Початок реінтеграції Криму та частини Донбасу — це тотальне зачищення прифронтових регіонів від корупції, некомпетентності та брехні по всій вертикалі влади. Це головні вузли уразливості, які ослаблюють нас, підривають зусилля міжнародних партнерів і посилюють позиції ворога, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання DT.UA.
Мало помічені ЗМІ заяви Володимира Зеленського, які, за іншого розкладу сукупних суспільних інтересів, могли б стати новиною номер один. Вони стосуються частини плану Б (у разі провалу плану А) мирного врегулювання ситуації на Сході країни в рамках «нормандського формату» через негнучке коліно мертвого «мінського процесу».
Відповідаючи на запитання Олексія Мацуки («Новости Донбасса»), який нагадав Володимиру Зеленському про передвиборні обіцянки не ділити українців за будь-якими ознаками, президент несподівано докладно розповів про своє бачення відносин «держава — громадянин, який проживає на тимчасово окупованих територіях (ТОТ)».
Українцями, рівними у правах, він називає тих, «хто не стріляв у нас». Головною помилкою влади визнає те, що держава не забезпечила людей, які тікали з окупованих територій Донбасу, роботою, житлом та допомогою. І якщо хтось живе в окупації або вимушений був повернутися, щоб не кидати літніх людей, їх не можна вважати сепаратистами, переконував Зеленський.
«Ця людина — сепар? Вона — бандит? Вона — українець, який не може кинути стареньку матір. Влада винна. Вона не може все, але може багато чого», — казав Зеленський, згадуючи, що в готелі, де під час гастролей зупинявся «95 квартал», більшість персоналу були переселенцями з окупованих територій.
Не знаю, чи це особисте розуміння й співпереживання трагічної та болісної ситуації, в якій опинилися політичні українці Сходу (що цілком могло бути: у команді «95 кварталу» чимало людей з Донбасу, той-таки Євген Кошовий і «Луганська збірна» Ліги сміху), чи поінформованість, отримана в результаті роботи урядових бек-офісів, куди залучено відомих правозахисників. Але говорив Зеленський точно відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, до якого ми апелюємо, закликаючи міжнародні суди, трибунали та арбітражі покарати віроломного агресора — Російську Федерацію. (Зауважу принагідно: усе сказане однаковою мірою слід було б адресувати й політичним українцям окупованих АР Крим та Севастополя.)
Але дивна річ: новина, опублікована на сайті президента і включена в розсилку його офіційного інтернет-представництва, — цього визнання вини, а головне — зобов’язань держави щодо ВПО і громадян на окупованих територіях на випадок плану Б, — забезпечити переселенців житлом і роботою на вільній території країни — чомусь не містить. Тим часом заклики президента та уряду до міжнародних донорів вкластися у відновлення Донбасу та допомогу переселенцям набувають нового дихання.
29 жовтня з ініціативи президента України в Маріуполі пройде інвестиційний форум RE:THINK. Invest in Ukraine для залучення іноземного бізнесу в українську економіку, і, зокрема, у проекти відновлення інфраструктури Донбасу. Програма форуму ще верстається. Але, боюся, 15-хвилинне вступне слово президента й весь урядовий десант навряд чи розвіють сумніви не тільки міжнародних донорів, а й громадян власної країни з приводу здатності виростити грошове дерево на місці заритих у степ донецький мільярдів доларів. І перш ніж кликати іноземних інвесторів, донорів, а тим більше — кредиторів, радимо новому уряду провести аудит ефективності вже витрачених попередніми урядами та місцевими органами влади грошей. Зрозуміло, що аудит використання донорських грошей, уже витрачених на відновлення Донбасу й допомогу ВПО, — тема досить закрита для громадськості з низки причин, але не для уряду, який приймає і реєструє її як технічну допомогу.
Щоб зрозуміти, як далеко і в який бік ми зробили крок у процесі фінансування реінтеграції Донбасу, повернімося до публікацій DT.UA майже дворічної давності — до матеріалу «Гібридний євроремонт Донбасу». Тоді ми позначили, що в центральної влади немає чіткого обґрунтування поняття «відновлення Донбасу» і немає верифікованих підрахунків бюджетів цієї програми: віце-прем’єр Геннадій Зубко називав потреби в 15 млрд дол. США, а донецький губернатор Павло Жебрівський — у 20 млрд. Звідки ці суми, як їх рахували — невідомо. При цьому на момент публікації, виходячи з даних уряду, від міжнародних організацій — донорських і кредиторів — на відновлення інфраструктури та миру в Донбасі вже було залучено понад 1,5 млрд дол.
Володимир Зеленський «для відновлення Донбасу» називає суму в 10 млрд євро. Так само незрозуміло — про що конкретно йдеться. Але президент (можливо) дуже здивується, якщо йому покладуть на стіл чесний аудит використання коштів українських платників податків на ті самі потреби, які, за класиками, треба назвати «ремонтом Провалу».
Приклад №1. Чотири мільярди гривень. Це залишки коштів, які були на казначейських рахунках органів місцевого самоврядування населених пунктів, що опинилися на непідконтрольній уряду території Донбасу. ВР України внесла зміни до Бюджетного кодексу, відповідно до яких тимчасово, до повернення цих населених пунктів під контроль України, залишки коштів місцевих бюджетів будуть зараховуватися у спеціальний фонд обласних бюджетів Донецької та Луганської областей. Їх слід було використовувати на відновлення об’єктів соціальної та транспортної інфраструктури, житлового фонду й на соціально-економічний розвиток Донецької та Луганської областей. Таким чином, Донецька область отримала 2,84 млрд грн, Луганська — 1,029 млрд. Тоді ж глави ОВЦА своїм розпорядженням затвердили Перелік об’єктів і заходів, на які мають піти отримані кошти, і узгодили їх із парламентським бюджетним комітетом. Величезні гроші на ті часи використовувалися неефективно, як засвідчили міжвідомчі перевірки та журналістські розслідування. Донецька ОВЦА, приміром, «стимулювала» мерії до передачі обласним департаментам капбудівництва та екології функції замовників будівництва й реконструкції об’єктів. У результаті — захлинулася в кількості держзамовлень. Щоб швидко освоїти мільярди, зробили ставку на великі об’єкти. І в результаті, замість об’єктів критичної інфраструктури, найдорожчими бюджетними будовами виявилися… крита ковзанка та басейн у Краматорську. Кожне — по 50 млн грн, але тільки на старті. Відтоді разом із водою витекли й мільйони «відкоригованих» проєктів, що подорожчали в півтора-два рази. І обидва об’єкти — досі не завершені. Зрозуміло ж, що бюджетні гроші, під них зарезервовані, могли за ці роки піти на відновлення соціальних об’єктів справді першої необхідності — ремонт і утеплення дитячих садків та шкіл, реконструкцію водогонів, відновлення та будівництво мостів, доріг. Тобто на все те, на що Україна просить грошей у міжнародних донорів і навіть бере кредити. Але ні! Уряд України, заплющуючи очі на неефективне використання бюджетних коштів, більше того — на їх розкрадання або інвестування в бізнес наближених до влади осіб, продовжує клянчити, а ще гірше — позичати в закордонних партнерів.
Приклад № 2. Як ви гадаєте, скільки коштів збирає Україна з екологічного податку? У середньому за останні роки — 6 млрд грн. Щоб реально порівняти цю суму й «зраду» з її витратою, нагадаємо «перемогу» — суму однієї військової допомоги США у чверть мільярда доларів. Таке порівняння. Кошти з екологічного податку, який платять усі шкідливі виробництва, розподіляються в держбюджет (45%), обласні (20) і місцеві (25%) фонди. До минулого року в обласні падало на 20% більше, та потім центр забрав. Але за всіх розкладів найжирніший бюджет екологічних грошей — у Донецькій області. На Донбасі діють сотні шкідливих виробництв, а бойові дії призвели до погіршення екології. І ще два роки тому міжнародні організації в рамках проєкту «Визначення шкоди, завданої навколишньому середовищу на сході України», який виконувався координатором проєктів ОБСЄ в Україні за фінансової підтримки урядів Канади й Австрії в співробітництві зі швейцарською екологічною мережею «Зой», зробили оцінку екологічної шкоди й пріоритети відновлення навколишнього середовища на сході України. У цьому дослідженні є всі заходи, яких треба було вжити вчора, сьогодні й завтра. Підтоплені шахти, проблеми з питною водою, сміттєві звалища промислових і побутових відходів, пошкодження природоохоронних об’єктів. Але кошти екологічних фондів області й міст витрачаються не на ці цілі, а на… облаштування парків і скверів. Приміром, на «озеленення», а насправді — на реконструкцію й облаштування (тобто алеї, доріжки, лави) парку «Сад Бернацького» у Краматорську пішло близько 300 млн грн екологічного фонду Донецької області. При цьому на власне озеленення, тобто на висадження дерев і кущів, витрачено менш ніж 10% бюджету проєкту. Взагалі-то, цей парк давно пора визнати сакральним — довкола нього крутяться основні бюджетні підряди, стикаючись на орбітах з власниками Старокраматорського машинобудівного заводу — Максимом Єфімовим (спринтер політичних забігів ПРУ—БПП—ЄС) і Сергієм Близнюком (син Анатолія Близнюка, ексгубернатора Донеччини, колишнього віцепрем’єра в уряді Азарова). Ви будете сміятися (над постмайданною владою), але дорогі краматорські недобудови — каток і льодовий палац — на тих самих орбітах. А коли вони «спалились» у журналістських розслідуваннях, з’явилися нові виконавці. Але не надто ховалися: чергові багатомільйонні бетонні озеленювачі «Саду Бернацького», що перебуває в санітарно-охоронній зоні СКМЗ, зареєстровані за тією самою адресою, що й старі.
Що з цього «слід шити» у хорошому сенсі? Що реальних змін після зміни влади на Сході не відбулося. Представники організаторів інвестфоруму в Маріуполі (першого з ініціативи президента, як підкреслюється), відверто кажуть: можна скільки завгодно зображати прогрес у відновленні Донбасу, але будь-який житель Маріуполя вам заперечить — «нічого не змінилося». Зокрема й тому, що немає офіційних — є тільки журналістські розслідування розпилювання бюджетних коштів на «відновлення Донбасу», суті якого, як і раніше, не бачить ніхто на Сході й не може пояснити в Центрі.
Багатомільйонні донорські, а часом і кредитні програми відновлення Донбасу й допомоги внутрішньо переміщеним особам містять цілком конкретні заходи й об’єкти з досить порівнянною вартістю, але, потрапляючи в хмару міжнародних, втрачають інформаційну публічність. І в цьому разі може мати місце й корупція неукраїнського походження.
Зважаючи на те, що план А Зеленського досить ефемерний (при всьому солідарному побажанні успіху), ми просто змушені прораховувати план Б і, як відповідальні громадяни, — усі інші. Простий розрахунок змушує підраховувати наявні ресурси й місця «протікання», які потребують заглушки. І такий аналіз має сьогодні зробити кожна громада — незалежно від віддаленості від лінії розмежування.
