Під виглядом вугілля з ПАР люди, наближені до Віктора Медведчука, продають антрацит з окупованого Донбасу
Україна через конфлікт на Донбасі вже другий рік потерпає від нестачі вугілля. Річ у тім, що на окупованій території переважно знаходяться шахти, що видобувають антрацит, на якому працюють українські ТЕС.
Минулого року український уряд покривав дефіцит вугілля за рахунок імпорту з Росії та Південної Африканської Республіки.
Цього року Кабмін також змушений був купувати вугілля за кордоном. На початку опалювального сезону міністр енергетики Демчишин повідомив, що Україна купуватиме вугілля в Африці по ціні $80 за тонну.
Проте розслідування «Української правди» виявило, що замість африканського українські ТЕС, ймовірно, отримують наше ж вугілля з шахт, які знаходяться на неконтрольованій території.
Більше того – за його поставками стоять люди, наближені до Віктора Медведчука, який бере участь у переговорах між Росією та Україної з урегулювання конфлікту на Донбасі.
Українська енергетика – традиційно корумпована галузь економіки, схеми в якій забезпечили надприбутки не одному бізнесмену.
Збройний конфлікт на Донбасі посприяв появі нових корупційних оборудок. Перш за все мова йде про контрабанду нафтопродуктів та вугілля з неконтрольованих територій.
Українська влада, незважаючи на численні звернення громадських активістів та публікації у ЗМІ, закриває на таку ситуації очі. Можливо, через те, що так само є бенефіціаром більшості схем. Про одну із них ми і розповімо.
У 2014 році внаслідок воєнного конфлікту 88 вугільних шахт опинилися на неконтрольованій Україною території Донбасу. Через це вітчизняні ТЕС вперше за роки незалежності стикнулися із дефіцитом вугілля, а населення постало під загрозою віялових відключень електроенергії. Щоб цього не допустити, уряд ще влітку 2014 року вирішив закуповувати вугілля у Південній Африці.
У серпні 2014 року державне підприємство «Укрінтеренерго» уклало угоду з англійською Steel Mont Trading на поставку 250 тисяч тонн південно-африканського вугілля. Згодом Генеральна прокуратура звинуватила керівництво держкомпанії в тому, що погане за якістю вугілля купується за завищеними (на $10-15 за тонну) цінами та не горить на українських станціях.
Поставки на деякий час припинилися, а місце Steel Mont намагалися зайняти невідомі постачальники вугілля з Росії. Восени 2014 року кіпрські Neocar Contracts Limited іSpolina Enterpises Limited та гонконгська Arida Global Limited спробували заключити із державною «Центренерго» контракти на поставку російського вугілля по ціні $86-87 за тону, при калорійності 6 300 ккал/кг.
Довідка: «Центренерго» є експлуатантом Вуглегірської, Зміївської й Трипільської ТЕС, сумарна потужність яких складає 7 550 Мвт.
Тоді два співрозмовники «Української правди» на умовах анонімності повідомили, що інтереси компаній представляв Сергій Кузяра – колишній радник міністра енергетики і вугільної промисловості Едуарда Ставицького. Кузяра у минулому році підтвердив, що дійсно допомагає компаніям-нерезидентам домовлятися про поставки вугілля.
У підсумку проблему віялових відключень Україна вирішила, уклавши із росіянами угоду про імпорт електроенергії. Контракт із державним підприємством підписала тільки гонконгська Arida.
Вугілля із зони АТО
Купівля вугілля у африканців чи росіян – не єдиний шлях вирішення проблеми забезпечення українських ТЕС антрацитом.
Його також можна вивозити із окупованих територій Донбасу. За умов успішних переговорів це вугілля обходилося б Україні значно дешевше, ніж російське чи африканське.
Однак український уряд від початку стояв на позиції, що купувати вугілля в сепаратистів – погана ідея, українські чиновники протягом останнього року зробили багато заяв про неприпустимість співробітництва із сепаратистами. Проте перед початком опалювального сезону 2015-2016 в уряді почали визнавати, що без поставок з окупованого Донбасу не обійтися.
Поставки антрациту із «ДНР» та «ЛНР» не є секретом, це визнає і міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин. Але при цьому досі залишалося невідомим, яким чином відбувається імпорт вугілля з окупованих територій та які компанії за цим стоять.
Восени керівництво єдиної державної генеруючої компанії на депутатський запит Вікторії Войцицької відповіло, що наразі більше 10 компанії постачають вугілля з неконтрольованих територій.
Але у компанії уникали будь-яких подробиць про те, яким чином відбуваються поставки вугілля та за якою ціною державна компанія його купує.
«Центренерго» не відповіло конкретикою і на запит «Української правди». Єдине, що нам вдалося дізнатися, що за минулий рік компанія закупила 4,5 млн тон вугілля, 37% якого були із тимчасовоокупованих територій. Також підприємство повідомило, що закупає російське і південно-африканське вугілля.
Така таємничість виявилася не безпідставною.
Загадкове вугілля
У листопаді минулого року на зв’язок з кореспондентом «Української правди» вийшов працівник відділу забезпечення паливом Зміївської ТЕС, що входить до складу «Центренерго», який побажав не називати своє ім’я. Чоловік повідомив, що електростанція почала отримувати вагони з вугіллям взагалі без будь-якої супровідної документації.
За його словами, керівництво підприємства уникало відповідей на запитання звідки вугілля. «Нам не кажуть, що це за вугілля. За якістю і калорійністю воно дуже високої якості, тому ще більш дивно, чому поставки йдуть інкогніто», – розповів він.
Лише через два тижні ТЕС отримала документи стосовно походження палива. Проте вони викликали ще більше запитань.
Ключовим учасником угоди була компанія Arida Global Limited, зареєстрована у Гонконзі, яка раніше вже постачала вугілля на «Центренерго».
Але цього разу, за декларацією від 14 листопада 2015 року, копія якої є в розпорядженні «Української правди», 76 тисяч тон вугілля вона купила в Південній Африці, привезла до Чорного моря, після чого балкер пішов не в українські порти, а в російські.
Звідти залізницею товар було доправлено до кордону з Україною на прикордонний перехід «Соловей-Тополі», де його придбала ДП «Укрінтеренерго». Потім ця державна компанія перепродала його «Центренерго», яке в свою чергу доправило вугілля на ТЕС.
Така версія здивувала не лише робітників підприємства, але й усіх опитаних «Українською правдою» трейдерів та учасників ринку.
По-перше, не зрозуміло, навіщо везти вугілля через Ростов, якщо човен вже у Чорному морі і може зайти в український порт «Південний», зекономивши тисячу кілометрів шляху?
«Якщо б балкер з імпортним товаром зайшов у російський порт на Чорному морі, це була б сенсація світового рівня, проте я нічого подібного не чув», – заявив генеральний директор групи компаній ТІС Андрій Ставніцер, до якого кореспондент «Української правди» звернувся по експертний коментар.
«Річ у тім, що єдиний їхний порт, який може прийняти судно з таким тонажем – це Новоросійськ, але він повністю працює на експорт, а про імпорт навіть не мріє», – додав Ставніцер.
Здивувалися і в компанії ДТЕК Ріната Ахметова «Вказаний у запиті маршрут: через Чорне море до Росії – має довше логістичне плече, що призведе до додаткових витрат часу та грошей. Крім того, існують серйозні інфраструктурні обмеження російських портів Чорного моря».
По-друге, за документами, 76 тисяч тон вугілля транспортувались з ПАР одним човном.
Цим човном вказаний MV MBA MOONRAY – балкер, який переважно використовується для транспортування зерна. Це судно може везти максимум 57 тисяч тон вантажу.
Також «Українська правда» дослідила, де саме човен знаходився в останні півроку. У звіті жодним чином не фігурують російські порти. Так, наприкінці жовтня, коли човен, за розрахунками, мав би вже рухатися в бік Європи, він курсував біля берегів Гани.
Також вдалося «впіймати» керівництво самої ТЕС – на запитання кореспондента «Української правди», чи було поставлене на Зміївську ТЕС африканське вугілля, директор станції Ігор Бабенко відповів: «Ні». Після чого одразу кинув слухавку.
Працівник електростанції, який повидомив про вугілля невідомого походження, додав, що його калорійність значно вища, а зольність – нижча за паливо з ЮАР, хоча й не зміг назвати точних цифр, бо не мав доступу до лабораторних даних вхідного контролю.
«Просто температура плавкості золи занизька для африканця. Якщо б мене спитали, я б сказав, що чудово знаю це вугілля – це наш антрацит».
Трейдер-активний учасник ринку, який побажав не розкривати своє ім’я, так само підтвердив сумнівність угоди.
«Російські порти на Чорному морі не приймають імпорт, – сказав співрозмовник. – Вони будуть розповідати, що не розмитнюють вугілля, а розвантажують просто в морі на баржи, але це дурня – це вугілля з Донбасу. Його везуть через Росію під виглядом африканського, бо так можна зафіксувати ціну в доларах, та ще й збільшити її за рахунок ніби-то складної логістики».
За його словами, стандартна схема «легалізації» донбаського вугілля виглядає так: паливо доправляють на станцію Гуково в Росію, а від неї воно прямує до переходу Соловей-Тополі у Харківській області, як видно на карті.
«Укрзалізниця» на запит УП не надала точного маршруту руху поїздів, що могли б перевозити вугілля з шахт на непідконтрольних територіях.
Проте два співрозмовники «Української правди» — працівник «Донецької залізниці» та менеджер енергетичної компанії» запевнили, що вугілля прямує з ДП «Донбасантрацит» та ДП «Луганськантрацит», які знаходяться на окупованій теріторії.
Отже, українські енергетичні держпідприємства ймовірно купують вугілля із зони АТО через російського посередника, маскуючи це під контракти на поставку південно-африканського антрациту.
У це же час Міністерство енергетики та вугільної промисловості у відповіді на запит «Української правди» стверджує, що енергогенеруючі компанії здійснюють закупівлю вугілля виключно у підприємств, зареєстрованих на території України.
Міністр Демчишин відмовився відповісти на запитання стосовно загадкового контракту та посередника, та порадив «йти за стандартною процецурою» – надіслати запити до «Центренерго».
Хто за цим стоїть
Що відомо про загадкового трейдера Arida з Гонконгу? Інформація Anonymosвказувала на зв’язки компанії із російським Газпромбанком.
Також ЗМІ, як уже згадувалося вище, пов’язували компанію з підприємцем Сергієм Кузярою, який з нею співпрацював.
Кореспонденту «Української правди» пан Кузяра повідомив, що мав з Arida справи, але до самої компанії не має жодного відношення, а про вказану схему чує вперше і не розуміє її логіки. «Така схема для мене сюрприз. Не секрет, що всі поставки ПАРівського вугілля йшли через порт «Південний».
Кузяра як учасник ринку підтвердив, що Україна отримує вугілля з тимчасово окупованих територій, але робиться це вкрай дивний спосіб.
«Вугілля все одно завозиться, але робиться це криво і косо: ПДВ там ніхто не сплачує, гроші йдуть відмиванням готівки через незрозумілі схеми», – відповів він.
Опитані УП трейдери, що працюють на вугільному ринку, пов’язують успіх компанії із персоною кума президента Росії Віктора Медведчука.
У розпорядженні редакції опинився контракт Arida Global Limited з «Центренерго» від 14 грудня 2014 року на купівлю російського вугілля. У ньому як представник Arida фігурує такий собі Микита Поз.
Він відомий як власник частки акцій ТОВ «Консул-Україна», яке займається готельним бізнесом, та яке у свою чергу орендувало ділянку у протитуберкульозного санаторію імені Боброва під побудову дачі Віктора Медведчука.
Також у 2012 році кандидат у депутати Тарас Козак вказав компанію «Прайвет канселер» Микити Поза своїм місцем роботи.
Зараз він є народним депутатом від Опозиційного блоку. У парламенті його знають як найближчого соратника Віктора Медведчука. Один із трейдерів розповідав УП, що Козак також виступає переговорщиком від Arida Global Ltd.
Пан Козак відповів на дзвінок «Української правди», але почувши запитання, сказав: «Ви, мабуть помилились», і кинув слухавку.
Медведчука давно вважають головним лобістом інтересів Володимира Путіна в Україні, не дарма вони є кумами.
Сьогодні Медведчук, як відомо, є спеціальним представником України з гуманітарних питань у трьохсторонній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі.
Медведчук бере участь у переговорах зі звільнення у полонених та стверджує, що захищає виключно інтереси української держави. Хоча раніше українські політики стверджували, що він представляє інтереси Росії та свого відомого кума.
В одному зі звітів ОБСЄ Медведчук також фігурував як представник «ДНР» і «ЛНР»у переговорному процесі.
Тим не менш, розслідування «Української правди» доводить, що Медведчук має бізнес-інтереси на окупованих територіях. Завдяки ситуації, що склалася на Донбасі, у його оточення з’явилися нові можливості для заробітку на схемах, що мають викликати інтерес у правоохоронних органів.
Відкритим тут залишається питання – чи буде зацікавлений такий переговорник у врегулюванні воєнного конфлікту, якщо разом із цим стануть неможливими і заробітки на подібних схемах?
По-друге, реалізація такої оборудки була би неможливою без підтримки українських урядовців, зокрема міністра енергетики Володимира Демчишина, призначеного на свою посаду за президентською квотою.
Українську владу влаштовує сплачувати більше за донбаське вугілля, яке компанія з Гонконгу продає під виглядом південно-африканського.
Ймовірно, в них є свій особистий інтерес в цій оборудці. Цей інтерес має назву корупція, яка, як відомо, несе не меншу загрозу для країни ніж російські танки.
За підтримки фонду «Відродження»
