереформованому міністерстві культури дійшла до такого рівня, що вони не в стані працювати і виконувати свої обов’язки. Те, заради чого вони взагалі існують і отримують зарплату.
Валентина Самар: Чи не пов’язано це із тим, як важко наші політики йдуть до заборони діяльності Російської православної церкви в Україні?
Евеліна Кравченко: Це питання кримінального світу. Російська православна церква дуже тісно пов’язана із кримінальним світом. Далі я не буду коментувати — це питання правоохоронних органів. Всі ми памʼятаємо, хто такий «Паша Мерседес». Далі не треба пояснювати.