С 2014 года РФ массово присваивает государственное, частное и коммунальное имущество юридических и физических лиц в оккупированном Крыму на основании собственного законодательства. С правовой точки зрения, Российская Федерация обосновывает такие действия фактическим единственным обстоятельством – якобы принадлежностью Крыма к территории РФ.
Учитывая все контекстуальные обстоятельства оккупации, целью захвата является присвоить ценные активы и оборвать связь украинцев с Крымом, которые не соглашаются жить по российским правилам. В конце концов, такое имущество может стать активом российских колонистов и военнослужащих, а вся ситуация в целом будет влиять на изменение демографического состава Крыма в пользу российского населения.
РФ внедрила несколько основных механизмов для присвоения имущества в Крыму, которые претворялись в жизнь с 2014 года, а также продолжают использоваться по сей день. О них рассказал Никита Петровец, эксперт Регионального центра прав человека, выступая на Четвертом Международном форуме Экспертной сети Крымской платформы, который 3 сентября прошел в Киеве.
1. Націоналізація
З 2014 року окупаційні адміністрації РФ на власний розсуд ухвалювали індивідуальні рішення про передачу державного та приватного майна українських суб’єктів в російську державну власність. У такий спосіб зокрема захоплено майно підприємств «Приватбанк», «Київстар», «Укртелеком», а також Національного університету біоресурсів та природокористування України тощо. За даними ООН, в такий спосіб було захоплено щонайменше 5,516 об’єктів. Процедура захоплення була невизначеною, а її оскарження фактично було неможливим.
Окупаційний банк РНКБ зайняв колишній центральний офіс ПриватБанку в Сімферополі.
У 2022 році РФ розширила націоналізацію на майно недружніх держав та їх громадян за незгоду із широкомасштабним вторгненням. Згідно із заявами окупаційних органів РФ, у такий спосіб націоналізовано щонайменше 2600 об’єктів. Саме майно виставляється на продаж на публічних торгах, з чого, за заявами окупаційних адміністрацій РФ, виручили не менше 42 млн. доларів.
2. Вилучення з «незаконного» користування та володіння в судовому порядку
Паралельно із націоналізацією, окупаційні органи РФ ініціювали тисячі судових процесів проти власників земельних ділянок в Криму з 2014 року. Окупаційні суди визнавали незаконним нібито набуття майна за українським законодавством, що стало підставою для переходу майна у власність РФ без будь-якої компенсації для «попередніх» власників. Додатково суди визнавали незаконним будівництво об’єктів через нібито неналежну дозвільну документацію за законодавством України, які в подальшому підлягали знищенню. Водночас, органи влади третьої держави не уповноважені переглядати рішення українських органів державної влади, у той час як за наслідками таких судових процесів майно в принципі не могло перейти у власність третьої держави, якою в даному випадку є РФ.
Виноградники, що належать до винзаводу «Масандра», націоналізовані окупаційною владою Криму. Фото: RFE/RL
Команда Регіонального центру прав людини зафіксувала вилучення та знищення майна у такий спосіб щодо 3,984 тис. потерпілих.
Наразі близько 230 подібних кейсів є предметом розгляду Європейського Суду з прав людини в об’єднаній справі Андрієвський та інші проти РФ (53891/16).
3. Заборона «іноземцям» бути власниками землі на території Криму
У 2020 році Президент РФ включив Крим в перелік так званої «прикордонної території РФ», де лише громадянам РФ дозволено бути власниками земельних ділянок. Всі інші мали позбутись такого майна або набути російський паспорт. За відомостями окупаційних органів РФ, в Криму виявлено всього 13,859 тис. ділянок у власності іноземців, 84% з яких складали громадяни України.
До 2024 року кількість таких ділянок зменшились до 5,505 тис., оскільки українці були змушені відчужувати майно або набувати паспорти РФ. Врешті протягом 2023-2025 років окупаційні органи РФ в судовому порядку ініціювали продажі ділянок таких громадян на публічних торгах. Станом на 28 серпня 2025 року, команда Регіонального центру прав людини зафіксувала 374 окупаційних судових рішень про продаж ділянок на торгах. У зв’язку із цим, такі ділянки пропонуються для придбання всіх охочих громадян РФ або ж перейдуть у власність РФ.
Наразі подібні кейси захоплення земельних ділянок громадян України перебувають на розгляді Європейського Суду з прав людини в справі Тимошенко та інші проти РФ (42935/21).
Європейський суд з прав людини. Фото: Facebook Dead Lawyers Society
Не виключено, що саме вилучені в наведений спосіб земельні ділянки стануть основою для винагородження російських військових за участь в «СВО». За різними заявами окупаційних органів РФ, вже 1,279 тис. військових РФ та членів їх родин отримали у власність земельні ділянки в Криму після повномасштабного вторгнення.
Правова оцінка ситуації
Європейський Суд з прав людини в справі Україна проти РФ (щодо Криму) вже встановив порушення права на мирне володіння майном українців в Криму, оскільки російське законодавство саме по собі не може бути підставою для його привласнення.
У свою чергу, міжнародне гуманітарне право виключає захоплення майна за відсутності військової необхідності і тим паче забороняє безкоштовне вилучення майна приватних осіб. У зв’язку із цим, команда Регіонального центру прав людини разом із партнерами направила два повідомлення в Міжнародний кримінальний Суд із кваліфікацією обставин захоплення майна в Криму серйозне порушення міжнародного гуманітарного права. Зі свого боку, Офіс Прокурора МКС вже в 2020 році попередньо кваліфікував такі дії як воєнний злочин згідно із Римським Статутом.
Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Фото: Reuters
Додатково наведені обставини свідчать про дискримінацію власників через нехтування їх захищеним статусом в умовах ворожої окупації за нормами міжнародного гуманітарного права, адже цей статус виключає прирівнювання громадян України до іноземців в окупованому Криму та втручання в право власності за відсутності військової необхідності. До того ж, саме громадяни України становлять найбільший відсоток потерпілих від захоплення майна, що може свідчити про дискримінацію за ознакою національного походження.
В цілому, наведена політика окупаційних адміністрацій в Криму свідчить про ставлення РФ до Криму як до певного трофею здобутого внаслідок агресії, а з іншого боку як простору для його колонізації власним населенням, що так само є воєнним злочином.
