Центр журналистских расследований продолжает цикл материалов о том, как ФСБ фальсифицирует дела о «международном терроризме», похищая и пытая гражданских жителей оккупированного юга и Крыма.
Фактически все они фабрикуются управлением ФСБ в Крыму, которое работает и на новых оккупированных территориях Юга. К конвейерным делам «батальона имени Номана Челебиджихана», «Хизб ут-Тахрир», «Азова» добавилась новая тема: ФСБшным фальсификаторам хочется размаха, поэтому они принялись за фабрикование дел о международном терроризме. Санкция статьи 361 Уголовного кодекса РФ предусматривает наказание лишением свободы от 10 до 20 лет и пожизненно. У всех попавших под этот каток украинцев почти одинаковая история этого оттенка жизни.
Первоначально они были похищены российскими военными. Затем их держали в подвалах захваченных админзданий в Херсоне. Морили голодом и жаждой, пытали электрическим током, избивали и издевались, требуя признаний в преступлениях, которых они не совершали. Затем вывезли в Крым, где держат в специальном блоке СИЗО в Симферополе, или вывезли в изолятор Лефортово в Москве. За семью замками, без связи с родными, некоторые — без должной правовой и медицинской помощи.
Павло Запорожець. «Теракт» на 9 травня
Павло Павлович Запорожець, 32 роки, юрист за фахом, три роки служив у Збройних Силах України, потім працював у Херсоні. Російські військові викрали його 9 травня і обвинувачують у «підготовці акту міжнародного тероризму», який начебто мали здійснити під час акції «Бессмертный полк» у Херсоні.
Деталі трагічної історії Павла, про те, де він зараз та в якому він стані розповіла ЦЖР його двоюрідна сестра Марія Запорожець, яка знаходиться на підконтрольній Україні території.
«Павло з 2014 по 2017 рік служив в ЗСУ, в 27-й Сумській артилерійській бригаді, є учасником АТО та учасником бойових дій. Потім працював податковій та в приватних фірмах», — каже Марія Запорожець. «Дізналися про викрадення, коли Павло перестав відповідати на дзвінки. Уже потім до дружини Павла приїхали військові з обшуком і повідомили, що Павла було затримано».
Як розповідає дівчина, після викрадення Павла тримали в місті Херсоні на вулиці Енергетиків, 3. Там він перебував перші три місяці. З нього намагалися вибити покази проти себе. Застосовували насилля, зокрема, катували електричним струмом.
«Про те, що Павло вивезений в Крим, ми дізналися з телефонного дзвінка. Нам зателефонував чоловік, який представився адвокатом. Повідомив, що приходив в СІЗО №1 міста Сімферополя до одного із підзахисних хлопців. Там його побачив Павло і дав йому записку, в якій був вказаний номер телефону матері та прохання з нею зв’язатися. Потім з нами зв’язався цей адвокат, розповів, що бачив Павла у СІЗО №1», — говорить Марія.
До утримуваних в СІЗО застосовуються заходи впливу, хоч вже і не такі жорстокі, як було у Херсоні. Харчування один раз на день. Ходити в душ дозволено раз на тиждень. Позбавлені будь-якої медичної допомоги у разі потреби.
«Наразі Павла внесено в реєстр оборонців України. Попереду робота щодо його участі в обміні полоненими. Однак Росія не підтверджує його місцеперебування в Криму. Ми розуміємо, що обмін може бути на будь-якому етапі, коли РФ підтвердить факт його перебування на запит української сторони. Навіть після суду може не бути обміну, якщо не буде підтвердження», — розповідає Марія.
Дівчина каже, що її брат, знаходячись за ґратами, намагається залишатися в доброму гуморі, передає вітання.
«Він там думає про те, щоб ми тут вірили в те, що він обов’язково вийде», — каже Марія Запорожець.
Кілька важливих моментів і імен людей, які є співучасниками цього воєнного злочину, частиною якого є незаконне утримання під вартою. 2 серпня так званий суддя «Київського районного суду Сімферополя», зрадник України Андрій Долгополов взяв Павла під варту на два місяці.
28 вересня окупаційний «суддя» Денис Діденко продовжив арешт ще на три місяці. Отже, наразі Запорожця будуть тримати за ґратами щонайменше до 2 січня. Апеляційні скарги на зміну запобіжного заходу так званими «суддями» Дмитром Михайловим та Юрієм Латиніним були відхилені.
Завдяки рішенням окупаційних судів зрозуміло, що саме ФСБ намагається «пришити» Павлу. Його обвинувачують у підготовці теракту під час російських акцій до дня перемоги 9 травня у Херсоні. В апеляційній скарзі є інформація, що Павло Запорожець нібито визнав себе винуватим, розкаюється та сприяє розслідуванню.
Сергій Лисенко. Жертва п’яної перестрілки офіцерів ФСБ і військових ЧФ
Зрозуміло, що всі ці зізнання були вибиті страшними тортурами, через які пройшли усі так політичні бранці Кремля на окупованих Росією територіях України. Другий герой нашої сьогоднішньої розповіді — звичайний цивільний херсонець, 41-однорічний Сергій Васильович Лисенко, не виняток. Його забирали двічі у звичний для росіян спосіб — з вламуванням у помешкання, обшуком та без будь-яких пояснень. Історію цього бранця розповів його брат Руслан Лисенко.
«20 червня його забрали у Херсоні. Тримали майже 15 днів, не міг знайти. Потім знайшли. Днів 10 катували, мучили. Потім відпустили. Він побув удома буквально два тижні. Приїхали його забрали. Виявилося, що він сидів у будівлі Апеляційного суду в Херсоні. У будівлі суду в підвалі вони там сиділи. Там людей десять було. Спали на підлозі, їли те, що кидали», — розповідає Руслан.
«Всі руки були сині, весь синій був. Каже, що з поверхів скидали. Били струмом і під нігті засовували. Що вони хотіли дізнатися — незрозуміло. Я так розумію, ні до чого це не спричинило», — розповідає Руслан про катування, яким росіяни піддавали його брата.
Сергія доставили у Севастополь, де його було взяти під варту. Адвокат за призначенням розповів родині про висунуте Сергію обвинувачення за статтею 226 карного кодексу Росії — незаконне заволодіння зброєю. Передбачене покарання — від 3 до 7 років позбавлення волі. Історія нібито стосується перестрілки у Херсоні, коли загинули троє російських військових.
«Адвокат казав, що він проходив як свідок. Там була якась сутичка. Він сидів поряд у кафе. Почалася перестрілка, Троє людей там убили. Він просто підвівся і втік, коли це почалося», — говорить Руслан Лисенко.
ЦЖР знайшов єдиний схожий випадок, що стався у Херсоні в цей час. Перестрілка трапилася ввечері 19 червня у кафе «Еда.Топи» на набережній Дніпра. Молодший сержант ЗС Росії Ігор Судін застрелив двох офіцерів ФСБ — Ігоря Якубинського та Сергія Привалова. Товариша Судіна по чарці — сержанта Сергія Обухова — теж убили в кафе. Обоє контрактників служили у 6-му артилерійському полку Чорноморського флоту РФ.
Агенція Yahoo News опублікувала внутрішній документ Слідчого комітету РФ, у ньому йдеться про порушення кримінальної справи проти Ігоря Судіна за вбивство двох та більше осіб.
Проект «Важные истории» також встановив, що ще одним співробітником ФСБ, який не постраждав у перестрілці, бо втік, був Євгєній Тіхонов — син впливового генерал-полковника ФСБ Алєксандра Тіхонова, тоді ще — начальника Центру спеціального призначення. Джерела видання стверджують, що Тіхонов-молодший мітив у віце-губернатори Миколаївської області, однак на заваді політичній кар’єрі сина генерала стали ЗСУ і область не була окупована.
Однак повернемось до Сергія Лисенка, якого ФСБ навіщось прив’язує до історії перестрілки російських військових і офіцерів спецслужби. Адвокат за призначенням розповідав, що в ФСБ є відео, де Сергій піднімає з землі пістолет і тікає з ним. Звідси, мовляв, і стаття про незаконне поводження зі зброєю. Однак за нашою інформацією, Сергію Лисенку наразі вже інкримінують підготовку міжнародний терористичний акт. Ми продовжуємо збирати інформацію, аби мати повну картину і співучасників цього злочину.
Олександр Бабич. За гратами без відкриття «справи»
Ольга Бабич — дружина Олександра Володимировича Бабича, міського голови Голої Пристані востаннє бачила свого чоловіка 22 березня. Вона з дітьми їхала в машині в напрямку Олешок, коли Олександр наздогнав їх, щоб поцілувати на прощання. За кілька годин до того він отримав телефонний дзвінок, після чого наказав родині негайно збиратися і їхати геть.
«Він приїхав до міськради. Подробиць я не знаю. Знаю, що його виводили до окремого кабінету, зв’язували руки, допитували. Потім його вивели із зав’язаними руками за спиною, посадили до автобуса білого кольору. Люди у чорній формі без розпізнавальних знаків його забрали», — розповідає Ольга Бабич.
У кінці червня після масштабного обміну полоненими Асоціація міст України поспішила повідомити про нібито звільнення Бабича. Новину підхопили українські ЗМІ, але інформація виявилася неперевіреною.
«У всіх базах його відзначили як звільненого, а це була просто неперевірена інформація. І я тільки через час дізналася, десь за тиждень, коли почали дзвонити до НІБ. Мені сказали, що статус у нього «звільнений». Я говорю, як це можливо, якщо вже тиждень він не зв’язується ні з сім’єю, ні з ким», — каже Ольга.
Наразі Олександр Бабич знаходиться біля СІЗО №2 у Сімферополі. Таку інформацію Ольга отримала від людей, які сиділи з ним в одній камері у різні періоди години.
Ольга розповідає, що раніше вона знала навіть номер камери, де утримували її чоловіка. Але після переведення до СІЗО №2 у неї немає жодної інформації. Більше того, схоже, що Олександра Бабича утримують навіть без відкриття кримінального провадження.
«Його перевели в СІЗО №2, справа по ньому не відкрита і його приховують. На мого чоловіка справа не відкрита. Тому ми ні адвоката не можемо найняти, ні передачу туди відправити. Вони його просто приховують», — говорить жінка.
Слідчий ізолятор №2 у Сімферополі з’явився відносно недавно — його збудували на території колонії суворого режиму у провулку Елеваторному, 4. Потреба в додатковому СІЗО була зумовлена тим, що ізолятор на вулиці Павленка був ущент переповнений, особливо, спецблок для політичних в’язнів. Їх стало в рази більше після повномасштабної агресії Росії і окупації півдня.
Бо саме кримське управління ФСБ працює по окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей. З підвалів Росгвардії та військової розвідки слідчі ФСБ забирають в’язнів, яких тортурами змушують до зізнань для фальшування справ про міжнародний тероризм.