«От криков из камер у меня стыла кровь. Они не прекращались каждый день», – вспоминает херсонская пенсионерка Варвара Горун. Всю оккупацию она прожила в своей квартире в девятиэтажке по ул. Поповича, 14. Рядом с этим домом на улице Теплоэнергетиков расположен изолятор временного содержания Херсонского областного управления полиции, который с первых дней оккупации города превратился в один из главных российских застенков.
«Росіяни примушували співати гімн Росії і кричати «Слава Путіну!»
Що там відбувалось, Варвара Горун бачила і чула щодня, коли виходила на подвір’я вигуляти свою таксу Нору. За її словами, росіяни захопили ізолятор ще на початку березня. Відтоді до нього постійно завозили нових полонених. Військова техніка перекривала в’їзд на вулицю і до воріт катівні підвозили нових жертв з мішками на головах. Аби мешканці дев’ятиповерхівки не виглядали з вікон, росіяни направляли на будинок автомати. А вже потім «змирились» з їхнім сусідством і робили свою справу, ні від кого не ховаючись.
«Спочатку тут було дуже страшно, а потім якось звикли. Пам’ятаю, як одного полоненого чоловіка росіяни привезли навесні в одних трусах. Бачила, як іноді вони відпускали з ізолятора затриманих. Один із них мені розповів, що його схопили за якесь видалене на смартфоні відео. Тримали чотири дні і відпустили. Він був з Чорнобаївки, тому спитав мене дорогу до свого села. Я показала і він пішов додому», — каже Варвара Горун.
Херсонська пенсіонерка Варвара Горун, яка мешкає у багатоповерхівці поруч з ІТТ, Фото: Олег Батурін
З подвір’я дев’ятиповерхівки дуже добре видно вікна камер ізолятора. До однієї з них російські військові привезли мене ввечері в неділю 13 березня з моєї рідної Каховки. В ізоляторі мене протримали тиждень. З вікна своєї камери я бачив цей житловий будинок і як ввечері на деяких його поверхах світилися вікна. Я уявляв як люди намагаються там жити своїм звичним життям, мають що поїсти, можуть пити чай, ночувати в теплі, приймати душ, розмовляти зі своїми рідними і читати новини. Про все це в російському полоні я міг тільки мріяти.
Потрапити до цього ізолятора я хотів з перших днів звільнення Херсона. Мріяв побачити, як виглядає це місце ззовні і зрозуміти, де саме мене тримали. Бо всі пересування за межами камери були такими ж як і в інших полонених – з мішком або капюшоном на голові, часто з обмотаним зверху скотчем.
Журналіст Олег Батурін біля катівні, в якій російські окупанти утримували його з 13 по 20 березня 2022 року, Фото автора
Проте це виявилось не так то просто. На відміну від іноземних журналістів українських туди майже не пускають. Ще складніше потрапити туди тому, хто перебував там проти своєї волі під час російської окупації. Коли ж мені вдалося нарешті отримати дозвіл, район ізолятора перебував під сильними обстрілами ворога з лівобережжя Херсонщини. Знаходитись там було небезпечно. Такі ж обстріли були й при іншій спробі потрапити всередину, тож нашу групу запустили туди на кілька хвилин в укриття.
Проте впізнати камери, де мене тримали, за такий короткий проміжок часу виявилося непросто. Тим більше, що з багатьох із них окупанти вирізали ліжка, столи і лавки.
В одній з цих камер ІТТ, окупанти утримували журналіста ЦЖР Олега Батуріна, Фото автора
«Перед своєю втечею з Херсона росіяни вивозили все з ізолятора: ліжка, меблі, розбиті шафи, стільці. Я бачила, як вони завантажували в свої машини все, що тільки можна. Кажуть, що вони також заварили входи до підвалів. Мабуть, хотіли приховати сліди своїх злочинів: нібито головні катівні там були саме у підвалах», — каже Варвара Горун.
Кабінет в ІТТ, з якого окупанти забрали всі меблі, Фото: Олег Батурін
Намагаюсь розпитати й у інших мешканців сусідньої дев’ятиповерхівки про те, що вони бачили і чули. Однак люди говорять про це неохоче. Одні з них кажуть, що взагалі нічого не чули і не знають. А інші погоджуються говорити не під запис.
«Крики затриманих я чув постійно. Часто росіяни примушували їх співати гімн Росії і вигукувати «Слава Путіну!». Тим, хто відмовлявся, не давали їсти. Переважно нових затриманих завозили ввечері, з мішками на головах. Катували кожного дня. Першою в ізоляторі нібито була Росгвардія, яка відпускала на волю багатьох затриманих. Коли ж туди заїхали «ДНРівці» і чечени, там усе перетворилось на пекло», — згадує мешканець будинку, який попросив не вказувати його імені.
Зроблений окупантами напис на стіні ІТТ, Фото: Олег Батурін
Чому місцеві неохоче розповідають про російську катівню, мені пояснили інші мешканці Херсона. За їхніми словами, з тамтешніх сусідніх будинків вже після визволення міста зникло кілька людей. Вони припускають, що це може бути наслідком роботи окупантів, які ще залишились на цій території. Про можливу діяльність російських диверсійно-розвідувальних груп на звільнених територіях Херсонщини повідомляв і голова Нацполіції Ігор Клименко.
«З кожним актом непокори в Херсоні росіяни звіріли все більше»
45-річний ветеран АТО і підприємець із Херсона Максим Негров був одним із в’язнів ізолятору на Теплоенергетиків. Російські військові схопили його 15 березня на робочому місці – він тримав піцерію. Коли його відпустили на волю 1 квітня, чоловік схуд на 15 кілограмів.
«Я потрапив до однієї з перших «хвиль» затримань у Херсоні. Як дізнався потім, мене росіяни розшукували з першого ж дня окупації. Коли мене схопили, то спочатку возили мене з мішком на голові по різних місцях, а потім кинули в камеру в ізоляторі тимчасового утримання, яку вони вже перетворили на катівню. Однак тоді я застав там ще «полегшену» версію, бо потім, з кожним актом непокори в Херсоні, окупанти звіріли і щоразу жорстокіше поводились зі своїми жертвами», — згадує Максим Негров.
Ветеран АТО і підприємець із Херсона Максим Негров, якого окупанти утримували в ІТТ, Фото: Олег Батурін
Чоловік каже, що найважче йому було чути крики закатованих в інших камерах. З кожним днем ув’язнених ставало все більше. Щоразу як їх привозили, спочатку били, намагаючись «зламати» одразу, не доходячи до камери. Серед інших полонених він пригадує іспанського волонтера Маріо Ґарсіа Калатаюда, який зник у Херсоні 19 березня.
«Кожного дня крики ставали все сильніше і сильніше. Пам’ятаю, як до однієї з сусідніх камер привезли якусь дівчину. Коли росіяни зайшли до неї в камеру, вона сильно кричала, а коли пішли, вона ще дуже довго сильно плакала. Окупанти тоді ще сказали, щоб її чимось накрили, бо дівчина майже гола. Не знаю, що вони з нею робили. Можу тільки здогадуватися», — розповідає Максим Негров.
Камера ІТТ, Фото: Олег Батурін
За його словами, будь-хто міг потрапити до російської катівні просто так, за будь-якою вигаданою підозрою або чиїмось доносом.
В якій з камер його утримували, Максим впізнає одразу – в її кутку він малював олівцем на стіні, скільки діб там перебуває. Цей олівець якимось дивом росіяни залишили в кишені його куртки.
Одна из немногих камер ИВС, с которой оккупанты не успели забрать нары, Фото: Олег Батурин
Після виходу на свободу до чоловіка ще кілька разів приїжджали ті ж військові, які його затримували 15 березня. А з початку літа його залишили в спокої і цих росіян він уже не бачив. Він підозрює, що його кати могли перестріляти один одного 17 червня. Тоді в Херсоні сталася стрілянина між нацгвардійцями РФ та представниками ФСБ РФ, внаслідок якої троє окупантів загинули на місці, а ще двох госпіталізували.
«Саме після тієї стрілянини я вже ніколи не бачив в місті тих, хто натягав мені мішок на голову і влаштовував безкінечні допити», — каже Максим Негров.
Про те, що окупанти готуються тікати з Херсона чоловік зрозумів, коли вони почали знімати по місту свої прапори і витягати з могили кістки російського князя Ґрігорія Потьомкіна. 10 листопада він дізнався, що росіян тут більше нема і наступного ранку він разом із друзями підняв український прапор над будівлею Херсонської міської ради.
«Ми вагалися: чи піднімати прапор над будівлею Херсонської облдержадміністрації. Але вирішили, що про звільнення всієї області говорити ще зарано, тому підняли його над міською радою», — пояснює Максим Негров.
«Всі катівні координувала ФСБ РФ»
Після звільнення Херсона українські правоохоронці виявили в ньому чотири катівні. Крім ізолятора тимчасового утримання вони знаходились в слідчому ізоляторі, одному з районних відділів поліції та офісній будівлі. В них прокурори вилучили частини гумових кийків, дерев’яну биту, апарат, яким окупанти катували мирних людей струмом, лампу розжарювання, кайданки, шматки металопластикових труб, кулі зі стін.
Через усі ці катівні російських загарбників лише в одному Херсоні, за словами Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини Дмитра Лубинця, пройшли тисячі людей.
«Я відвідував усі звільнені території, але масштаби порушень міжнародного гуманітарного права, які там побачив, навіть мене вжахнули. Тут уже Росія дійшла до того, що вона окремо зробила камеру для дітей, де їх так само били», — сказав Лубинець в ефірі телеканалу «Freedom».
За його словами, полонених доводили до такого стану, що дехто з них навіть просив їх убити. А в одній з катівень людям не давали їжі і води, вони змушені були збирати технічну воду з труби у камері і передавати її один одному.
Омбудсмен Дмитро Лубінець в одній з катівень окупантів, яку виявили українські правоохоронці після звільнення Херсона, Фото: facebook.com/dmytro.lubinets
Нерідко російські військові свої звірства фіксували на відео. Омбудсмен припустив, що таке жорстоке придушення застосовувалось щодо херсонців, включаючи підлітків, через те, що це місто стало форпостом незламності українського духу.
Дмитро Лубинець стверджує, що координацію катувань на всіх захоплених Росією територіях здійснює ФСБ РФ, а в Херсоні до них долучились підрозділи Росгвардії. Коли ж росіяни залишали цю територію, вони покинули елементи свого спорядження.
«Ми зафіксували у них такі спеціальні кріплення для гумових кийків, які мають лише підрозділи Росгвардії. По розмальовках, які вони масово наносили усередині будівель на стінах, зрозуміло, що це робила саме Росгвардія. Але все її керівництво, за нашими даними, здійснювало і здійснює саме ФСБ», — підсумував омбудсмен.
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
