Счет объектов, отжатых оккупантами у гражданского населения под видом «национализации бесхозяйного имущества», пошел на десятки тысяч. Только в документах, опубликованных оккупационным «министерством имущественных и земельных отношений» в Запорожской области мы насчитали около 1200 экспроприированных квартир и домов, более 500 земельных участков и 250 гостиниц и баз отдыха, несколько сотен другой коммерческой недвижимости и более тысячи единиц автотранспорта. Сколько их в неопубликованных решениях оккупацилонного «правительства» или присвоенного без свякого оформления — узнаем только после освобождения территории.
В обращениях потерпевших от этого военного преступления, поступающих в нашу редакцию, всегда есть вопросы: что нам делать, куда обращаться, как защитить свое право собственности и вернуть имущество? В эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной САМАР на них ответил Мыкыта ПЕТРОВЕЦЬ, юрист Регионального центра прав человека.
Валентина Самар: Востаннє ми з вами спілкувались півроку тому. За цей час ми зібрали ще більше фактів експропріації майна цивільного населення на окупованих територіях, зокрема у Запорізькій області. Що з цим має робити, по-перше, держава і, по-друге, законні власники майна?
Микита Петровець: Вилучення майна людей або юридичних осіб за відсутності воєнної необхідності і за відсутності будь-якої компенсації вартості цього майна є воєнним злочином, за міжнародним гуманітарним правом і міжнародним кримінальним правом.
Перше, що треба зробити власникам, — усвідомити, що немає простих відповідей на складні питання. Немає простого інструменту, який в цій ситуації дозволяє захистити право власності. Найбільш ефективним способом тут є підтримка Збройних сил України. Чим швидше відбудеться деокупація, тим швидше люди повернуть собі фактичний контроль над власністю.
Поки наша територія контролюється ворогом, у нас є різні інструменти правового характеру, які дозволяють встановити, що саме РФ несе за це відповідальність, і вимагати від неї відшкодування. Але це процедури тривалі, на роки і вони не можуть гарантувати 100% результату. В більшості випадків виконання вимог залежить від РФ. Питання, чи готові люди використовувати ці інструменти, розуміючи всі їхні недоліки? Чи люди ладні змиритися з тим, що сталось, і чекати деокупації? Лише власнику вирішувати, який варіант обрати. Не можна сказати, який з них насправді кращий.
Які кроки важливо зробити? Тут є декілька шляхів. Перший з них пов’язаний з індивідуальною кримінальною відповідальністю. Тобто особи, які позбавляють людей права власності, мають понести кримінальну відповідальність. Трек з індивідуальною відповідальністю може бути національним і міжнародним.
Другий шлях – відповідальність держави РФ за своїх представників, які вчиняють неправомірні дії проти громадян України і юридичних осіб, які є власниками майна на окупованій території.
Власники майна можуть звертатися в міжнародні квазісудові органи, наприклад, до Комітету ООН з прав людини з індивідуальною скаргою, в якій сказано, що відбулось порушення і скоїли його представники РФ. Комітет ООН з прав людини може визнати, що дійсно порушення відбулося, що відповідальна за нього РФ, що вона зобов’язана повернути майно власнику або, якщо це неможливо, відшкодувати його вартість.
Але в цього інструменту є проблеми: довготривалість процедури, немає однозначної гарантії. Плюс права, про порушення яких можна заявити в Комітеті ООН з прав людини, обмежені, вони не охоплюють право власності. Можна заявити лише про дискримінацію особи за певною ознакою. В даному випадку – за ознакою громадянства або через те, що людина нібито не повідомила [окупаційній адміністрації], що є власником майна.
Можна було б запитати: навіщо в такому разі взагалі звертатись до Комітету ООН з прав людини? Проблема в тому, що більше немає куди звертатися. Є інші органи, є інші комітети ООН, інші інституції, але до них також не можна заявити про порушення права власності.
Микита Петровець та Валентина Самар. Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Зрозуміло, що повернути майно Комітет ООН ніяк не зможе. Але держава Україна мала б все-таки заявляти про системність і масштабність таких злочинів. Акумулювати інформацію про масову експропріацію майна і заявляти про це на міжнародному рівні. Ми можемо говорити про десятки тисяч випадків, причому, задокументованих самою окупаційною адміністрацією.
Микита Петровець: Матеріали збирають медіа, правозахисні організації. Вочевидь їх має збирати і держава. Весь пакет інформації з поясненнями потерпілих, свідків, тощо має передаватися, наприклад, представникам Комісії ООН з питань розслідування порушень в Україні, щоб вони відображали її у своїх звітах. Інший варіант — моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, до якої можна напряму звернутися, відправивши листа на електронну пошту. І, знову, не тільки держава це може зробити, але і правозахисні організації.
Якщо ми говоримо про механізм на рівні держави, непоганий варіант робити це через правоохоронні органи. До них напряму звертаються потерпілі. Принаймні мали б звертатися. Цю інформацію потенційно можна передавати в інституції ООН.
Валентина Самар: Щоразу після виходу наших матеріалів з цієї теми отримуємо звернення від людей з ТОТ. Я зачитаю повідомлення жінки, квартиру її матері в Мелітополі зайняли окупанти. «Маму на початку вторгнення протримали три дні в полоні, вона була старшою по будинку, але відмовилася працювати з окупантами. Через три дні полону їй зачитали рішення і депортували з міста. Як розповіли сусіди, в цю квартиру заселили росіянку із двома дітьми. Мама завдяки волонтерам зараз у Польщі, проживає в хостелі. Жінці за 70 років. Що нам робити?»
Микита Петровець: По-перше, звернутися до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Це необхідно для того, щоб був зафіксований факт і людина була визнана потерпілою.
Наступний крок — звернутися до міжнародних квазісудових органів з проханням визнати низку порушень прав людини. Зокрема, незаконне позбавлення волі, переміщення з окупованої території і питання права власності. Якщо чужих людей заселили без переходу права власності, говоримо про те, що власників позбавили фактичного контролю над майном. Якщо був юридичний перехід — такі рішення [російських органів] треба збирати і говорити про порушення права власності.
У цій ситуації важливо мати рішення про те, що людина звернулась до правоохоронних органів, що її визнано потерпілою, що є рішення квазісудового органу про те, що проти особи вчинено порушення прав людини. Важливо збирати цю інформацію, тому що її потрібно доводити. Якщо є рішення окупаційної адміністрації, його потрібно отримати. Це залізний аргумент того, що ситуація справді сталась.
Далі — свідки. Розумію, що опитувати свідків на окупованій території є небезпечним для них, тому вони навряд будуть комунікувати. Тому ми говоримо лише про збереження контактних номерів і отримання потенційних свідчень, коли людина буде на підконтрольній Україні території.
Важливо звертатися до правоохоронних органів також для того, щоб в подальшому претендувати на адресну допомогу, якщо вона передбачена законом. Наприклад, людину було позбавлено свободи. У нас є комісія при міністерстві реінтеграції ТОТ, яка встановлює факт незаконного позбавлення волі представниками РФ, і може бути надана адресна допомога потерпілому/потерпілій. Це ще один інструмент, який можна використати.
Російські загарбники обшукують та грабують помешкання, господарі якого виїхали з окупації. Фото: скріншот з камери відеоспостереження
Валентина Самар: Технічне, але дуже важливе питання: потерпіла перебуває зараз за кордоном України. Чи може вона онлайн подати заяву про злочин правоохоронному олргану?
Микита Петровець: Безумовно. Людина може підготувати таку заяву самостійно, на сайті РЦПЛ опубліковані інструкції, що у заяві має міститись, як її подати. Можна підготувати заяву за допомогою правозахисних організацій.
Заяву потрібно роздрукувати, підписати, додати додатки, зробити фотографію і відіслати. Також можна заповнити відповідну форму на сайті Офісу генерального прокурора або на сайті СБУ. Це може бути просто звернення громадянина, коли людина заповнює таку форму, навіть не роздруковуючи і не підписуючи заяви.
Якщо виникають складнощі, можна звернутися до правозахисної організації, ми допоможемо зробити все правильно з юридичної точки зору.
Валентина Самар: Тут більш-менш зрозуміло. Найбільше питань стосується використання такого інструменту, як міжнародні суди. Куди б ви порадили людям, якщо вони до цього готові, звертатися: в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) чи у Міжнародний кримінальний суд (МКС)?
Микита Петровець: Ми вже не говоримо про ЄСПЛ, оскільки РФ вигнали з Ради Європи. До ЄСПЛ можна звертатися лише щодо порушень, які відбулися до 16 вересня 2022 року або потенційно були вчинені до цього періоду і тривають наразі. Тому ЄСПЛ це навряд чи, але було б непогано. Тому що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема її протокол, захищає право на мирне володіння майном.
У випадку з МКС є два варіанти. Можна звертатися самостійно або звертатися комплексно з допомогою правозахисних організацій чи державних органів. Краще обрати другий варіант.
Звісно, на сайті МКС є форма, яку можна заповнити і заявити про той чи інший воєнний злочин відповідно до Римського статуту. Однак МКС займається лише надзвичайно серйозними злочинами, які, зазвичай, мають широкомасштабний і систематичний характер, при цьому відповідальними особами є верхівка військово-політичного керівництва. Згадаємо про ордери на арешт, які були видані МКС щодо президента РФ Владіміра Путіна і уповноваженої з прав дітей Марії Львовой-Бєловой за депортацію українських дітей.
Комплексний підхід дозволить зібрати декілька випадків і потерпілих, встановити відповідальних, показати, що це не не поодинока, а масова практика на окупованій території, приміром, Запорізькій області. Заява, підготовлена в такому форматі, матиме більше перспектив, ніж індивідуальне звернення.
Валентина Самар: Тим більше, що наші правозахисні організації мають великий досвід підготовки і подання інформаційних повідомлень до МКС, починаючи з 2016 року. Що ви порадите юридичним особам — власникам фермерських господарств, промислових підприємств та інших бізнес-активів, які окупаційні адміністрації також експропріювали?
Микита Петровець: Інструментарій не відрізняється: юридичні особи, як і фізичні, так же можуть бути потерпілими в ситуаціях, коли в них забирають майно або декларують, що забирають.
Їм теж варто звертатися із заявою до правоохоронних органів, розглядати варіанти індивідуальних скарг проти РФ і звернення до МКС. Тобто захист приблизно такий самий, як і у випадку з фізичними особами.
Закликаю людей захищати своє майно тими інструментами, які є. Це може допомогти в довгостроковій перспективі. На моє переконання, краще робити маленькі кроки, які потенційно можуть призвести до досягнення вашої мети, ніж чекати, поки територія буде деокупована. Так у вас буде на руках більше інструментів і більше аргументів. Тоді ніхто не зможе сказати, що це майно не ваше.
