Наверное тоже выскажусь на счет СЗЧ. Просто несколько примеров. С собственной службы, пишет в Facebook Исмаил Халиков, военнослужащий ВСУ.
*Під час оборони Чернігова на початку повномасштабки ми були в лісах поруч з містом. 90% нашої групи були місцеві. Десь 3-го чи 4-го березня одному нашому чернігівському побратиму сусіди надіслали смс про те, що сильно прилетіло в їхню п’ятиповерхівку. Його дружина з 3-ма дітьми знаходилась вдома. Військовослужбовець попросив дозволу «збігати» додому, перевірити, бо на зв’язок не виходять. Командир нашого загону не відпустив. Віталік десь 2 години посидів, потім віддав нам автомат і пішов. Пообіцяв повернутись за декілька годин, якщо все з ними добре. Якщо ж ні, повідомить, на скільки затримається. Командир спалив десь через хвилин 40,що його немає і тут же став виходити на штаб щоб доповісти про факт СЗЧ. Хоча ми всі вмовляли не робити цього, почекати дзвінка Віталіка з Чернігова, але через свою слабкість і панічний страх, що керівництво зробить айяйяй, той все одно доповів. Віталік передзвонив через години дві: «Сім’я в порядку, були в укритті, світла не було, тому мобільний зв’язок ліг і не могли повідомити. Буду вертатись» Ми сказали, що його подали в СЗЧ. Відповідь Віталіка: Хай той «Веремія» (командир) йде нах..й, я залишаюсь поруч із родиною. Бережіть себе, якщо щось треба в Чернігові — маякуйте. Вдруге ми побачились в червні 2022 в Гончарівському. Він стояв в наряді. Отримав за СЗЧ 2 роки з відстрочкою, тепер відбуває покарання в цій же частині.
Тоді, на початку, взагалі був суцільний хаос. Навіть нас коли привезли тоді, першим питанням було — ви хто і нахіба вас сюди приперли?? Біля штабу палили документацію, керівництво десь ділось. Ми, «голосіївські», думали що, раз вже раз «не туди привезли», отримуємо автомати і теж будемо рухатись вздовж Десни на Київ. Скільки людей тоді, поїхало/пішло додому… ВСІХ бригада потім подала в СЗЧ. До речі, більшість цих хлопців говорили про якогось загадкового «майора», який всім наказував розходитись, їхати туди, звідки приїхали. Хто був цей «майор», так до сих пір не відомо. Можливо якийсь спеціально засланий кацап чи може місцевий зрадник. А може це був хтось із офіцерів бригади. Невідомо. Жалко тих, хто пішов, але додому не потрапили. Багато хто не дійшов. Когось «теріки» зафігачили , деякі замерзли вночі в лісі або по дорозі, хтось до кацапів потрапив. Одного чи двох тоді в Михайло-Коцюбинському знайшли зі зв’язаними руками, закатованими і страченими… Але всі вони мають статус — СЗЧшники…
*Травень 2022 року. Хлопці згоріли в танку під час наступу. Тоді, коли «Цар Леонід» знищив цілий танковий батальйон. Свій батальйон. Такий він, герой України. Танк залишився на кацапському мінному полі. Чув, що бригада не подала як безвісті зниклі, зате подала в СЗЧ. Як мають відчувати себе родини цих загиблих хлопців? Ні сина/чоловіка/батька, ні шани, слави, ні пільг, ні виплат.
*Вересень 2023 року. Розбитий стрілецький батальйон виводять на відновлення. По суті, це було «відведення». Відвели на 50 км, прогнали через полігон, зробили з рештків стрілецьких рот одну зведену роту і знову через 3 тижні завели на ЛБЗ. У підпорядкування іншого організму, на чужі, НЕпідготовлені позиції. Тоді в жовтні 23-го загинуло хлопців більше ніж за весь попередній період на Донбасі. Дуже багато хлопців тоді пішли в СЗЧ, в основному не повертались з лікування. Адже розуміли свою подальшу перспективу.
*Листопад 2023 року. Синьківка. Наш 1-й взвод підпорядкували одному з мехбатів одної відомої бригади. Мали заходити разом на позиції по 10 в/с. Натомість нам запропонували інший варіант — завести у повному складі взвод на 7 діб. Потім їх мав поміняти їхній взвод. У підсумку комбат, який, до речі, теж отримав звання Героя України, просто перестав виходити на зв’язок, а моїх хлопців не міняли 22 доби! «Цар», «Бджола», «Кулемет» і «Дємон» загинули, решта поранені. Вийти самі не могли, адже це залишення позицій. З 19-ти воїнів своїми ногами вийшли звідти 7… Так ось з цих семи троє просто поклали автомати, «подякували» і поїхали додому, тобто СЗЧ. Ще декілька хлопців не повернулись після лікування.
*Грудень 2023 року. Решта нашої роти була придана до князівців. Як завжди, прикомандирований підрозділ кидають в саме пекло. Позиція, де ніхто не міг протриматись і дві доби. 2 рота тримала її 3 тижні. Там загинули «Троша» і «Боца». Кожен день ми писали рапорт-донесення про стан справ. В строю 43, в строю 39, в строю 28 і тд… Крайній рапорт звучав десь так : «Дійсним доповідаю, що на позиції «N» 7 в/с. 1 (ком.групи) – 200, 6 – 300. Замінити нема ким. В 20:00 ми будемо проводити евакуацію, приймайте рішення, хто туди буде заходити».
Були погрози, крики, лякали ДБРами, ВКРами та іншими ВСПшниками. Ми вийшли, на нас хотіли повісити статтю про залишення позицій, але не вийшло. Тому що рапорти зіграли свою роль. Кожен день ми доповідали про стан справ і командування мало вживати заходи, але ніхто нічого не зробив. Ніхто після нас не зайшов, комбриг нікому не доповів про те, що позиція залишена. За що і був знятий з посади пізніше. Це, до речі той, що кричав : «я таких батальйонов 15 пєрємолол!». Замість нього призначили іншого, який виявився ще гіршим м’ясником…
Цитата одного з хлопців, які виходили останніми з тієї позиції: «Якщо ще раз прилетить БР заступити на «N», я мабуть піду в СЗЧ. Доцільність сидіння там не розумію, тільки кладем пацанів».
*Червень 2024 року. Морально-психологічний стан батальйону дорівнює нулю. Люди втомлені. Психологи приїжджають майже кожного тижня. У всіх практично однакові висновки – особовий склад НЕ МОЖЕ продовжувати подальше ведення бойових дій, відсутність відпусток, ротацій, багато поранень і т.д. Крім цього, відсутність підтримки артилерії, РЕБ. Якщо не підсилити – десь через 2-3 тижні можлива ситуація, коли або не буде кому виходити на позиції, або, якщо буде активізація дій ворога, можлива втрата позицій. Так і вийшло. Спочатку просів правий фланг, потім посипались сусіди зліва. Вся увага ворожих дронів та арти переключилась на наших хлопців. Позиції просто вирівняли. Хлопці вийшли звідти. Натомість звучала тільки одна команда – відновити позиції. Замість того, щоб трохи розширити сіру зону, відтягнутись на 800 м через поле і облаштовувати позиції біля більш-менш живих хат та погребів, де можна було б ще деякий час оборонятись, ми мали покласти весь особовий склад, заради однієї точки на мапі. Хлопці не мають себе відчувати розхідним матеріалом. Десять місяців ми тримали Синьківку, практично самі. П..дори у перехватах називали той маршрут «могілка». Поки там була 2 рота – вони тою дорогою так і не змогли пройти. Але ми ж прикомандирований підрозділ. Кому це цікаво? У підсумку у нас зняли комбата, перемістили прямим наказом начальника штабу, змусили перевестись заступника з МПЗ, командирів рот показово намагались перевести у взводніки. Довели БР кожному, навіть бухгалтеру з фельдшером, зробили всіх відмовниками, справу передали в ДБР, а залишення Синьківки вирішили повісити на наш підрозділ. Батальйон вивели, хлопців обізвали «сцикунами» і «заколотниками», позбавили додаткової винагороди, основний кістяк розчинили по бригаді та залишили на нулю… Позабирали майже всю техніку та авто, призначили безхребетного комбата, НШ — пофігіста та МПЗ-шника – даїшника, який влаштував в батальйоні масовий терор, роздачу доган і по факту рулить підрозділом. Кажуть, що він навіть вже раз отримав по морді. Чесно кажучи, мало. Деякі військовослужбовці намагаються перевестись. При цьому стикаються з перешкодами, які створює керівництво бригади через своїх людей в управлінні батальйона. Чуваки настільки охуївші, що дозволяють собі не виконувати прямі накази ОК «Північ» про переміщення в інші організми. Після цього у нас відбулась масова хвиля СЗЧ та неповернення з лікування/відпустки за станом здоров’я.
Особовий склад 2 роти за 10 місяців Куп’янщини змінився майже повністю ДВІЧІ. Зараз все робиться, щоб розформувати батальйон в принципі.
Цитата одного з наших найкращих сержантів, якого як і всіх перевели на солдатську посаду з пониженням в інший батальйон всередині бригади: «Я не хочу бути військовослужбовцем 44 бригади, мені соромно і гидко. Краще піду в СЗЧ і поновлюсь в іншому організмі, де мою роботу не будуть знецінювати та не будуть плювати в душу».
Я НЕ підтримую СЗЧ. Але в деяких випадках і не засуджую. Особливо, коли йдуть ті, хто прийшов 24.02.2022 року. Проблема системна і потрібно вирішувати комплексно.
Хлопці зневірились, мобілізація зірвана, немає відпочинку, сім’ї розвалюються. Але підрозділи виводять на відновлення лише тоді, коли повністю зітруть.
Після прийняття закону про послаблення відповідальності за СЗЧ, деякі хлопці почали використовувати СЗЧ як інструмент для переводу, або як «відпустку за власний рахунок».