Когда-то в центре Новокаир, как и во многих других ныне освобожденных селах Херсонщины, можно было встретить немало людей, детей, идущих или возвращающихся из школы. Сейчас здесь царит жуткая тишина, которую время от времени разрывают звуки прилетов с левобережья Днепра, откуда оккупанты продолжают обстреливать населенные пункты Бериславского района, расположенные на правом берегу.
Из-за постоянных обстрелов и отсутствия света большинство жителей уехали из Новокаир. Еще хуже ситуация в соседнем селе Республиканец, которое тоже входит в состав Новокаирского старостата Миловской территориальной громады и известно тем, что именно на его территории расположены остатки Каменской Запорожской Сечи – памятники истории национального значения. Из почти двухсот жителей здесь осталось около десяти.
«Ви і далі зможете співати тут свої українські пісні»
«Окупанти вторглися на територію нашої громади 9 березня 2022 року, а до мене приїхали вже 13 березня. Колега з Дудчан попередила мене про візит росіян і я ніяк не могла налаштувати себе на цю «зустріч», була дуже налякана. Я знаходилась у своєму робочому кабінеті, коли до мене зайшов так званий комендант Милового Сурен Мкртчян з військовим. Я привіталась: «Добрий день!» А Сурен у відповідь: «Не разговаривай со мной на английском!» Я перепитала: ви не розумієте українську? Сурен сказав, що було б краще, аби я перейшла на російську. Я не приховувала, що не чекала на них. Вони глянули на український прапор і козацьку ікону з рушником у моєму кабінеті, але заявили, що нічого не потрібно знімати і що на Херсонщині залишиться та сама культура, яка й була і що ми зможемо далі продовжувати співати свої пісні», — згадує Олена Логвиненко, староста Новокаїрського старостинського округу.
Олена Логвиненко. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
Вже пізніше їй вдалося дізнатися, що присутній з Суреном Мкртчяном був кадровим російським військовим на ім’я Дмітрій з позивним «Молот», який у Бериславському районі був за головного.
В самих Новокаїрах російські загарбники не окопувалися, хоча село розташоване поруч із трасою Мар’янське – Берислав. Лише за декілька місяців після початку повномасштабного вторгнення багато їхніх вояк заїхало на територію старостату, але проживали вони переважно в розташованому на узбережжі Каховського водосховища Республіканці. На відміну від Осокорівки, Князівки, Олександрівки та інших сіл, які в різні часи опинялися на лінії фронту і були зруйновані майже вщент, Новокаїри залишались у тилу, але теж настраждалися від російських «асвабадітєлєй». Тут, як і в усіх окупованих громадах, росіяни захоплювали в полон АТОвців. Щоправда, двом незаконно заарештованим хлопцям з Новокаїр пощастило: загарбники повезли їх до Нової Каховки, яка на той день через потужні обстріли була зачинена на в’їзд і виїзд. Тож обох полонених одразу повернули додому.
А один мешканець Новокаїр зник без вісті: Гарбара Миколу Васильовича, 5 жовтня 1969 р. н., окупанти схопили в полон ще 15 серпня минулого року. Відтоді про його долю нічого не відомо.
За словами Олени Логвиненко, комендант Сурен Мкртчян постійно її тероризував, погрожував, відвозив до окопів і залишав наодинці з російськими солдатами, забирав на безкінечні «допити». На них староста брала свого чоловіка, що дуже злило Сурена. Комендант вимагав від неї роздавати російську «гуманітарку» і залучати до співпраці депутатів сільської ради, вважаючи, що ті отримують з бюджету шалені зарплати. Те, що депутати органів місцевого самоврядування в Україні працюють безоплатно для росіянина Мкртчяна так і залишилось незрозумілим.
Через настирливі пошуки місцевих народних обранців Суреном, як згадує староста Новокаїр, був змушений переховуватися депутат Милівської сільради, колишній Новокаїрський сільський голова Віктор Горбань. 3 грудня 2022 року, вже після звільнення села, він загинув у своєму будинку в Республіканці внаслідок російських обстрілів.
Сурен Мкртчян (праворуч) на позиціях окупантів на території Милівської громади. Фото: myrotvorets.center
«Не переживайте, Сурена вже не випустять»
Наприкінці минулої весни Сурен Мкртчян з «Молотом» несподівано зникли. В Милівській громаді ходили чутки, що їх заарештували свої ж, росіяни, нібито через одну з контрольованих ними нелегальних заправок. Пізніше стало відомо, що їх схопили за зґвалтування жінок і малолітніх дітей. Про це під час допитів місцевих мешканців говорили представники військової поліції РФ. «Допитували» про це й старосту Новокаїр Олену Логвиненко і навіть влаштовували їй очну ставку з «підозрюваними» в захопленій будівлі поліції в Новій Каховці.
Читайте також інтерв’ю колишньої старости села Дудчани Милівської громади Алли Торчанської — «Коли окупанти зрозуміли, що тут їм ніхто не радий, то вже нікого не жаліли, а наше життя перетворилося на пекло».
«Про Сурена і «Молота» мене розпитували росіяни з військової поліції: двоє з них були бурятської, а інші слов’янської зовнішності. Вони приїхали до мене і сказали, що закрили нашого «коменданта» за зґвалтування та багато питали про нього. Я розхвилювалась і почала плакати, бо дуже натерпілась від Сурена – він був дуже агресивним і останнім часом настрій у нього різко змінювався кожної хвилини. Високий бурят мене почав заспокоювати: «Ви не переживайте, його вже не випустять». Потім мене з чоловіком відвезли до Нової Каховки, аби взяти свідчення проти Сурена. Там нам сказали, що йому з «Молотом» зараз не солодко, що їх б’ють. Чоловіку навіть показали «Молота» з мішком на голові», — каже Олена Логвиненко.
Зруйнований будинок культури в селі Милове, в якому знаходилась російська військова комендатура. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
Про те, що Сурена Мкртчяна тримають у підвалі в будівлі поліції Нової Каховки, нам підтвердили й інші мешканці Херсонщини, яких викрадали російські окупанти і тримали в заручниках.
«Коли мене привезли до Нової Каховки і спустили до підвалу поліції там уже був вірменин Сурен. Він мені розповів, що був комбатом «ДНР» і саме його батальйон стояв на території Милівської громади. Сурен сказав, що росіяни його сильно побили і він спочатку потрапив до лікарні, а потім його арештували. За що саме – він не розумів і вважав, що сталося якесь непорозуміння. За його словами, безлад на окупованій Херсонщині коїться через те, що президент РФ Владімір Путін не знає всієї правди. Сурен постійно писав якісь рапорти своєму керівництву, вимагаючи, щоб нарешті розпочали щодо нього якісь слідчі дії. Але реакції на це не було ніякої», — на умовах анонімності розповів мешканець Херсонщини, якого росіяни торік тримали у полоні в Новій Каховці.
Зі слів інших жертв російських окупантів, обвинувачення в педофілії загарбники висували лише «Молоту», тоді як до ґвалтувань і переслідувань жінок був причетний саме Сурен Мкртчян. За неперевіреною інформацією, зрештою всі обвинувачення вони вирішили «повісити» на Сурена.
Зруйнований окупантами мостоперехід у Новокаїрській балці. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
«Гауляйтер казав, що «Росія тут назавжди», а потім втік разом із окупантами»
На початку липня загарбники, нарешті, дозріли до створення в Миловому російської окупаційної адміністрації. Очолити її добровільно погодилась Тетяна Суржик, директорка місцевої школи і голова молодіжної ради Милівської громади.
На представлення нової гауляйтерки громади до будівлі Милівської сільради покликали старост Новокаїр Олену Логвиненко і Качкарівки Юрія Бутівчака. Як стверджує Олена, і вона, і Бутівчак відмовились від співпраці з окупантами і погодились залишатися на своїх місцях, поки ті не призначать своїх ставлеників.
Зачинена амбулаторія в адмінбудівлі Новокаїрського старостату. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
«Ми були зацікавлені, щоб ці ставленики з’явились якомога швидше, бо ми з Бутівчаком були вже на волосині від арешту. Росіяни вимагали від нас займатися оформленням їхньої так званої матеріальної допомоги в 10 тисяч рублів, а ми навідріз відмовлялися. За кілька днів новопризначена голова окупаційної адміністрації Милового Тетяна Суржик приїхала до Новокаїр. Я чекала на неї в адмінбудівлі нашого старостату. Але вона явилась не сама, з нею був наш місцевий підприємець Олександр Позднєєв. Коли я його побачила, то була так шокована, що не могла промовити ані слова. Бо я його добре знала, постійно скуплялась в його магазині. Ми з Позднєєвим спілкувалися, він мав пропуск від окупантів, щоб їздити за товаром через їхні блокпости. Суржик відібрала у мене ключі від будівлі старостату і сказала, що тепер замість мене «призначений» Позднєєв і що «Росія тут уже назавжди», — згадує Олена Логвиненко.
Олександр Позднєєв, колаборант. Фото: соцмережі
Незадовго до цього старості Новокаїр вдалося вивезти і сховати більшість документів сільської ради. Спалити частину інших паперів дозволив сам гауляйтер села Олександр Позднєєв. Він не лише був присутній при їх знищенні, а й намагався розпитувати у Олени Логвиненко про тонкощі адміністративної роботи. Після цього він відкрито агітував односельців приходити до нього на роботу і жалівся на старосту: мовляв, вона спалила всі документи, а тепер йому треба все робити «з нуля».
Як стверджує Олена Логвиненко, співпрацювати з гауляйтером тоді погодилось чимало місцевих. Більшість із них допомагали окупантам проводити незаконний референдум 23-27 вересня, а потім виїхали разом із Позднєєвим на окуповану частину Херсонщини, незадовго перед звільненням правобережжя області.
«Перед новим роком син Позднєєва Сергій надіслав мені СМС з питанням: «Як твої справи, Олена? Як погода в селі? Мої друзі надіслали мені фотографію, як ти стоїш біля нашого магазину». У Позднєєва після звільнення залишились у Новокаїрах його люди, які передавали йому фотографії і інформацію про те, що відбувається в селі», — констатує вона.
Після звільнення 11 листопада 2022 року це село, як і всі інші прибережні населені пункти Херсонщини, окупанти почали безжально обстрілювати. Через відсутність електроенергії, перебої зі зв’язком і постійні прильоти люди не поспішають повертатися до своїх домівок.
Видача гуманітарної допомоги в Новокаїрах. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
Усього в Новокаїрах залишилось біля третини мешканців, а з Республіканця, який зараз знаходиться у окупантів як на долоні, виїхали майже всі люди. Зараз вони мріють про повернення додому, але розуміють, що спочатку нашим військовим потрібно звільнити лівобережну Херсонщину і відігнати загарбників якомога далі. Бо поки росіяни залишатимуться по ту сторону Каховського водосховища спокою у людей тут не буде.
«Мабуть, ми ще не скоро повернемося до звичного життя, але наших людей дуже сильно тягне додому. Днями до Республіканця повернулася ще одна родина. Повернулася попри все», — підсумувала Олена Логвиненко.
