Лучшие гарантии безопасности — не «boots on the ground», а «wings in the sky», и без НАТО Европа не сможет их обеспечить, пишет в Facebook Дмитрий Шульга, директор программы «Европа и мир» Международного фонда «Возрождение».
Трамп хоче швидко зупинити війну, укласти deal і покласти на європейців забезпечення її виконання, у т.ч. у вигляді розміщення військ. Американці не хочуть брати на себе жодних додаткових зобов’язань, тому членство у НАТО для України — off the table. Але отриманий у результаті мир має бути міцним – як мінімум, наступні 3 роки, поки нинішня адміністрація при владі. Отже, постає питання про гарантії миру, тобто гарантії безпеки для України. Що це може бути, не абстрактно, а конкретно?
Європейські наземні контингенти ніяк не зможуть стати достатньою гарантією. Ані 50 000, про які згадувала західна преса, ані 200 000, як казав В.Зеленський. По-перше, 200 000 готових бійців у європейців немає у наявності і близько. По-друге, вони не будуть готові брати участь у наземній піхотній війні на виснаження з КАБами, дронами, артобстрілами і відповідними втратами. По-третє, їхня присутність не буде реально стримуючим (deterrent) фактором для москалів, які можуть виставити мільйонну наземну армію.
Що може стримати нову агресію – це загроза отримати масовані далекобійні удари по військам вторгнення і по території агресора. Це можуть забезпечити літаки і наземні ракетні комплекси.
Ракети наземного базування (крилаті та/або балістичні) з радіусом дії більше ніж 300-500 км, не кажучи вже про 1000 км. – у Європі практично відсутні. Є лише морського базування у британців і французів – але навряд вони надсилатимуть ракетні кораблі для патрулювання Чорного моря (?).
Американські далекобійні крилаті «Томагавки», в оригіналі морського базування, віднедавна мають також комплекси наземного базування. Як стало зрозуміло з витоків західної преси, саме їх мав на увазі В.Зеленський у пункті 4 про «пакет стримування» у презентованому восени минулого року плані перемоги.
Чи захочуть американці їх розмістити в Україні? Навряд (бо не хочуть вв’язуватися – див. пункт 1). Чи готові вони їх передати Україні? Теж навряд (бо загроза ескалації). Власне, якщо буде треба, то, маючи «томагавки» з дальністю 1700 – 2500 км., американці зможуть самі «дістати» Москву або її контингент в Україні з кораблів у Середземному морі.
Інша далекобійна зброя – це літаки з ракетами – тими ж британськими Storm Shadow, французькими SCALP, німецькими Taurus, американськими JASSM тощо. Їх у європейців (та й у американців) набагато більше, ніж ракет наземного базування. Бо доктрина НАТО – вести війни з перевагою у повітрі.
Власне, це те, про що українці волали у 2022 році – NATO, close the sky over Ukraine! Досвід наступних трьох років довів, що було зрозуміло ще тоді – що без переваги у повітрі наземна війна не буде успішною. Тому нам для deterrence більше згодилися би 100 — 200 європейських літаків ніж 100 000 — 200 000 європейських піхотинців.
На відміну від наземних далекобійних ракет, у європейців є досить багато літаків. У теорії, якщо скласти всі повітряні флоти європейських країн-членів НАТО (включно з Британією і Туреччиною), то тільки винищувачів отримаємо більше 1500 у строю. Це, більше, ніж у ВПС РФ (1300 винищувачів).
Але на практиці, Європі може бути непросто надати навіть 10% своїх літаків для захисту України. Потенційні внески низки країн, які можливо мали би бажання, але мають лише по кілька десятків винищувачів, навряд можуть бути значними– як Норвегія (32 винищувачів у строю), Данія (35), Фінляндія (54), Нідерланди (32), Бельгія (43), Португалія (21) – ну хіба що може Швеція (71). У Польщі 103 винищувачів, але з них більше половини – пострадянські Міг-29 та Су-22. Туреччина (201) і Греція (178) мабуть відпадають (?) з політичних міркувань.
Найбільш значними могли би бути спільні внески Франції (185 винищувачі), Британії (144), Італії (139), Іспанії (137), Німеччини (192). Разом це 797 – майже 800 винищувачів! До того ж, у 4 з цих країн (крім Франції) це переважно одна модель літака — Eurofighter, що полегшує логістику.
Припустимо, європейці погодяться надати 20-25%, або бодай 10% своїх винищувачів для захисту України. Але європейці не мають інфраструктури підтримки подібних самостійних операцій без американців – супутники, розвідувальні літаки тощо (причому багато, стільки, скільки треба для такої досить великої операції). Тобто якщо навіть європейці надають свій повітряний флот – вони мають мати підтримку такої операції з боку США. Найпростіше і найпрактичніше – у рамках НАТО. Тобто, це має бути повітряна операція НАТО з захисту українського неба.
Американський внесок міг би бути і безпосередній – адже у них у Європі розміщено 200 літаків (всіх типів), але ж вони не хочуть. Але, наприклад, американці могли би додатково посилити українські ВПС, передавши нам свої F-16 – адже їх у них на зберіганні більше 1000 одиниць різних модифікацій. Умовно, додаткова сотня F-16 від США для України зменшить кількість потрібних європейських літаків на українських аеродромах. Можливо, ця адміністрація не захоче надавати ці літаки як допомогу — але якщо купити? За європейські кошти, як пропонував Рютте.
До речі, не обов’язково при цьому розміщувати всі ці літаки в Україні – частина може бути розміщена поблизу, на аеродромах Польщі та Румунії.
Принципове питання тут буде мандату, або rules of engagement. Ключове: чи готові будуть ці літаки завдавати (далекобійні) удари у відповідь по території РФ? Чи це буде суто air policing місія для посилення ППО? Можливо, включаючи авіаційні удари по військах РФ на території України?
Якщо при цьому Україна не член НАТО, то це операція поза територією НАТО. Отже, напад на європейські літаки в українському повітряному просторі чи на українських аеродромах не буде вважатися нападом на ці держави у сенсі статті 5 Вашингтонського договору.
Але якщо ці літаки завдають ударів по РФ – то РФ може у відповідь ударити по території цих країн? І тоді вже включається стаття 5. Якщо європейські і американські гарантії безпеки для України серйозні, то вони мають бути готові до такого сценарію. Але не факт.
Зрештою, виникає логічне питання: якщо НАТО надає гарантії безпеки Україні і захищає українське небо – то чому би НАТО не мати також український внесок у власну безпеку? Тобто, чому тоді вже не включити Україну у НАТО?.. Що й слід було довести.
