В возрасте 87 лет скончался самый известный насегодня крымский бандурист Остап Киндрачук. Он долгие годы играл на набережной Ялты, даже когда она уже была оккупирована.
«Мечтаю в походе, в странствиях умереть. По-козацки. Мне не страшно, ведь я с козацким чубом, а позорить его не имею права», — говорил пан Остап. До конца жизни он оставался верным себе, своей бандуре и Украине.
Остап Юрійович Кіндрачук народився 13 листопада 1937 року на Івано-Франківщині. Він ріс у Карпатах, якими полюбляв гуляти. З дитинства був дуже допитливим, відвідував географічний гурток. Коли почалася війна, його батько-бібліотекар, рятуючи книги, переніс їх додому. Натрапивши на книжки про пригоди Тарзана польською мовою, Остап самотужки вивчив польську.
18-річним юнаком він рушив до Казахстану «піднімати цілину». Працював там трактористом. Якось його відправили за дровами на узбережжя Іртишу, та дорогою трактор зламався. Остап опинився в голому морозному степу, за 20 кілометрів від найближчого населеного пункту. Тоді він сильно обморозив руку, її хотіли ампутувати. Той випадок і привів його в Крим — юнака відправили до Ялти на лікування. Остап закохався у місто, яке називав шматочком раю на Землі, й залишився тут назавжди.
Він пішов працювати моряком в порту Ялти. Згодом вступив до Батумського мореходного училища, вивчився на штурмана, і, зрештою, виріс до капітана «Комети» — судна на підводних крилах. Возив людей з Ялти в Сочі, Одесу, Новоросійськ. Морю Остап Кіндрачук присвятив 35 років свого життя.
Остап Кіндрачук. Фото з соцмереж
Так само випадково з’явилась в його житті і бандура. Він розповідав, що одного разу, коли ішов випити пива з друзями, почув дивні звуки з вікна ялтинського клубу медпрацівників. То було у 1962 році.
«Ну, я й пішов на ці звуки, зайшов у клуб, дивлюсь, там четверо дівчат грають на бандурах, а їхній суворий керівник кричить, що вони погано грають. Тим керівником був Олексій Нирко. Тоді він побачив мене й питає: «А тобі що треба, лобуряко?» А я кажу: «Я й сам не проти навчитися грати на бандурі». А він тоді каже: «Ах, ти хочеш навчитися? Сідай! Це дуже просто! Береш бандуру, ставиш на коліна, пальці ставиш так, береш спочатку цю струну акордом, потім іншу». Я зробив все за вказівками Олексія та із здивуванням почув, що з-під моїх пальців народжується мелодія!»
Відтоді ні пива, ні щось більш міцного Остап Кіндрачук не вживав. А бандура була з ним всюди. І в морі теж.
«Коли траплялись шторми, і в море не можна було виходити, я виносив свою бандуру, сідав на вокзалі (в Новоросійську) і там грав, а козаки кубанські (нащадки справжніх українських козаків) навколо збирались, підспівували мені. Справжні козаки всі українські пісні знають!».
Саме кубанські козаки подарували Остапу Кіндрачуку козацький костюм.
«Вони сказали: «Ти — справжній козак, пісні в тебе козацькі, інструмент у тебе козацький, душа в тебе козацька, ось тобі ще й костюм козацький!».
Під час розвалу Радянського Союзу, у 1990 році, Остап Кіндрачук втратив роботу на флоті і пішов працювати кочегаром.
«От сиджу біля кочегарки, граю на бандурі, сам себе розважаю. А тут туристи німці, чоловік 60, випадково на подвір’я забігають, бачать чумачий такий кочегар на екзотичному інструменті грає…Вони накидали мені цілу купу марок, я порахував: «Боже! — думаю. Це ж моя зарплата місячна! Були ж славні кобзарі, то чого б мені не відновити цю прекрасну традицію, коли маю таке велике задоволення від власної гри?»
Відтак Остап Кіндрачук став кобзарем і живою пам’яткою Ялти. Козацький образ доповнили вуса та оселедець. Він грав на ялтинській набережній та біля Лівадійського палацу, збираючи навколо себе натовпи туристів.
У репертуарі Остапа Кіндрачука були народні думи, історичні та народні пісні, пісні про сьогодення. Він співав також польською, німецькою, татарською,молдовською. Він також сам писав пісні. Грав у різних містах України — в Києві, Ялті, Одесі, Львові та інших. Брав участь у міжнародних фестивалях у Польщі, Німеччині, Чехії. У Польщі на студії записав два аудіоальбоми. Став членом Національної спілки бандуристів України. У 1988 році знявся у телефільмі Олега Бійми «Кобзарські шляхи», у 1996-му — в серіалі «Роксолана».
Пам’ятник Лесі Українці в Ялті. Фото: krymania.ru
Остап Кіндрачук був не ряженим козаком. Він був записаний до реєстру «Таврійсько-Запорізького козацтва» у Криму і справжнім українським патріотом.
Наприкінці 1980-х створив Товариство української мови імені Амвросія Метлинського, проводив у школах зустрічі з дітьми, розповідав їм про історію українського козацтва. За його активної участі в Ялті відкрили музей Лесі Українки, фонди якого він поповнював документами та матеріалами з власної колекції. При музеї був вчителем Недільної школи українознавства. Сприяв спорудженню пам’ятника і меморіальної дошки на будинку, де у 1897 року жила Леся Українка.
Колоритний образ кримського козака Остапа Кіндрачука надихав митців. З нього писали картини і навіть татуювання.
Остап Кіндрачук на картині невідомого художника. Фото з сомереж
Татуювання із портретом Остапа Кіндрачука. Фото з соцмереж
Після окупації Криму родина Остапа Кіндрачука залишилась на півострові. А він продовжував співати українські пісні на набережній вже окупованої Ялти. Часто приїздив до Києва, де його можна було послухати біля входу до станції метро «Майдан Незалежності».
У Остапа Кіндрачука двоє синів та донька, десятеро онуків та чотири правнуки. Він заповів поховати його в Ялті — місті, яке вважав своє другою батьківщиною.
Остап Кіндрачук. Фото: gdb.rferl.org
