В Вашингтоне завершился саммит НАТО. Среди решений — выделение 40 млрд евро финансирования Украине в следующем году, новые пакеты военной помощи, а также заявление саммита о «неотвратимости полной евроатлантической интеграции Украины, включая членство в НАТО». Значит ли это, что карта членства в альянсе Украины, которой все время пытается играть Владимир Путин, снята со стола гипотетических переговоров со страной-агрессором? Почему России удается находить противодействие западному вооружению и как перезагрузить санкционную политику, чтобы лишить РФ денег на войну? Интервью с Павлом Лакийчуком, руководителем программ безопасности Центра глобалистики «Стратегия ХХІ» в эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар.
Валентина Самар: Чи означає заява про невідворотність повної євроатлантичної інтеграції України, що альянс прибирає цю карту, якою увесь час намагається торгуватись Путтін, зі столу переговорів, і що Україна все ж буде в НАТО?
Павло Лакійчук: Я – євроатлантист з 30-річним стажем, багато чого бачив і чув за цей час. Хтось із західних журналістів пожартував, що в 75-річний ювілей НАТО виглядає, як 75-річний старець. Я теж вже не молодий, але є надія, що все ж таки ми приєднаємося до євроатлантичного альянсу.
Поки саміти НАТО для нас певне розчарування. Минулого саміту нам відкрили двері. Настає новий саміт – виявляється за тими дверима вже протитанковий рів. Через нього прокинули місток. Як Україна приєднається до НАТО і чи приєднається, не знає ніхто. Але потрібно вірити і, головне, працювати над цим. Чим більше працюватимемо, тим більше в нас шансів.
Багато на саміті говорили, що Україна приєднається, коли серед держав-членів альянсу буде консенсус і єдність бачення щодо готовності України. Він зʼявиться, коли всі без виключення члени зрозуміють: Україна не проситься задарма під парасольку євроатлантичної безпеки, Україна готова приєднатися до альянсу як рівноправний член задля забезпечення безпеки Європи від агресії зі Сходу. Ми можемо дати те, чого не дасть жодна європейська держава для безпеки НАТО. Можна навіть із США порівнювати.
Угорський прем’єр-міністр Петер Сіярто висловився, що Угорщина проти членства України, тому що це може призвести до зіткнення альянсу з Росією. До зіткнення з Росією може призвести будь-яке бажання Путіна, і Україна тут ні до чого. У випадку прямого зіткнення альянсу з РФ, Україна – єдина держава на Сході Європи, яка зможе реально протистояти. Це доведено Збройними Силами, які два роки тримають фронт. Українці будуть добрими партнерами.
Щодо позиції США і Німеччини, які притримують карту членства України в НАТО як можливий варіант, яким можна грати на переговорах з Росією. Можливо, в Європі хтось так і вважає, але для мене це – утопія. Ця карта краплена.
Валентина Самар: Так, але час йде і Росія пристосувалася не тільки до санкцій, про які ми пізніше поговоримо, а й до західного озброєння, яке ми отримуємо. The Wall Street Journal пише, що РФ винайшла новітні засоби радіоелектронної боротьби, які знижують ефективність, наприклад, систем M142 HIMARS, які були грізною зброєю у 2022 році. В свою чергу, розслідувачі міжнародного консорціуму журналістів, в який входить і український проект Радіо Свобода «Схеми», підрахували, що ЄС принаймні удвічі переоцінює свої потужності виробництва 155-ти міліметрових снарядів і порушує обіцянки обсягів поставок в Україну.
Павло Лакійчук: У будь-які теорії війни є боротьба калібра і броні. Хтось нарощує броню, хтось – відповідно калібр своїх гармат. Збільшення калібру призводить до нарощування броні – це процеси постійні. Під час війни, на відміну від мирного часу, вони прискорюються на порядок. Низка західних видань вийшли з цікавими заголовками про те, що дронова війна спричинила кризу збройних концернів. У мирні часи виробники зброї диктують найбільш ефективні варіанти покращення техніки, в умовах війни диктують військові.
Найкраща зброя не завжди найдосконаліша. Поляки віддають перевагу південно-корейським самохідним артилерійським установкам над німецькими Panzerhaubitze 2000, над шведськими Archer. Це суперзброя, але вона розрахована на 7 пострілів на добу. Виявилось, що зараз важлива не тільки точність і скорострільність, але й тривалість ведення вогню – 24/7 і ще бажано 2-3 години додатково. На перше місце виходить не досконалість, а простота експлуатації, ремонтопридатність, швидкість відновлення стволів, тощо.
САУ Panzerhaubitzen 2000 ЗС України веде вогонь по військам РФ. Фото: Arsenii Gerasymenko
Протягом 30 років західна зброя воювала переважно проти повстанців в африканських чи азійських державах. Росіяни чи китайці відшукували залишки цих снарядів, щоб дізнатись технологію. Зараз ці снаряди летять по росіянах тисячами. Звісно, вони одразу ж їх досліджують і шукають контрзаходи. У відповідь виробники і експлуатанти зброї мають зробити крок із вдосконалення зброї чи її заміни на іншу, щоб протидію противника здолати. Це природній процес. Тому нове озброєння найбільш ефективне в перші місяці застосування.
Ті ж HIMARS на початку застосування завдавали удари по тих цілях, для яких вони не були призначені. Це тактичний комплекс, створений для знищення важливих військових обʼєктів: пускових установок ППО, командних пунктів, складів боєприпасів. У 2022 році росіяни підтягнули штаби оперативного рівня, аеродроми на відстань менше 40 км, адже вони не знали, що ми можемо їх вразити. Як тільки зʼявився HIMARS, ми дали їм жару, і вони змушені були перебудувати всю систему управління, логістику. Відповідно після цього ефективність ударів зменшилась.
Українські артилеристи ведуть вогонь з ракетної системи M142 HIMARS. Фото: Facebook Генштаб ЗСУ
Зараз багато українців сварять наші Повітряні сили, ППО, мовляв, прошляпили ракети на Київ. Ні, не прошляпили. Тут треба розуміти, що таке радіолокаційні системи виявлення, як вони діють, як передається цілевказання, як прямують ракети – на яких ділянках і на яких режимах. Ворог змінює тактику і маршрути для кожної ракети. Кожна його новинка може не спрацювати, а може спрацювати. Це завжди експеримент, допоки ми не знайдемо протидію.
Валентина Самар: Наш кореспондент Сергій Старушко зняв, 8 липня чотири ракети одна за одною поцілили в один район , тобто, вони не були збиті. Ми не публікували це відео, допоки не отримали дозвіл компетентних органів. Люди не розбираються в тому, як працюють РЛС, але бачать, що, виявляється, навіть Київ незахищений. І чи правда, як пишуть журналісти, що під час тієї атаки поцілили не тільки в дитячу лікарню «Охматдит», але й, нібито, знищили 2-3 HIMARS?
Павло Лакійчук: А що робили HIMARS в Києві? Мені здається, це не відповідає дійсності. Удар був не лише по Києву. Майже одночасно РФ атакувала столицю, Запорізьку область, Дніпропетровщину, Сумщину. Це елементи тактики противника. Він вибудовує маршрути ракет і дронів так, щоб ми до останнього моменту не могли зрозуміти, яка їхня ціль. Час від часу це їм вдається. Щоб захиститись від таких атак із ймовірністю 80-90%, потрібна ППО потужніша на порядок. Те що ми просимо у партнерів, не вирішить проблему захисту неба на 100%.
Є два хрестоматійні приклади. Шість комплексів ЗРК Patriot закривають маленьку Швейцарію на 25%, а на 75% її має прикрити дюжина F-35. Інший приклад – Тайвань. Щоб захиститись від можливого нападу КНР, Тайвань має на озброєнні щонайменше півсотні батарей ЗРК Patriot, плюс чи не вдвічі більше власних ЗРК. І це не 100%-й захист. Такий маленький Тайвань і така величезна Україна. Кількісно захистити наші обʼєкти ми не зможемо, ми не назбираємо стільки ЗРК. Треба покращувати роботу ППО за рахунок якості та за рахунок авіації. Авіація пріоритетніша. По-перше, однакова ракета, запущена по повітряній цілі з повітря має 1000 км, а з землі – 750 км максимум. По-друге, на перебазування наземного комплексу потрібен час, а ще це потрібно зробити непомітно для ворога.
Валентина Самар: Тут якраз росіяни себе почуваються дуже впевнено – їхні розвідувальні БпЛА Zala, «Орлан», Supercam висять над тим же Запоріжжям цілодобово. Це підводить нас до ще одного питання – світової санкційної політики, яка загрузла. Економіка Росії невеликими темпами, але продовжує зростати. Як її перезавантажити, щоб позбавити ворога грошей на війну?
Павло Лакійчук: Я військовий експерт, тому приклад наведу військовий. Коли розпочалась повномасштабна війна, через місяців два-три наші партнери вирішили, що Україні можна давати не тільки переносні комплекси Javelin і Stinger, а й важку техніку. Думали, ця техніка три місяці повоює, Україна переможе і все. Але війна затягується, техніку потрібно або заміни новою, або знаходити кооперацію українських і закордонних підприємств, швидко відновлювати і відправляти на поле бою. Другий варіант мені здається більш ефективним. Так і з санкціями. Можна приймати нові і нові санкційні пакети, а можна напрацьовувати механізм, який би унеможливив обхід Росією вже діючих санкцій. Вона буде знаходити нові і нові лазівки, але щупальца цієї горгони потрібно обрізати. Додаткові санкції це круто, але без механізму контролю і покарання за порушення будь-які обмеження мають тимчасовий ефект.
Коли при Держдепі США зʼявився аналітичний підрозділ, який досліджує питання обходу санкцій, один мій американський колега сказав цікаву річ: «Це гарна штука. Зʼявились люди, які отримують гроші за те, що знаходять лазівки і їх ліквідують. Їхній особистий інтерес – ловити порушника і відрізати пустотливі пальчики». Ось це ефективно. Механізм контролю буде покращуватись, якщо не буде конфлікту інтересів. Нафтові санкції на Росію подіють тоді, коли для Байдена буде важливіше зупинити Росію, ніж зупинити зростання цін на бензин в Америці. Тут треба обирати: або ми боремось за мир і справедливість у світі, або кожен керується власним шкурним інтересом, і тоді санкції не діють.
