Россия разворачивает свою судебную систему на оккупированных ею территориях Херсонской и Запорожской областей. Первые приговоры показательны — гражданских украинцев наказывают за их патриотическую позицию и так называемую дискредитацию оккупационной армии. Вправе ли РФ создавать на оккупированных землях свои суды, что об этом говорит международное гуманитарное право и могут ли быть законными решения этих судов? В эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар разъясняет известный адвокат и юрист-международник Сергей Заец, защищающий права жителей Крыма и Севастополя в международных судах.
Валентина Самар: Чи має право Російська Федерація як країна-окупант, що здійснює збройну агресію проти України, створювати свою судову систему на окупованих нею територіях у Запорізькій і в Херсонській областях?
Сергій Заєць: Загалом ні. Якщо говорити про загальний принцип міжнародного гуманітарного права (МГП), на окупованих територіях має діяти так званий принцип консервації. Тобто держава-окупант має зберігати той порядок, який існував на окупованих територіях, включно із законодавством. Очевидно, що Російська Федерація вже давно не намагається дотримуватися норм міжнародного права. Якщо знизити, якщо так можна висловитися, поріг вимог, то все, що зобов’язана робити РФ, — це забезпечити правопорядок на окупованих територіях.
Російська Федерація вже після імітації «референдумів» на окупованих територіях навіть не намагається зберігати якусь видимість, що це окуповані території. Вона вже проголосила їх своїми територіями. Це певною мірою все ускладнює. Відповідно РФ намагається запровадити там свою політичну і судову систему. Коли ми говоримо про суди, то як мінімум, РФ зобов’язана забезпечувати правопорядок на окупованих територіях. Тут ми маємо радше змістити питання з того, які суди і як РФ створює на окупованій території, на питання — хто в цих судах працює, які справи ці суди розглядають, які рішення ухвалюють. Бо, як каже Європейський суд, в подібних ситуаціях життя продовжується і людям треба якось вирішувати свої суперечки.
Вуличне «голосування» мешканців окупованого Херсона на псеводреферендумі , вересень 2022 року Фото: ТАСС
Наприклад, на окупованих територіях, уявімо, припинили роботу українські суди. Не як це було в Криму, коли РФ взяла під контроль всю територію разом з органами управління, в тому числі з судами з переважною більшістю суддів. Якщо суди припинили існувати, це створює проблеми для населення окупованих територій.
Краще, щоб існували органи, які вирішують проблемні питання на окупованих територіях. Інше питання, що при цьому має бути забезпечено дотримання стандартів справедливого судочинства і з цим виникають серйозні проблеми. Так само це питання відповідальності суддів. Якщо це громадяни України, які на себе беруть таку функцію, які фактично демонструють нелояльність до України і бажання працювати на російський уряд, то вони мають нести персональну відповідальність вже за законодавством України.
Валентина Самар: Упродовж всього часу окупації територій Запоріжжя і Херсонщини журналісти, правозахисники, правоохоронці документують воєнні злочини. В тому числі, насильницькі стосовно цивільного населення, яке захищається МГП і Женевськими конвенціями. Тисячі випадків, коли людей викрадають і утримують в неволі — на підвалах, у СІЗО без жодної процесуальної процедури. Арештовують і висувають обвинувачення після місяців катування. Військовий пенсіонер Олексій Кисельов засуджений на 8,5 років позбавлення волі, а мера Голої Пристані Олександра Бабича утримують в неволі майже 9 місяців взагалі без пред’явлення будь-яких обвинувачень. В Запоріжжі ФСБ записало чотирьох чоловіків у ДРГ і зараз вони незаконно знаходяться у «Лефортово» в Москві. Маємо факти позасудових страт. Хоча існують якісь окупаційні служби безпеки, окупаційні адміністрації, окупаційні поліція та управління ФСБ. Що тепер ці російські суди будуть робити з цими справами?
Сергій Заєць: Росія на початку вторгнення до України, яке розпочалося в лютому 2022 року, намагалася якимось чином дотримуватися норм МГП. Йшлося і про окупаційні адміністрації. Схоже, що вони більш-менш справжні: траплялися в інтернеті документи, розпорядження, які видавалися [цими адміністраціями] з посиланнями на МГП. Але це було складно і незручно для Росії. Тим більше, що дії РФ очевидно становили порушення норм МГП. В таких умовах Росія вирішила оголосити окуповані території частиною держави РФ, як вона це зробила в 2014 році стосовно Криму. І таким чином спробувати або зняти з себе зобов’язання дотримуватися МГП, або вийти в сіру зону, що російська влада дуже любить, — туди, де порушення не є настільки очевидними. Позиція РФ зараз виглядає таким чином: це територія РФ і там діє законодавство РФ.
Міжнародне право, безумовно, розглядає цю ситуацію саме як окупацію. Окупація в міжнародному праві — це правовий режим, який не містить нічого негативного. Окупація — це факт контролю над територією за допомогою збройних сил. Негативне — це агресія, порушення норм МГП.
Щодо питань, які ви піднімаєте. Перше, що треба зазначити — позбавлення права на справедливий суд є очевидним і грубим порушенням МГП і становить міжнародний злочин. Заборонені позасудові страти. Будь-які такі дії в принципі є вбивством, яке не може бути виправданим навіть з точки зору законодавства РФ.
Далі питання: як суди реагуватимуть на незаконне затримання, застосування тортур, на інші факти. Так, як зазвичай працюють російські суди: заплющуватимуть очі, ми нічого не бачили, нічого не відбулося, все нормально. Такі речі як незаконне позбавлення свободи, тортури — самі по собі становлять злочини і за міжнародним правом, і за законодавством України. Це є підставою для притягнення дотичних до цих злочинів людей до відповідальності або за законами України, або за міжнародним правом відповідно до Римського статуту.
Валентина Самар: З огляду на досвід окупованих майже 9 років Криму і Сходу в нас немає ілюзій стосовно того, як ці суди працюватимуть. Це ще одна частина в каральній машині Росії на окупованих нею територіях. Журналісти називають такі суди і фейковими, і незаконними. Як правник роз’ясніть, якими їх все таки слід вважати? Бо вони не фейкові, вони реально існуючі окупаційні суди. Чи я помиляюсь?
Сергій Заєць: Слово «фейковий» взагалі набуло дуже дивного значення. Насправді його запровадила Російська Федерація разом з адміністративно-кримінальною відповідальністю за так звану дискредитацію російської армії. Насправді — за повідомлення правдивої інформації про дії російської армії в Україні. Цей закон назвали «законом про фейки» і виглядає так ніби все, про що повідомляється, є неправдою.
Тут я з вами абсолютно погоджуюся: називати ці суди фейковими не можна. Бо якщо ми виходимо за межі питань, пов’язаних з політичними переслідуваннями, репресіями, то рішення цих судів можуть мати певні наслідки. Тут треба аналізувати кожну ситуацію детально.
Валентина Самар: Звичайні побутові випадки або дорожньо-транспортні пригоди. Ви вважаєте, що в цьому випадку їхні рішення можуть бути законними?
Сергій Заєць: Так, ви абсолютно доречний приклад навели. Держава-окупант зобов’язана підтримувати порядок. Звичайні кримінальні злочини, які позбавлені ознак репресій або політичних переслідувань, мають розглядатися судами і люди, які вчинили такі злочини, мають притягатися до кримінальної відповідальності. Це будуть робити ті самі суди. Тому варіант «тут читаємо, тут не читаємо, а тут рибу загортали» — він не проходить. Підхід має бути радше такий, як я сказав. Треба дивитися, що є предметом судового розгляду і як суди до цього підходять.
Очікувати від цих судів дійсно справедливого судочинства навряд чи можна. Ми бачимо багато прикладів на території РФ і таку практику вона поширює на окуповані нею території Криму і півдня.
Фото: investigator.org.ua
Подивимося на практику Європейського суду щодо окупації північного Кіпру. Європейський суд визнав, що суди, які діяли на окупованій території, підлягають вичерпанню. Це жаргонізм юристів, що працюють з Європейським судом. Йдеться про те, що державі можна і треба пред’являти претензію, щоб виправити ситуацію на низовому рівні, а не йти відразу до Європейського суду як до суду першої інстанції.
Якщо Російська Федерація, запускаючи суди, створить більш менш реальну перспективу того, що хтось може захистити свої права, і зобов’язується виконувати рішення цих судів, — вони вже визнаються як мінімум в контексті звернення до Європейського суду.
Зараз ми можемо говорити в тому самому сенсі і про Комітет ООН з прав людини, інші комітети ООН, які є подібними до Європейського суду. І в цьому контексті ігнорувати існування і діяльність таких судів не можна. Тим більше, що їхні рішення з рештою розглядатимуться звичайними російськими судами: крапку буде ставити Верховний суд РФ, який ми визнаємо.
Валентина Самар: Останнє питання просте і водночас дуже складне. Чи не будуть українські слідчі органи кваліфікувати як колабораціонізм звернення українських громадян до цих окупаційних судів? Для захисту своїх прав, зокрема, майнових, для оскарження якихось рішень окупаційних адміністрацій. На ваш погляд, це буде вважатися колабораційною діяльністю?
Сергій Заєць: Зараз ми виходимо за межі моєї компетенції, бо говоримо радше про політичні рішення і про політичну доцільність. Воно буде вважатися кримінальним правопорушенням з точки зору законодавства України, якщо законодавець — Верховна Рада — вирішить так це розглядати.
Наприклад, притягнення до кримінальної відповідальності за колабораціонізм вчителів, які викладають на окупованих територіях українським дітям. З одного боку, формально там буде склад злочину. З іншого боку — це суто політичне рішення. Якщо українська влада, український Уряд вирішує, що так робити доцільно, то так і буде. З точки зору здорового глузду, я не вважаю, що це правильно. Це моя особиста думка і як громадянин України я можу висловити своє ставлення до певних рішень. Я вважаю недоцільним притягнення вчителів до кримінальної відповідальності хоча б тому, що це означає, що українських дітей на окупованих територіях, виховуватимуть російські вчителі.
Українські вчителі хоча б пошепки можуть сказати дітям не слухати, те про що вони розповідають на уроках. Шансів, що російські вчителі так зроблять, немає ніяких. Я взяв вчителів як найбільш яскравий приклад. Такими рішеннями ми фактично відштовхуємо їх від себе і даємо Росії перетворити українських дітей на манкуртів. У Криму Росія спробувала виростити ціле покоління таких дітей. Виховати їх так, як виховані громадяни РФ.
Так само і у випадку звернення до судів. Зараз, наскільки я можу оцінити, це не є злочином колаборації. Фактично ми ставимо людей перед вибором: жити в абсолютно неприйнятних умовах, якщо їх позбавляють майна чи ще щось, або все-таки пробувати захистити свої права і хоча б якось дочекатися звільнення.
Оголошуючи колаборацією все, що роблять громадяни України на тимчасово окупованих територіях, ми з політичної точки зору відштовхуємо цих людей, оголошуємо їх злочинцями. Це означає, що вони будуть змушені йти з окупованих територій разом з окупаційною армією або навіть чинити спротив звільненню, бо в такому випадку їх очікуватиме кримінальна відповідальність за законодавством України. Тому ще раз: тут йдеться власне про політичне рішення. Те, що я бачу, наразі виглядає не надто доцільним і не надто правильним.
