О последствиях крушения российских танкеров в Керченском проливе и угрозах для всего Черного моря от бесконтрольного хозяйничания россиян в этой его части, как относиться к угрозе диктатора Путина баллистической ракетой средней дальности «Орешник» и что делать с закупками вооружения и во избежание новых скандалов. срывов поставок? Интервью с военным экспертом Павлом Лакийчуком, руководителем программ безопасности Центра глобалистики «Стратегия ХХІ». Эфир программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар.
Валентина Самар: Вибачте, не можу не попросити вас прокоментувати заяву Путін під час так званих «підсумків року». Розумію, що чим довше диктатор керує країною, яка йому не противиться, тим більше хворих думок виникає в його голові. Отож Путін заявив: якщо західні і українські військові експерти вважають, що «Орешник» – це модернізована стара система, то «нехай визначать якийсь обʼєкт, скажімо, в Києві, зосередять там всі свої сили ППО і ПРО, а ми завдамо удару «Орешником» і подивимось, що буде. Ми до такого експерименту готові, а от чи готова інша сторона?». Війна переходить в стадію «технологічних дуелей», як сказав Путін?
Павло Лакійчук: Путін багато чого сказав. Зокрема, що їм нудно, коли мир і все добре, їм для хайпу потрібна війна. Він мав на увазі всіх росіян, але говорив вочевидь про себе. Я іншим пояснити все це не можу. Коли говорить Путін, а його посіпаки підспівують, – це значно гірше. Буквально на днях відбулась розширена колегія міністертва оборони РФ, цього року вона була дуже показовою. Після промови Путіна міністр оборони Бєлоусов заявив, що Росія готується до війни з НАТО протягом 10 найближчих років. Перша задача – «СВО», друга задача – підготуватись до нападу на країни НАТО.
Кремлівський диктатор Владімір Путін виступає на колегії Міноборони РФ, 16 грудня 2024 року. Фото РИА Новости
Валентина Самар: А щодо «Орешника»?
Павло Лакійчук: Пам’ятаєте 2014 рік – «не смешите наши Искандеры»? Ну от тепер «Орешник». Посил щодо «Орешника» ще більше відірваний від реальності, ніж були «Искандеры». Нам, українцям, боятись треба масових авіаційних нальотів, коли на нас летять і «Калібри», і «Іскандери», і «Кинджали», і Х-22 і Х-101 і півсотні дронів – оце страшно. І навіть система ППО, що сформувалась останні два роки, таку навалу не витримує. І якщо ми навіть вдвічі збільшимо авіаційну компоненту, навряд чи зможемо повністю захистити наш повітряний простір. Це – велика загроза, кожен такий наліт ми висимо на волосині. А залякування «Орешником»… Ну і що далі? Крім інформаційного навантаження нічого.
Валентина Самар: Напевно виробники його переконали в тому, що це диво-зброя, а оскільки в голові поплавлено добряче, будуть і не такі заяви. Де Росія – там смерть, руїна, екологічне лихо. Один до одного ситуація із 2007 роком, коли старі російські судна в шторми виходять в море і спричиняють екологічне лихо. Тоді Росія порушувала всі і двосторонні дугоди щодо використання Керченської протоки, і норми міжнародного морського права. Тепер, коли Росія одноосібно хазяйнує в Керченській протоці і в Азовському морі, стало ще гірше. Зараз вилиті нафтопродукти на російській стороні протоки, але змінеться напрямок вітру – буде і на українській. Як убезпечити людство від російського піратства на контрольованих нею водних просторах?
Павло Лакійчук: Так, в 2007 році було те саме. Тоді 13 суден постраждали в Керченській протоці , пʼять затонули. Цього разу «Волгонефть-239» затонула, а в 2007 році – «Волгонефть-139», отака от нумерологія. Я спілкувався з керченським екологом через пʼять років після тієї катастрофи, мене цікавила сірка і мазут, які потрапили в море. Він пояснив, що катастрофа, яку ми своїми очима бачили в 2007 році, це тільки 20%, натомість 80% мазута лягає на дно, перетворюючи той пісок на асфальт. Це страшна біда для всієї екосистеми. Зараз вона повторилась, жодних уроків росіяни не винесли.
«Роснефть» [якій належать танкери] – багата компанія, одна з найбагатших у світі. В 2007 році Керченська протока майже вільна, немає жодних перешкод у вигляді мостів, кордонів Росгвардії, тощо. В 2007 році росіяни не хотіли здійснювати перевалку в українській Керчі – гроші економили. Зараз Керч їхня, протока їхня, але все повторилось. Відбувається жлобство. Насправді російське жлобство. Не хочеться витрачати грошики на перевалку у своїй же Керчі. Ці кошти підуть у ваш бюджет. Ні, незважаючи на штормове попередження, вони лізуть з Азовського моря в Чорне на місця якірних стоянок, безкоштовно перевантажувати цю нафту. Є ще один цікавий момент, чому? Ну невже «Роснефть» жебракує? Ні, справа в тому, що на тих місцях якірної стоянки зараз здійснюється перевалка тієї нелегальної нафти на зовнішньому рейді з річкових танкерів під російським прапором на оті танкери «тіньового флоту» під невідомим прапором, які прямують нізвідки – вони вимикають АІС (автоматичну ідентифікаційну систему), перевалюють на зовнішньому рейді нафту, яка взялась нізвідки. Її везуть не з Ростова, не з Керчі, не з Маріуполя – з Чорного моря. Це ніби не російська нафта, це ніби нічия нафта. Оця спроба обману міжнародної спільноти і призводить до таких катастроф.
Зараз пішли на дно танкери відносно малого обсягу – по 4 тисяч тонн. А якщо цей так званий лф«тіньовий» танкер буде більшим і розірветься десь в Чорному морі чи в чорноморських протоках, біди буде на порядок більше. Очевидно, це проблема не тільки Росії чи України, це проблема всієї Чорноморської спільноти, проблема Туреччини. Якщо станеться в чорноморських протоках біда – це буде біда Туреччини. Це проблема держав Середземного моря. Але при цьому держави Балтики, Північної Європи розуміють рівень загрози, збираються, обговорюють, як цього не допустити, накладають додаткові санкції на російські танкери «тіньового флоту», а у нас на Чорному морі – «тишь да гладь». Можливо, через те що левова частка цього «тіньового флоту» – це танкери, куплені грецькими компаніями?
Валентина Самар: Так, наш колега Андрій Клименко закликає: досить називати перевізників російської нафти «тіньовим флотом», адже у кожного судна є власник, усі знать, чиї це танкери, але закривають на це очі, адже мають з того великий зиск. Зокрема, судновласники, зареєстровані у країнах ЄС і більшість із них – грецькі. Ми памʼятаємо про греків ще з часів, коли їхні пороми використовувались в перші місяці окупації Криму для перевезення росіянами озброєння і пального. І ніхто з цим нічого не робить. Санкції, які запроваджуються щодо суден, їхніх власниківі капітанів, – малоефективні: ну не будуть вони заходити в європейські і американські порти, але вони можуть перевантажуватись на рейді чи поза рейдом.
Павло Лакійчук: Дійсно, проблема не тільки держав морської юрисдикції, але і держав юрисдикції судновласників. Я розумію, якщо власник і прапор індійський чи китайський – у них великий океан, вони вважають, що його можна забруднити і це не вплине на їхню екологію. Ми живемо в закритих морях – Чорне море, Середземне море. Це великі озера, де все повʼязано. Ладно коли європейський бізнес так безвідповідально ставиться до перспектив війни в Європі, але він безвідповідально ставиться навіть до власної екології, вони своїх же дітей травлять! Я був кращої думки про багато європейських і не тільки європейських бізнесів, їхню соціальну відповідальність. Це напевно тому що я далекий від бізнесу.
Валентина Самар: Продовжуючи тему бізнесу, хочу обговорити з вами скандал, який останні місяці точиться довкола міністерства оборони, закупівлі озброєння і конкретно ситуацію, що склалася із закупівлями снарядів. Нагадаю нашим читачам про те, що Міноборони взяло із бюджету Агенції оборонних закупівель 23 мільярди гривень і передало прикордонникам, які з дозволу Кабінету Міністрів за поданням Міноборони заключили контракт із польською компанією, яка поставить на ці гроші снаряди аж у 2026 році. Детальніше про це ми говорили в інтерв’ю з Дарією Каленюк, директоркою Центру протидії корупції. Ми чуємо багато голосів антикорупціонерів, а що кажуть військові аналітики з цього приводу?
Павло Лакійчук: Тут як мінімум дві проблеми і один плюс. Плюс полягає в тому, що про це говорять. Бізнес-операції в міністерстві оборони і не тільки в міністерстві оборони часто відбуваються за зачиненими дверима, тишком-нишком. У нас воєнний час, не варто розкривати карти розвідці противника. Тут виявляється, що для декого, навіть серед військових, це такий спосіб збагатитись. Хтось своє життя кладе для захисту Батьківщини – від полковників і до солдатів, а хтось на цьому намагається нажитись. Є декілька проблем з Агентством оборонних закупівель. Є корупційні складові. Я не буду говорити конкретні приклади, але є така тенденція. Агенція оборонних закупівель спрямована на вузьке коло власних партнерів, з якими працює, а з іншими не працює – купимо у своїх або не купуватимемо взагалі. Це, очевидно, неправильний підхід у цілій низці випадків. Так, інколи він цілком виправданий, але тут знову ж таки треба дивитись по кожній конкретній ситуації.
Бракована українська 120-мм мінометна міна, листопад 2024 року. Фото: ТСН
Валентина Самар: Державна прикордонна служба заключила контракт з компанією, яка свого часу не виконала зобов’язання по контракту з АОЗ по поставці таких потрібних для нас снарядів. По цьому контракту, слава Богу, не було авансів. Але зараз прикордонники дають цій компанії, яка за всіма ознаками є типовою прокладкою, 100% передоплати.
Павло Лакійчук: Отже ми маємо схему, типову для міністерства оборони, вона дуже забюрократизована, корумпована, спрямована на затягування процесу. Є інші служби сектору оборони – Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Головне управління розвідки, Служба безпеки України – які використовують інші, дуже спрощені процедури закупівель на відміну від міністерства оборони. У гарячі періоди війни це є плюсом, тому що не витрачається час, закупівлі відбуваються дуже швидко, як правило. Але тут одразу відкривається зворотній бік: спрощення процедури дозволяє проникнути в цю систему неблагонадійним партнерам. В даному випадку це може бути одна з таких ситуацій.
Якось я говорив з колегою з однієї з державних компаній про роботу СБУ і ГУР з далекобійними дронами і морськими дронами зокрема. Моє питання полягало в наступному: чому морські дрони – це сфера діяльності СБУ і ГУР? За логікою це мають бути Військово-Морські Сили. Він відповів: це нові засоби, для яких потрібен дуже гнучкий підхід при закупівлях. Якщо ми це пустимо через міністерство оборони, матимемо дрони через два роки в кращому випадку. СБУ і ГУР працюють по іншій системі закупівель, що дозволяє швидко реагувати на попит наших операторів і працювати безпосередньо з виробниками.
Валентина Самар: Але ця система абсолюно непрозора…
Павло Лакійчук: Правильно, зовсім непрозора. Я не здивуюсь, якщо після війни відкриються факти зловживань при закупівлях дронів Magura чи Sea Baby. Але воєнний час вимагає швидких рішень. Рішення мирного часу для воєнного не підходять. Є ціла низка скандалів у наших партнерів. Зараз Rheinmetall (німецький машинобудівний та збройний концерн – ред) переводить одне зі своїх підприємств, яке здійснювало ремонт бронетехніки ЗСУ, зі Словаччини назад до Німеччини, тому що словаки виявились занадто забюрократизованими. Німці просто не розуміють, чому такі складні бюрократичні процедури. Що ми можемо в даному випадку зробити?
Валентина Самар: Реформувати систему!
Павло Лакійчук: Здійснювати подвійне реформування: традиційних систем і підганяти нові системи – ту ж Нацгвардію, прикордонників – під державні стандарти. Очевидно, якщо ми знайдемо золоту середину, то будемо, певно, найкращою державою у світі. Громадський контроль, який проникає в Міноборони і який звідти постійно намагаються вичавити, це великий наш плюс, одна з конкурентних переваг не тільки в цій війні, але й у світі в цілому. Пасіонарність, небайдужість українців – це головне, що ми маємо в своєму активі.
