Ратифікація Римського статуту та приведення до ладу національного кримінального права в частині покарань за воєнні злочини. Це те, що Україна мала зробити вже давно, зважаючи на восьмий рік російсько-української війни.
Фігурантами розслідувань Міжнародного кримінального суду є президенти, вище політичне чи військове керівництво. Тобто, люди, які приймають рішення, що призводять до порушення міжнародного права, і наслідком дії яких є вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.
А хто ж має розслідувати дії виконавців цих злочинних наказів, реалізаторів нелюдської політики, тих, хто своїми руками катує, страчує, дискримінує чи відбирає майно? Цих людей мають судити національні суди України, чиї громадяни вже стали жертвами цих злочинів. Однак упродовж восьми років війни Росії проти України, попри сотні тисяч її жертв, в української владі так і не знайшлося політичної волі, щоб ратифікувати Римський статут і пришвидшити початок розслідування справи Міжнародним кримінальним судом.
А ситуація з веденням в дію закону про воєнних злочинців взагалі вийшла за межі Конституції. Дев’ятий місяць президент не підписує і не публікує ухвалений ще у травні минулого року закон № 2689, який дозволить кваліфікувати, розслідувати воєнні злочини саме як воєнні, без строку давності і права злочинців на амністію.
Про це у сюжеті Микити Панасенка.
Також дивіться першу частину теми про Міжнародний кримінальний суд: «Чому призупинилося розслідування МКС ситуації в Україні».
