За 52 секунди розгляду законопроекту депутати ВРУ вирішили долю 8,5 мільйонів осіб — громадян України. Хочеться сказати, що сам закон прийнято в порушення регламенту, як і було прийнято закони 16 січня 2014 року, що призвели до трагічних подій в Україні. 19 червня 2014 року Верховна Рада України прийняла давноочікуваний закон, що стосується прав та статусу переселенців з Криму та Сходу України — «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України». На здивування громадскості, прийнято закон, який не обговорювався, а текст проекту внесений в той же день, коли закон було прийнято. Більш того, сам Комітет ВРУ по правах людини, який очолює автор законопроекту УДАРівець Валерій Пацкан, обговорював із представниками НДО та міжнародними інституціями зовсім інший текст за день до цього — 18 червня 2014 року. За 52 секунди розгляду законопроекту депутати ВРУ вирішили долю 8,5 мільйонів осіб — громадян України. Хочеться сказати, що сам закон прийнято в порушення регламенту, як і було прийнято закони 16 січня 2014 року, що призвели до трагічних подій в Україні. Але зупинимось на деталях: 1. Законопроект не був опрацьований жодним з комітетів, про що свідчать данні з сайту — «Передано» 19.06.2014 і на сьогодні жодним комітетом не отримано. При цьому, розгляд законопроекту, згідно статті 96 Регламенту, може бути включено до порядку денного тількі після надання по ньому висновків головного комітету. 2. Стаття 101 Регламенту Верховної Ради України описує процедуру особливості прийняття невідкладних законопроектів. Проте, ні Президентом України, ні Верховною Радою не було прийнято рішення про невідкладий розгляд законпроекту чи скорочення процедури такого розгляду. 3. Одразу можна відмітити, наскільки з поспіхом, майже «на колінці» писалася і пояснювальна записка до законопроекту, яка не відповідає суті закону. У ній автори — голова Фракції БЮТ Сергій Соболєв та Голова Комітету ВРУ з прав людини Валерій Пацкан зазначають — «Прийняття законопроекту не потребує додаткових видатків із Державного бюджету України«. Тому ми не бачимо додаткових документів, бо стаття 91 Регламенту ВРУ каже про те, що «у разі внесення законопроекту, проекту іншого акта, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету (надходжень бюджету та/або витрат бюджету), суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати, фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки)». Але в тексті цього закону, наприклад, статті 5 пункті 6 ми бачимо інше:«Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України та місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України». Чи значить це, що гарантована цим законом соціальна домога в реальності не буде надаватися переселенцям, або Кабінет Міністрів не прийме ніколи документи, що регулюють отримання такої допомоги»? 4. У пояснювальній записці також написано, що «реалізація законопроектуне потребуватиме внесення змін до інших законодавчих актів». Проте, вже у Прикінцевих положеннях Закону ми бачимо: «У тридцятиденний строк з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом«. Які закони і як будуть змінюватись — не відомо. 5. Також, у Поянювальній записці до законопроекту написано, що «Проект Закону не містить правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень«. Враховуючи той факт, що прийнятий Закон містить процедуру отримання статусу «вимушеного мігранта» та можливість позбавлення статусу одним і тим самим органом влади Державною міграційною службою України, при цьому цей орган визначає отримання соцальної допомоги та допомогу у поселенні, в тому числі пропонує місця. У разі відмови від поселення у запропонованому місці — «вимушений мігрант» позбавляється свого статусу в питаннях надання тимчасового житла. Авжеж, переселенці при обранні місця тимчасового перебування спираються не тільки на наявніть чотрирьох стін, а й на можливість отримати робоче місце, віддати дитину у дошкільний, шкільний заклад чи до ВНЗ, отримати медичну допомогу. Тож, значний ризик корупційних правопорушень містиця у можливості маніпулюванням місцями для поселення, перш за все у великих містах, де більше можливостей та робочих вакансій. Але депутатам це не помітно. 6. Також, закон передбачає процедуру надання статусу «вимушеного мігранта», якщо присутні такі фактори, як: «залишення особою місця проживання на території України внаслідок виникнення обставин, які загрожують життю чи здоров’ю особи або членам її сім’ї, втрати житла, засобів (джерел) забезпечення та існування, загрози застосування насильства, переслідування за політичними, релігійними переконаннями, національною приналежністю чи належністю до певних соціальних груп або з наміром уникнути наслідків збройного конфлікту або окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини і яка не перетинала міжнародно визнаного державного кордону України«. Проте, не зрозуміло, навіщо вводити ці терміни і хто буде оцінювати, наскільки реальна була загроза життю людині, якщо вони перебувають у зоні АТО або окупованій території Россійської Федерації? Питанням залишається й те, чому люди, які перетинали кордон України позбавляються такого права? Якщо людина, виїхала з окупованої території, наприклад як я, і відвідала конференцію ОБСЄ у Швейцарії, то автоматично я позбавляюся статусу «вимушеного мігранта»? Від цього відвідування мені повернули мою квартиру чи відновилися документи? 7. Стаття 6 закону каже, що «забезпечення права вимушених мігрантів на отримання чи поновлення замість втрачених документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус здійснюється у порядку, визначеному статтею 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Це ж стосується й «забезпечення реалізації прав вимушених мігрантів на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту». Проте, сам закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» стосується лише території АР Крим та міста Севастополя. Виходить, що жителі Донетчини чи Луганщини не зможуть відновити документи чи отримати соціальні послуги? І це тільки побіжний аналіз тексту та співвідношення процедури із Регламентом ВРУ. Цей закон не вирішує й 10% проблем які виникають у людей, що опинилися на окупованій території чи у зонах АТО. Закон не передбачає гуманітарну допомогу для людей, що опинилися на окупованій території чи у зонах АТО, не забеспечує їх виїзд, не говорить про створення гуманітарного коридору, надання термінової медичної та психолоогічної допомоги, не вирішує нагальні питання із розблокування банківських рахунків «вимушених мігрантів», що залишилися без власних коштів. І, авжеж, самі терміни не відповідають міжнародним документам, в яких прийнято називати «вимушених мігрантів» — «внутрішньо перміщенними особами» (IDP). Виходить, що знову влада обманює своїх громадян, і приймає закони в порушення Регламенту, без участі громадскості, бреше та не намагається навіть дізнатися потреби п’ятої частини свого населення.
