19 февраля в апелляционном суде города Киева будет решаться судьба некоего Александра Волкова. Это все те же дела Майдана, которым ныне юбилей – десятилетка. Решил себе набросать в суде речь, но в силу известных обстоятельств не буду присутствовать. Так что изложу эти пафосные тезисы здесь – пардон, такой уж жанр выступлений в суде, пишет в Facebook Игорь Луценко, военнослужащий ВСУ, активист Евромайдана, которого антимайдановцы выкрали вместе с Юрием Вербицким.
Отже, за фабулою слідства, Волков був одним із старших у групі, котра займалася викраденнями майданівців. Це вони схопили нас з Юрієм Вербицьким у Олександрівській лікарні, катували і врешті Вербицького добили.
5 років до повномасштабки я, як на роботу, ходив на засідання по цій справі. Як до того ходив на засіданнях у справах інших причетних до цього злочину. Це було (і є) справою мого життя. Як, я впевнений, це є справою життя адвоката потерпілих родичів Вербицького Закревської.
Але завтра ні мене, ні Закревської не буде, бо зло, яке спричинило загибель Вербицького, нині зросло настільки, що ми змушені бути на війні проти нього.
За 10 років те непокаране зло лише зростало. Було достатньо часу, щоб ще до повномасштабного вторгнення поставити необхідні крапки у справах Майдану щодо тих, хто давав вказівки, хто організував, хто платив, хто викрадав, хто катував, хто прослуховував, хто прикривав, хто саботував розслідування. Я вже понад 10 років в режимі очікування. Не лише того, щоб почути щодо своїх викрадачів «винен», а щоб і побачити реальність покарання.
На жаль, потерпілий Вербицький (брат Юрія) вже точно не побачить покарання кривдників свого брата, бо помер позаминулої осені. Повільність Феміди, з якою багато хто вже змирився і багато хто перед котрою капітулював, ніколи не грає на користь того, хто постраждав, і, навпаки, завжди допомагає уникнути покарання винуватцям.
Досвід майже рівно двох років участі у бойових діях допоміг мені глибше зрозуміти ціну того, що ми захищаємо, а відтак і вину тих, хто намагався і намагається на це посягнути.
Якщо абстрагуватися від вузьких формулювань кримінального законодавства, то для мене Волков є типовим колаборантом, зрадником, котрий активно перейшов на бік ворога під час неоголошеної фази війни. Він прекрасно усвідомлював, кому на руку будуть його дії.
До речі, його посправники зараз воюють проти нас. Співорганізатор злочину Зубрицький нині виконує роль пропагандиста російської повномасштабної агресії, намагається стати частиною окупаційної влади.
***
Чи змінила нинішня величезна трагедія котра відбувається в Україні, ставлення Волкова?
Чи розкаявся Волков бачачи сотні тисяч жертв? Чи переглянув він свою позицію, зрозумівши причинно-наслідкові зв’язки?
Ні, на жаль, цього не видно, і, мабуть ми вже цього не побачимо.
На мені, на жаль зараз великий тягар відповідальності, бо не стало не тільки брата Юрія Вербицького, але і багатьох майданівців, котрі були потерпілими у численних кримінальних провадженнях – вони пішли на фронт і не повернулися, і мені треба далі продовжувати нашу спільну справу.
Тож від імені всіх них я хочу сказати, що така людина, як Волков, заслуговує в нинішніх історичних умовах на найсильніший осуд і на найтяжче покарання.
