Давно тут сиджу. Можу констатувати: в нашій країні ідея силового захоплення влади в періоди особливого загострення відносин між опозицією та владою, що втрачала підтримку суспільства, мелькала на всіх віражах нової вітчизняної історії. Від розпачу.
Бували моменти, коли різним людям хунта здавалася єдиним способом боротьби з цинічним монстром, наїжаченим фінансовим, силовим, медійним та адміністративним ресурсами. Натомість я завжди казала, що в нашій країні такий сценарій неможливий: тільки-но зберуться троє для обговорення такого плану, то по завершенні зустрічі один піде шукати підтримки в силовиків, другий — «стукати» на Банкову, третій — у СБУ.
Згодом додалася ще одна причина, з якої хунта здається тільки можливістю марно пролити кров. Силове захоплення влади передбачає зміну голови, яка почне віддавати інші команди владному тілу. А в наші дні цього тіла, практично, немає. Ефективний механізм влади зруйнований безсистемністю, непрофесіоналізмом і жадібністю. Безперервні «тиракти» обезсмислили державну політику і звузьколобили апарат. Остеопороз державного каркаса та кадрове недокрів’я — один із викликів, на які доведеться відповідати новій владі через рік, навіть за умови мирної її зміни. В нинішніх же умовах, вдайся Надії Савченко реалізувати свій божевільний план, вона б не отримала нічого, крім селфі на руїнах Верховної Ради й остаточного хаосу в країні.
© Василий Артюшенко, ZN.UA
Інша річ, що в нинішній ситуації Надія Савченко — це не ексклюзивне явище, а просто одне з можливих його імен. Передбачуване й логічне. Людина, котра показувала середній палець російській владі з тюремної клітки, здатна показати його й українській. Агресивна, смілива, неосвічена. Нею навіть керувати не треба. Як каучуковою бомбою. Швидше за все, Савченко — щира, але її «запуск» — ведмежа послуга країні.
Ставлення українського суспільства до побаченого на плівках СБУ—ГПУ кожна політична сила намагається трактувати на свою користь. Насправді треба дочекатися соціології й не обманюватися коментарями в соцмережах та телеопитуваннями. Адже коли Фейсбук кипів обуренням від дій влади щодо Саакашвілі, закрита соціологія Банкової показувала, що таку позицію поділяє лише 1/5 населення країни. Тим часом, безперечно, — для частини населення сценарій Савченко прийнятний як чергова форма патерналізму, просте вирішення всіх проблем і «одна таблетка для схуднення». Саме тому в країні, де зброї вже ніхто не закопує й навіть не поливає мастилом, її — скільки завгодно; в країні, де більшість людей владу не ненавидить, не боїться, а зневажає; де 90% не бажають брати участі в громадському житті; де існують приватні армії; де творення не в тренді, — в Надії Савченко цілком можуть з’явитися послідовники. І зовсім не факт, що їх легко буде роздивитися у світлі телевізійних ефірів і ток-шоу. У суспільстві, де колишній вододіл на Захід і Схід замінила лінія фронту між бідними і багатими, між безправними і безкарними, на жаль, з’являться ті, хто спокуситься на вкрай помилкове, але просте рішення.
Спостерігаючи за тим, як спікери влади у ВР після перегляду відео не тільки почали мастити Тимошенко у шкодливу Надю, а й дякувати СБУ за відвернення теракту, хотілося сказати: «Відмінно, Слизерин! Молодці, Слизерин!».
Спецслужби РФ завжди вміли загнуздати й отримати потрібний ефект як від своїх радикалів, так і від наших. Надія Вікторівна, звісно, Мауглі серед людей. Але хто сказав, що поруч із нею немає Багіри в дуже тверезому умі і при ясній свідомості? У постійному контакті з пітоном.
Четвергові події в Раді, що пройшли за передбачуваним сценарієм і завершилися згодою на арешт Надії Савченко, мали тільки один елемент несподіванки: вслід за брифінгом голови СБУ, з парламентської трибуни у Віктора Медведчука ткнув пальцем і генеральний прокурор. Несподіванка полягає не в тому, що Медведчука можуть підозрювати в ляльководстві Савченко та грі на російському боці. Несподіванка в тому, що силовики вперше вказали на фігуру, пов’язану з президентом України так само сильно, як скраплений газ із цистернами, вугілля з контрабандою, а нафтопродуктопровід — із чималим баблом.
Усе, що робить Медведчук в Україні і з Україною, для Петра Порошенка не секрет з самого початку президентства. Та, власне, друг Путіна ніколи й не таївся. Що ж відбулося зараз? Луценко і Грицак пустилися берега? (Кажуть, що обидва силовики були налаштовані рішучіше за їхнього патрона, який вагався в доцільності перетворення Савченко на народну героїню.) Президентові потрібна хоч якась перемога? Путіна хочуть спровокувати на дії, котрі б освіжили фактор зовнішньої загрози? Відповідей на ці запитання у мене немає. Але, сподіваюся, президент прорахував наслідки для держави краще, ніж у той період, коли наближав до себе Віктора Медведчука так близько й ґрунтовно, що навіть кустодієвські купчихи на картинах у президентському будинку зводили брови, дивуючись почутому.
Чим закінчиться ця історія — невідомо. Частина політикуму вважає, що чергові інфоприводи невдовзі змиють зі стрічки новин і цей. Інші — впевнені, що у вир справи Савченко втягуватимуться все нові імена, факти й цілі. А поки що Надія Савченко без картатої ковдри, зомлівань та затягування судів оголосила голодування. Влада, своєю чергою, незважаючи на без п’яти хвилин теракт, продовжує жерти перспективи країни, гарячково запихаючись лісом, податковою поліцією, чотирма G… Але ні дії Савченко, ні дії влади не наближають Україну до вирішення її проблем.
Джерело: DT.UA
