«Как пришли оккупанты стало так страшно, что я даже на улицу боялась выходить», — со слезами на глазах вспоминает события минувшей весны Анна Воронько, жительница села Новорайск Бериславского района на Херсонщине.
Эту громаду, как и всю правобережную часть области удалось освободить от захватчиков 11 ноября 2022 года. Теперь Анна Васильевна, как и ее односельчане, может вспоминать и рассказывать о пережитом в российской оккупации без страха за свою жизнь.
Центр журналистских расследований продолжает документировать свидетельства военных преступлений, совершенных российскими военными и их прихвостнями – коллаборантами, записывая и публикуя рассказы жителей деоккупированных населенных пунктов.
«Ці аспиди рогаті вдерлися в мою хату в кінці квітня. Приїхав БТР, вибивали паркан, зайшли сім чоловік. Бородатий чеченець, який там був, мені сказав: «Я вашу Україну ненавиджу». А я йому: синок, я ж не просила вас сюди йти. Ми жили нормально, ніхто нас не бомбив. А інші тим часом пішли по сараях, у хату лізли, все шукали Бандеру якогось і казали, що ми, українці — хвостаті. Один поліз у гардероб і риється в трусах жіночих. Я питаю: а що ти там шукаєш? Хіба там Бандера сидить? Потім побачили машину сватову у дворі. Я сказала, що вона поламана. Ледь відчепилися від мене», — згадує Ганна Василівна Воронько.
За її словами, життя під окупантами було нестерпним. Російські військові вечорами постійно пиячили, ходили по селу, вдиралися до будинків. Місцевих вони дістали так, що жінки наважились і пішли скаржитися на п’яних «освободітєлєй» їхньому коменданту. Але після того стало тільки гірше.
«Перші військові, які до нас зайшли, ще були більш-менш виховані. А наступні за ними – це було щось страшне. Їх було так багато, вони таке тут витворяли! Це чужі нам люди, безсовісні. Нелюди», — підтверджує місцева пенсіонерка Зінаїда Юхимівна.
Залишені російськими окупантами окопи у Новорайську. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
Розбиті школи, зруйновані домівки
«Це класна кімната моєї дитини, а це – залишки інтерактивної дошки. У нас гарна школа була, поки не прийшли окупанти. Про це ми вже всі переплакали», — зізнається Олександр Шокуров, начальник Новорайської сільської військової адміністрації.
Він водить нас по залишках опорної школи, розташованої в самому центрі села. Не без труда пробираємось до спортивної зали, яку відкрили після реконструкції якраз перед повномасштабним російським вторгненням. Діти до неї так і не зайшли. Не встигли. А от до шкільної їдальні зайти не ризикуємо: вхід до неї зараз перекритий балками і залишками покрівлі.
За кілька хвилин намагаємося обережно обійти вирву над підвальним укриттям. Сила ударів по школі була такою, що снаряди пробили покрівлю триповерхової будівлі, прошили її наскрізь і рознесли міцні підвальні приміщення.
Розбита школа у Новорайську. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
По школі прилетіло влітку 2022-го, коли в ній розміщувалися російські військові. Збройні сили України перетворили тоді облаштовані в навчальних закладах і адміністративних будівлях казарми окупантів на справжнісіньке пекло. Багато з цих непроханих гостей знайшли там свою смерть.
З усіх навчальних закладів Новорайської громади після окупації вцілів лише дитсадок у Новорайську, пошкоджені, але більш-менш вціліли заклади у Костирці та Червоному Маяку. Повністю зруйновані школи в Степному, Максима Горького. Тож зараз місцеві керманичі думають, яким чином і де саме відновлювати навчання для дітей. Але в першу чергу треба дочекатися звільнення лівобережної Херсонщини, адже досі під вогнем залишаються прибережні села – в першу чергу, Червоний Маяк. Крім шкіл пошкоджені тут також приміщення фельдшерських пунктів.
Розбита школа у Новорайську. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
«Ми вивчаємо питання відновлення нашої опорної школи в Новорайську. Розуміємо, що така велика будівля, напевно, вже не потрібна та й частина людей, мабуть, не повернуться до громади. Для того, щоб відновити навчання потрібні шкільні автобуси — підвозити дітей до опорного закладу. Та це можливо лише після повного звільнення Херсонщини і припинення обстрілів з лівого берега. Плануємо відновити й фельдшерські пункти. Зараз медичну допомогу людям надає лікарська амбулаторія, яка забезпечена генератором і ліками. Працює своя пожежна охорона, зберігся пожежний автомобіль», — каже Олександр Шокуров.
За його словами, з трьох шкільних автобусів у громаді залишився лише один: водій зумів заховати його від окупантів. Другий автобус окупанти розбили, а третій забрали з собою, коли тікали за Дніпро.
Розбита школа у Новорайську. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
З майже шести тисяч мешканців у громаді зараз залишилось біля третини. Декілька людей залишилися в селі Кошара і по кілька десятків у Заможному та Крупиці. Біля 315 осіб попри постійні обстріли постійно перебувають у Червоному Маяку. В цьому ж селі зафіксовано найбільше руйнувань, а загалом у громаді зареєстровано понад 60 звернень щодо пошкоджень приватних будинків. І ця цифра далеко не остаточна.
Новорайська громада досі не має електроенергії. Як пояснює Олександр Шокуров, поки не вийде з зони обстрілу Берислав та інші населені пункти, відновити її подачу буде складно. Проте в села завозиться гуманітарна допомога, а воду подають за допомогою генераторів, для яких закуповується біля 2,5 тони пального на місяць. Зв’язок забезпечується за допомогою старлінків.
Видача гуманітарної допомоги у Новорайську. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
«Частина колаборантів втекла, а інші мирно чекають своєї участі»
Від пережитого під час окупації мешканці Новорайська і навколишніх сіл оговтуються до сих пір. За їхніми словами, росіяни вбивали мирних людей, викрадали їх і катували. Дуже тяжко пережив полон староста Червоного Маяка Олександр Вороний. Досі перебуває в полоні викрадений ще 10 серпня 2022 року сімейний лікар Артем Фартушний з цього ж села.
Артем Фартушний. Фото з соцмереж
«Окупанти зупинили його на Каховській ГЕС і загребли разом із автомобілем, на якому він їздив до своїх пацієнтів у Нову Каховку. Деякий час його тримали в катівні в Бериславі, а потім переправили на окуповану територію», — розповіла директорка новокаховського медичного центру «Богдан» Ірена Лепень.
За словами начальника Новорайської військової адміністрації Олександра Шокурова, окупанти постійно шукали українських патріотів, АТОвців, вимагали від освітян переходити на російські навчальні програми. В цьому росіянам допомагали місцеві колаборанти. Однією з найактивніших з них була гауляйтерка Червоного Маяка, Крупиці і Монастирського Олександра Глухова, яка до війни працювала тут фельдшеркою. Отримати посаду їй допомогли «теплі стосунки» з одним із окупантів. Незадовго до звільнення Бериславського району вона однією з перших втекла до російського Туапсе.
Олександра Глухова, колаборантка. Фото з соцмереж
Працювали на окупантів гауляйтери Костирки Валентина Мануйло, Степного Леонід Гармаш, Максима Горького Марія Очаковська. Вирок у п’ять років позбавлення волі Приморський районний суд м. Одеси в березні виніс поки одному гауляйтеру Новорайська Сергію Андрющенку. Раніше він працював в управлінні агропромислового розвитку Бериславської райдержадміністрації, а останнім часом – у великому місцевому аграрному підприємстві «ЮТС-Агропродукт». За словами місцевих, Андрющенко не збирався тікати з окупантами, бо вважав, що не робить нічого поганого.
«Головна частина колаборантів встигла втекти. Приміром, Леонід Гармаш зі Степного, козак наш ряжений, зараз десь у Краснодарському краю у сина. Ті ж колаборанти, які залишились у громаді, притихли і мирно чекають своєї участі. Правоохоронці з ними працюють. Усі вони наробили багато зла, допомагали окупантам проводити їхній «референдум». Хоча крім самих колаборантів у ньому практично ніхто не брав участі», — каже Олександр Шокуров.
Олександр Шокуров. Фото: Олег Батурін
Є підозри у співпраці з окупантами й щодо одіозного настоятеля Свято-Григорівського чоловічого монастиря православної церкви Московського патріархату отця Феодосія, який кілька років тому звів височенний паркан навколо культових споруд у Червоному Маяку. Місцеві кажуть, що Феодосій втік перед окупацією села, а вже потім, коли тут хазяйнували російські військові, повернувся до монастиря. Втім, остаточні висновки про його зв’язки з агресорами мають зробити правоохоронці.
Гуманітарний вантаж для мешканців Новорайська. Фото: Олег Батурін, investigator.org.ua
Олександр Шокуров каже, що зараз місцеві мешканці мріють про відбудову своєї громади і готуються до неї. «Головне, що ми вистояли і вижили. А все інше відновимо», — переконаний він.
З ним згодна і мешканка Новорайська Ганна Воронько. Вона каже, що після звільнення від росіян їй вже нічого не страшно:
«Коли я дізналася, що нас звільнили, я й на коліна падала, і плакала від щастя. Я знала, що нас неодмінно звільнять. Радість була безмежна! І тепер я сплю спокійно. Хоч і гримить над селом, хоч і обстрілюють нас досі окупанти, але я знаю, що наші солдати біля мене. Що вони захистять нас, наші хлопчики».
