Сказав би хтось, що мене запросять до лютеранської кірхи в Харбургу розповісти про війну… Але ж запросили.
Пасторка Бетіна… Ну так, пасторка. Не дружина пастора, а священиця лютеранської церкви. Доки в православній церкві не буде священиць — не кличте мене на літургію. Так от, пасторка Бетіна попередньо зі мною зустрілася, порозпитувала, а потім вже на службі повторила ті питання, а я відповів, сидячи перед кількома десятками німецьких лютеран, зокрема місцевим осередком мисливців (у зелених одностроях) і групою добровільних рятівників-пожежників (у синіх). Що робив до 24 лютого (готувався до війни), що вразило 24 лютого (величезні черги до тероборони), звідки берете сили і стійкість битися попри смертельну загрозу (ні, не в бога), як ставитеся не до Путіна, а до простих російських солдатів (гм… гм… дуже погано ставлюся).
Що варто відзначити — вони справді хочуть зрозуміти. Не завжди виходить, заважає травма WWII, але вони самі це розуміють і визнають іноді, що пацифізм, відмова від насильства, заповідь «Не убий» і ставлення до війни як до абсолютного зла без розрізнення сторін не відповідають тим проблемам, з якими стикнулися українці. Я, як міг, допоміг їм розібратися. Після служби була кава, де ми продовжили спілкування, осяваючи світлом національно-визвольної боротьби заблудлі у нетрях пацифізму лютеранські душі.
Зі спостережень:
Грає орган, всім роздають книжечки з псалмами, номери псалмів, які благословляється співати сьогодні, заздалегідь вивішено великими цифрами на стіні кірхи праворуч від вівтарю.
Більшість вірян, окрім пожежників — люди немолоді. Пожежники — добровільна команда, яка у випадку пожеж і стихійних лих долучається до їх ліквідації. Мисливці — дідугани у зелених кителях, всі увішані позолоченими нагородами — мабуть, щось типу «за кращого вальдшнепа сезону 1986 року».
Одна вірянка-бабуся виявилася антифашисткою. Вона організувала акціоністську групу «Бабці проти AfD», яка виходила з плакатами на контракції під час шабашів цієї підтримуваної Кремлем ультраправої антимігрантської партії. Словом, традиції соціал-консервативного антифашизму імені пастора Німьоллера живі.
Харбург — великий район Гамбургу на південному березі Ельби, за не менш великою портовою промкою. Тут живе переважно (але не тільки) робітничий клас. Тут зберіглося чимало довоєнних будинків, що нетипово для знищеного англійськими бомбардуваннями Гвмбургу. Є тут і класичні панельні багатоповерхівки.
В Харбургу ж розташована й українська грекокатолицька церква, яку, користуючись нагодою, я теж відвідав.
