Як завжди, намагався максимально відмовчатися щодо епічної драми у Pax Americana, бо щонайменш не вважаю себе експертом й у класичному політичному житті США, не то що мага-модерному, пише у Facebook колишній представник президента України в АР Крим Борис Бабін.
Але.
Усі соцмережі миготять обговоренням Віденської конвенції з права міжнародних договорів у контексті «чарівної угоди про надра, капусту та королів», яку нова американська адміністрація «лагідно, дуже лагідно» запропонувала Україні.
Пишуть про статтю 51-шу й 52-гу, про погрози тиском, про нікчемність договорів під стволом біля скроні й так далі.
Це все, звісно, вірно.
Дійсно, епічні вимоги «ану отут підпиши швиденько» можна прямо вставляти у підручники з міжнародного права, як приклад описаного у конвенціях тиску, який анулює договірні зобов’язання.
До речі, ці підручники ще будуть.
Й будуть українською.
Але чи розуміють ініціатори та виконавці плану «чарівна угода» той простий факт, що для України такий «договір» буде свідомо нікчемним?
Що ніяка, демократична, авторитарна та навіть маріонеткова влада держави Україна таку «чарівну угоду» не виконуватиме?
Бо це національні ресурси й гроші й жоден український чиновник ніколи на підставі такого папірця, що б у нього не обгортали, не передасть за таким «меморандумом» ані копійки.
Та більше, як пишуть фахівці, ніякого реального інвестиційного сенсу ця «угода», навіть у рожевому світі сталого миру та вже якось відновленої української інфраструктури, не має.
Чи не бачать таке американські укладачі відповідного «листа щастя», люди не дуже віддалені від великого бізнесу та й від юриспруденції?
Дуже добре вони це все розуміють.
Але все одно роблять.
Бо ця «угода» їм потрібна геть для іншого.
У двох вимірах — пропагандистському та фінансово-особистому.
Інформаційно, якщо уявити, що міністр фінансів США увіз би у тому «страшному залізничному вагоні» з Києва підписаний документ, або, якщо так само змоделювати «затвердження договору» Венсом у Мюнхені, така ситуація мала б два інформ-результати для фабрик фейків.
«Влада України торгує батьківщиною» для російської пропаганди та «Трамп повернув вкрадені кошти» для американської.
Але головне тут насправді не сприяння у розгойдуванні ситуації в Києві, а банальні прибутки. Особисті.
Бо єдиний у світі, хто цілком готовий «покрити витрати» за «чарівною угодою», є Кремль.
За очевидних умов.
Бо, якщо змоделювати, що нова адміністрація США бачить в Україні не учасника переговорного процесу, а перешкоду, чи, радше предмет, то мета «договору про ресурси» очевидна: якось зафіксувати фантомний «український борг» який потім запропонувати «покрити правонаступнику».
Як власну умову злочинного «остаточного вирішення українського питання».
При цьому, звісно, з «унікальною пропозицією знижки» для «старих нових друзів».
З немалою особистою маржею.
Бо інших варіантів заробити особисто десяток-другий ярдів кешем на «українському врегулюванні» у нинішніх апостолів «Болівар не знесе двох» просто немає.
Нагадаю, що Трамп все життя провів у аферах, або ж назвемо їх «інвестпроєктами» про банкрутство та поглинання. Які ґрунтуються саме на «прибутку» з жертви, а не з якогось розвитку та інвестицій.
А поспіх тут, якщо така модель вірна, має очевидне злочинне «підґрунтя»: «щоб ще було з ким підписувати».
Бо Трамп та Ко дуже добре розуміють, що у злочинному кремлівському плані «виборів в Україні», якому вони наразі підіграють, немає не тільки виборів.
Але й України.
Тому після гіпотетичного підписання такої угоди очікувати якусь «допомогу» Україні від «нової дивної» американської влади, у цій версії подій, м’яко кажучи, примарно.
Бо в очах авторів «угоди» це навіть не розбій, а просто мародерство чи щось гірше, «поки ще тепла». Яке жодних «реанімаційних заходів» не передбачає. А ось відсутність «угоди на 500 ярдів» різко охолоджує злочинні плани торгувати Україною. Бо безкоштовно ті «добродіі» ніяких злочинних афер прокручувати не звикли.
Чи розуміє це українська влада?
Думаю, цілком.
Та обрала насправді не гіршу тактику «переговорів про угодоінтеграцію» у які наші добре вміють.
Кажуть, вже експертну групу утворили. Й це правильно.
Бажано декілька.
Одну по титану, іншу по урану. Та головне, щоб обов’язково пані Стефанішину з її євроінтеграційним апаратом приєднали до процесів утворення графіків обговорення планів роботи етапів формування експертних команд.
Додам, що основним формальним підтвердженням усіх цих моделювань про перешкоди та мародерство стане голосування 24 лютого в Генасамблеї ООН.
Де наразі два різні проєкти резолюції щодо річниці російської агресії. Цивілізованих країн та американський. З російськими правками.
Але цей час Х може виявитися вже зовсім не часом «Х» чи там «Z».
Й наостанок.
Настрій у мене особисто найменш песимістичний з можливих.
Відверто кажучи, очікував від ворогів значно гіршого, підступнішого та розумнішого. Варіанти, до речі, були. Але їх стратегічні помилки двох останніх тижнів вже пішли іншою колією та вбачаються невиправними.
Основний ворог наших ворогів — це час.
А володарями часу вони ніколи не стануть.
Бо не встигнуть.
Не перемикайтеся
