«Россияне привезли меня с кладбища и спросили: «Мать, чем мы можем вам помочь?». Но ведь уже «помогли» – убили моего сына и никак не успокоятся. Обстреливают кладбище – даже с мертвыми воюют. А сердце болит: целая могила еще там? Не разбили ли? И то не наши, а сами россияне обстреливают мертвых. Чтобы даже память о них стереть».
Рядом со мной сидит пожилая женщина и едва сдерживает слезы. Раиса Руснак недавно выехала из родной Горностаевки Каховского района на левобережье Херсонской области, а перед ее глазами – все пережитое за долгие месяцы оккупации. Наспех организован «референдум», незаконные выборы в сентябре 2023-го, прилеты вражеских снарядов во двор и по родному поселку, исчезновение похищенных россиянами знакомых людей, исчезновение сына и его замученное оккупантами тело в гробу. А еще незабываемый страх за то, что россияне могут ворваться снова…
20 ноября 2023 года в оккупированной Горностаевке россияне похитили, замучили и в тот же день убили ее младшего сына, 28-летнего Руслана Руснака. Незадолго до этого представители российских оккупационных властей похитили других молодых мужчин, местонахождение которых до сих пор неизвестно.
Центр журналистских расследований встретился с матерью замученного Руслана, а также с бывшим пленником российской застенки в селе Одрадовка Генического района, где, по информации других пленных, содержали нескольких похищенных жителей Горностаевки.
«Якщо росіяни тебе заберуть, то я сам прийду до них і здамся. Я не дозволю, щоб тебе мучили»
Руслан Руснак. Фото з соцмереж
«Важко було. Жодної свободи. Страшно», — так описують перші роки російської окупації мешканці селища Горностаївка. Вони згадують безкінечні перевірки і обшуки, незаконний референдум у вересні 2022 року, незаконний перепис населення. Кажуть: багато хто з їхніх земляків ховався від росіян вдома і на вулицю намагався взагалі не виходити.
Горностаївка. Фото з соцмереж
В січні 2023 року російські окупанти вдерлися до будинку Руслана Руснака. Вибили двері, лазили по хаті, на горищі, казали, що шукають зброю. Того ж дня загарбники вдерлися до будинків інших мешканців Горностаївки. Місцевих це налякало. Дехто спробував переховуватися десь за іншими адресами. Однак протягом наступних кількох тижнів масові облави припинились, тож люди заспокоїлись і намагалися жити по-старому.
Однак жити по-старому було неможливо, почастішали обстріли Горностаївки: це робили самі ж російські окупанти. Кілька разів снаряди прилітали до подвір’я Руслана Руснака.
Не припинявся й терор загарбників у Горностаївці: викрадення ними і зникнення мирних людей стали тут звичним явищем. 2 серпня 2022 року окупанти викрали Олександра Слісаренка, директора місцевого територіального центру. У 2022 році зник місцевий мешканець Олег Гарькавий. Де вони знаходяться – досі невідомо. Росіяни також викрали, жорстоко побили і підкинули до будинку в Горностаївці іншого місцевого, Сергія Клопота, який невдовзі від отриманих травм помер. Жертвою російського терору міг стати кожен. Забирали на підвал сусідів і знайомих Руслана Руснака: когось окупанти тримали в полоні кілька днів, когось з тиждень, а потім відпускали. Сам Руслан теж потрапляв у російський полон, але загарбники до останнього випадку довго його не тримали, тож своїм рідним про це він майже нічого не розповідав.
1 листопада 2023 року росіяни схопили в Горностаївці молодих чоловіків: Дениса Шума, Івана і Антона Штепів, братів-близнюків. На очах у сусідів хлопців повалили на землю просто на вулиці, били їх носаками і електрошокерами, а потім вивезли в невідомому напрямку.
Денис Шум. Фото з соцмереж
Рано вранці, близько шостої ранку, 20 листопада 2023 року четверо озброєних росіян вдерлися і до будинку Руслана Руснака.
«Залетіли в хату і стали кричати: «Где твой сын?» А він мешкав тоді у своєї знайомої, за іншою адресою. Я так і сказала, що його вдома немає. «Оружие дома есть?» — не припиняли вони. Ні, кажу, немає ніякої зброї. А вони питають далі, де мій син. Довелося сказати. Руслан сам мені колись сказав: «Ма, не дай Бог, якщо вони прийдуть до тебе і заберуть, то я сам прийду до них і здамся. Я не дозволю, щоб тебе мучили». Коли братів Штепів забирали, їх теж не було вдома і росіяни спочатку забрали їхнього батька. Тримали його доти, поки хлопці самі не прийшли до росіян. Я ж тоді не знала, що мені робити, мене трясло всю. Якби я знала, чим усе закінчиться, то краще б росіяни мене вбили, а не сина», — згадує Раїса Руснак.
Приїхавши до будинку, де знаходився Руслан, росіяни вдерлися до кімнати, повалили його на підлогу, стали сильно бити, зв’язали йому руки і вивезли до місцевої окупаційної поліції.
Більше живим його ніхто не бачив.
Руслан Руснак, 2017 рік. Фото з соцмереж
«Труну відкрили, а в ній Русланчик лежить»
Наступного дня, 21 листопада 2023 року, росіяни знову вдерлися до будинку Руслана і повезли його матір «на допит». Жінку привезли до місцевої «військової комендатури» — вона ж окупаційний відділ поліції в Горностаївці — і відразу почали на неї кричати і погрожувати: «Что у вас за сын? Что вам здесь не хватает? По вам уже прилетело, ваши по вам же стреляют, а вам всё невыгодно. Вы же смотрели украинские каналы, я могу и вас закрыть. Если вас что-то тут не устраивает – уезжайте отсюда».
Один із тих, хто погрожував жінці був Андрєй Полєвщіков, 42-річний підполковник поліції з Краснодарського краю РФ, якого окупанти призначили керівником незаконно створеного «отдела МВД «Горностаевский». Він звинувачував Руслана Руснака у корегуванні вогню. Поліцаї були озвірілі: на викраденого хлопця намагались повісити удари українських безпілотників по будівлі окупаційної комендатури тижнем раніше, 13 листопада 2023 року. Хоча всі точні дані щодо місця розташування захопленого в Горностаївці відділу поліції завжди були у вільному доступі в інтернеті. Скоріш за все, окупанти вирішили звинуватити в цьому Руслана через те, що в минулому він воював в АТО.
Андрєй Полєвщіков. Скріншот відео окупаційного телеканалу “Таврия”
Мати ще не знала, що Руслана на той час уже не було серед живих, хоча 21 листопада про це вже повідомляли в медіа.
Ввечері того ж дня окупанти приїхали до дому Руслана знову, але знову нічого не сказали про його смерть.
28 листопада 2023 року окупанти привезли мати Руслана Руснака до «комендатури», посадили в коридорі і наказали чекати. Невдовзі її викликав до себе Андрєй Полєвщіков і став лаяти Руслана, що нібито через нього в Горностаївській громаді були пошкоджені різні об’єкти.
Полєвщіков сказав жінці: «У нас для вас плохая новость. Почему вы своего сына не лечили? У него открылась язва и он истёк кровью. Но не переживайте, мы сейчас поедем в Нижние Серогозы, там морг. Мы вам поможем с похоронами, всё будет нормально, не переживайте».
Коли жінку привезли до моргу в Нижніх Сірогозах, вона звернула увагу на дати, вказані на табличці біля тіла сина: «Родился 4.11.1995, умер 20.11.2023». Потім їй дали подивитися на саме тіло і сказати: він чи не він?
«Відкрили труну, а в ній Русланчик лежить. Дивитися на нього було страшно: у нього руки сині були, очі відкриті, чорні вії і зуби відкриті. Лице перекошене. Мабуть, повідбивали там йому все всередині», — згадує Раїса Руснак.
У медичному висновку про смерть Руслана Руснака, підписаному 20 листопада 2023 року, причиною смерті вказана гостра крововтрата, хронічна виразка 12-палої кишки. Підписав цей документ місцевий колаборант Кайфель Олександр Іванович, 31 жовтня 1963 року народження. До повномасштабної війни він працював судовим медичним експертом обласного «Бюро судово-медичної експертизи».
Висновок про смерть Руслана Руснака, підписаний колаборантом Олександром Кайфелем. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Як і повідомляв ще влітку 2022 року ЦЖР, після захоплення цієї установи і призначення в ній окупаційного директора, нині покійного Костянтина Ухова, основним завданням «бюро судмедекспертизи» стало приховування слідів злочинів російських загарбників, а також підробка висновків про причини смерті загиблих внаслідок вторгнення російських військових в Україну.
Колаборант Олександр Кайфель (ліворуч). Фото: nsirogozy.city
Рідні Руслана стверджують, що він ніколи не скаржився на виразку шлунку або 12-палої кишки. Тож висновку окупаційного судмедексперта з Нижніх Сірогоз вони не вірять.
Одразу з моргу росіяни привезли мати Руслана з його труною на кладовище в Горностаївці. Яма для могили вже була готова. Труну швидко опустили і зарили. Все відбулось дуже швидко: росіяни ніби хотіли, щоб історія про це якомога скоріше забулася.
За кілька днів після похорону Руслана російські окупанти знову вдерлися до його будинку, поки там нікого не було. Залишатися далі в захопленій Горностаївці його матері ставало нестерпно. І страшно.
«Коли просто повз будинок проїжджала якась поліцейська машина, мене всю трясло. Я все думала: може, це знову до нас їдуть? А невдовзі я взагалі залишилася тут сама. Старший син виїхав одразу після смерті Русланчика. Подруга моя теж виїхала, мені більше ні до кого було піти поплакати. А плакала я кожну ніч. Страшно самій було в хаті. Кіт один був зі мною. Більше нікого», – каже жінка.
Виїзд з окупації їй теж не приніс спокою. Невдовзі після цього стало відомо, що окупанти обстрілюють кладовище Горностаївки. До всіх інших тривог додалася нова: чи ціла могила її сина, чи не розбили її росіяни?
Руслан Руснак, 2017 рік. Фото з соцмереж
Руслан помер на очах у своїх катів
Невдовзі після звістки про смерть Руслана Руснака з російських телеграм-каналів стало відомо, що окупанти кинули на підвал майже все керівництво незаконно створеного відділу поліції «Горностаевский». Затримання керівника відділу Андрєя Полєвщікова відбувалося на очах у мешканців селища. Такі жорсткі заходи щодо своїх поплічників загарбники нібито були вимушені застосувати через те, що інформацію про вбивство Руснака встигли поширити по всьому світу, тож приховати її вбивцям вже ніяк би не вдалося.
Про цей випадок багато писав і ЦЖР. Відділ окупаційної поліції в Горностаївці настільки прославився катуваннями незаконно затриманих цивільних людей, що його куратори 12 лютого 2024 року відкрили кримінальну справу за «перевищення службових повноважень». За даними з російських реєстрів після звільнення з Горностаївки Андрєя Полєвщікова місцевий відділ окупаційної поліції знову очолив інший росіянин, 47-річний Сєрґєй Крєц.
Крім полковника Андрєя Полєвщікова затримали його заступника, підполковника В. Мєркулова, капітана В. Плюхіна, начальника «уголовного розыска», майора А. Дєнісова, старшого оперуповноваженого «групи» з контролю за обігом наркотиків і старшого лейтенанта Іґоря Пімєнова, старшого оперуповноваженого «групи» економічної безпеки та протидії корупції. Однак на тому «розслідування» цієї справи окупантами закінчилося.
За інформацією російських медіа, затриманий окупантами 47-річний поліцай Іґорь Пімєнов зізнався в катуваннях Руслана Руснака. За словами Пімєнова, він приїхав на тимчасово окуповану Росією територію Херсонщини в березні 2023 року з рідних Люберців Московської області. Пімєнов розповів, що після затримання Руснака 20 листопада 2023 року озвірілі окупанти били його у відділі «поліції», вимагаючи зізнатися в наведенні на них українських безпілотників. О 16:00 того ж дня затриманий Руслан помер на очах у своїх катів.
Іґорь Пімєнов. Фото: ASTRA
Ті самі російські поліцаї були причетні до викрадення вже згадуваних Івана і Антона Штепів, а також Дениса Шума, які відтоді безслідно зникли.
13 листопада 2023 року в Горностаївці окупанти викрали 23-річного Рустама Чижика. В липні 2024 року вони включили його до свого «переліку терористів і екстремістів», його доля досі невідома.
Викрадення, зникнення і вбивства мирних людей не припиняються на лівобережній Херсонщині досі. Ось лише деякі випадки, про які повідомляв ЦЖР.
На початку жовтня 2024 року росіяни затримали і закатували до смерті 45-річного Володимира Закаблука з Каховки. У вересні 2024 року окупаційна прокуратура Криму заявила про звинувачення викраденого окупантами торік 37-річного Владислава Білого з Нової Каховки в коригуванні ударів ЗСУ по місцях дислокації ворога, чоловіку погрожують 20 роками тюрми. Майже два роки в російському полоні перебуває Олександр Сунагатулін з селища Любимівка Каховського району.
В липні 2024 року стало відомо про викрадення співробітниками ФСБ РФ 56-річного Смаїлова Сейдалі з селища Рикове Генічеської міської громади. 25 червня 2024 року окупанти викрали з власної квартири в Каховці 44-річну Ірину Гедзик. До двох років позбавлення волі росіяни засудили викраденого в 2023 році Павла Зозулюка з Каховки.
В березні 2024 року у Каховці зник 56-річний Олег Скотарь. 22 березня 2024 року з власної домівки росіяни викрали 44-річного Олексія Грінька з селища Любимівка Каховського району. 14 березня 2024 року в Каховці росіяни викрали 40-річного Олександра Герчаковського. В лютому 2024 року вони викрали Андрія Тозарєва з Каховки.
4 липня 2024 року в селі Преображенка Мирненської селищної громади Скадовського району російські військові вбили 20-річного студента Максима Шкуро. 14 березня 2024 року росіяни вбили Олександра Карпуся, Олександра Голенкова і Миколу Вознова – їхні тіла знайшли в селі Кохани Голопристанської міської громади Скадовського району. 13 лютого 2024 року в селищі Каланчак Скадовського району росіяни викрали 59-річного Степана Подольчака, настоятеля храму Православної церкви України, катували і вбили.
Подружжя Анастасія і Валерій Саксаганські з села Малі Копані, яких викрали та вбили російські окупанти. Фото з соцмереж
30 листопада 2023 року в селі Чорнянка Таврійської міської громади Каховського району російські військові вбили Сергія Кузнецова, чоловіка з психічними розладами. У вересні 2023 року росіяни викрали та вбили 26-річну Анастасію Саксаганську і її 34-річного чоловіка Валерія з села Малі Копані Голопристанської міської громади. В грудні 2023 року знайшли вбитим 70-річного Віктора Погорілого з Таврійська, який зник 6 листопада 2023 року: є всі підстави вважати, що він теж став жертвою росіян, які захотіли привласнити собі його автівку.
10 січня 2023 року в Каховській центральній міській лікарні імені родини Панкеєвих від катувань помер 34-річний волонтер з Нової Каховки Сергій Федоренко, якого за тиждень до того викрали російські окупанти. 20 грудня 2022 року в Новій Каховці поховали 55-річного Євгена Рязанцева, який зник після того яка росіяни вкрали його човен.
У грудні 2022 року за відмову віддати автомобіль росіяни розстріляли Леоніда Бутенка, мешканця села Коробки Каховської міської громади. Іншого мешканця Коробків Сергія Вороніна окупанти закатували до смерті тільки через те, що його брат служить у ЗСУ.
26 листопада 2022 року в лісі під Новою Каховкою знайшли вбитими диякона помісної Церкви християн віри євангельської Анатолія Прокопчука та його сина Олександра, викрадених російськими окупантами. 1 червня 2022 року росіяни розстріляли подружжя 50-річної Світлани і 52-річного Сергія Ланевичів з селища Високопілля Бериславського району. Досі невідома доля зниклого ще в березні 2022 року Андрія Павлюченка з селища Нововоронцовка Бериславського району. Як і долі багатьох викрадених і зниклих безвісті мирних людей на Херсонщині.
Вбиті російськими окупантами диякон Анатолій Прокопчук та його син Олександр Прокопчук
“Це було по-справжньому страшне місце”
На початку квітня 2024 року стало відомо, що принаймні кількох викрадених мирних людей росіяни на той час утримували в катівні у підвалі будинку культури села Одрадівка Новотроїцької селищної громади Генічеського району. За словами одного з колишніх її бранців, саме там якийсь час перебували викрадені в Горностаївці Денис Шум, Іван і Антон Штепи, а також Олексій Грінько з Любимівки і Олексій Герчаковський з Каховки.
За словами свідка, площа підвалу в Одрадівці дуже велика і має достатньо кімнат, де хлопців тримають по одному. «Деяких із них дуже сильно катують і примушують до співпраці», — додав він.
ЦЖР зустрівся з колишнім бранцем катівні в Одрадівці. Його росіяни тримали в цьому підвалі навесні 2023 року.
«Нас спускали до підвалу з закритими очима, тож ми не одразу зрозуміли, де знаходимось. Уже потім, коли нам відкрили очі, ми побачили камеру. Перше, що кинулось в очі – страшні криваві сліди на всіх стінах, написи. Було зрозуміло, що через цю катівню вже пройшло дуже багато людей. Трохи згодом нам довелось пройти повз інші камери. Там було дуже багато наших хлопців, цивільних, а також жінок. Майже всі – молоді. Це було жахливо», — розповів свідок.
Будинок культури в селі Одрадівка, в підвалі якого окупанти облаштували катівню. Фото: Wikimapia
Крім викрадених українців у катівні Одрадівки російські військові утримували своїх же полонених. Однак умови у них були кращі, ніж у наших бранців: спали росіяни не на цементній підлозі, а на дерев’яних стелажах. З розмов між охоронцями було зрозуміло, що до підвалу потрапляли ті російські військові, які відмовилися виконувати накази свого командування або тих, кого ловили по п’яні.
«Російських полонених у підвалі постійно муштрували. Вони були дуже різного віку, від дуже молодих до тих, кому вже за шістдесят років, з різних регіонів Росії. Бригади охоронців змінювались там кожні дві години. Кого серед них там не було: і буряти, і таджики, і «ДНРівці», і татари з Казані. За всіма ознаками це виглядало як тюрма. Щоночі росіяни знущалися над іншими хлопцями. Бранців постійно змінювали: одних завозили, інших вивозили. Це було по-справжньому страшне місце», — сказав свідок.
Чи тримають зараз у цій тюрмі-катівні викрадених росіянами чоловіків – невідомо. Як розповіли ЦЖР інші свідки, російські військові в Одрадівці постійно заперечували рідним бранців інформацію про те, що вони в цьому селі взагалі когось утримували. Точно так же окупанти заперечували вивезення з Горностаївки викрадених братів-близнюків Івана і Антона Штепів.
«Ці хлопці – з багатодітної родини. Їхня мати до останнього приносила своїм синам поїсти до російської «комендатури». Їжу окупанти забирали, запевняли, що все передадуть. Потім з’ясувалося, що Штепів у «комендатурі» немає, і де вони – ніхто не знає. Всі передачі від матері росіяни, вочевидь, забирали собі», — розповіли ЦЖР мешканці Горностаївки.
Раїса Руснак з сином Русланом. Фото з соцмереж
Про закатованого Руслана Руснака його земляки згадують так: «Він завжди посміхався. Веселий був. Дуже добрий. Матері казав, що без неї нікуди не поїде і саму її ніколи не залишить. Він дуже любив її».
Мати Руслана теж до останнього сподівалась, що їй не доведеться виїжджати з рідного селища. Все чекала на звільнення і на повернення всіх своїх рідних додому.
«Минулого року вдома я висадила величезний город і дуже чекала на всіх наших, — прощаючись зі мною, несподівано сказала Раїса Руснак. — А скільки квітів у мене вдома росте! Вони для мене всі як діточки мої… Не можу представити, як тепер їх топчуть ті, хто прийшов і вбив мого сина».
