З перших днів великої війни гід туристичного агентства «ХерсON», історик за фахом Андрій Селецький допомагає своїм землякам. Починав з малого: десь когось підвозив, купував щось потрібне і доставляв. Невдовзі став волонтером Червоного Хреста України і вже з березня почав евакуювати людей з Нововоронцовки і різних куточків Бериславського району Херсонщини. На зворотному шляху він завантажує повний салон ліків та іншої «гуманітарки» і розвозить місцевим.
За підрахунками Андрія, на цій війні він міг загинути щонайменше шість разів. Під обстріли російських окупантів він потрапляв, їдучи з медикаментами, дитячим харчуванням і памперсами. «Їду. Гради, міномети, злі та голодні орки. Мене могли вбити кожної моєї поїздки. Але ні. Мабуть, ще не час», – каже волонтер.
Нині частина Нововоронцовської селищної територіальної громади залишається під контролем російських загарбників. Деякі села перебувають у «сірій зоні» і кожного дня обстрілюються з важкої артилерії. Проте Андрій Селецький не зупиняє свою волонтерську діяльність. Кожного дня він сідає в свою машину з наклейкою «Мирні кавунчики Херсонщини» і продовжує допомагати людям.
Фото: Андрій Селецький/Facebook
Як і чим живуть люди у тимчасово окупованих селах Бериславського району і в яких із них ситуація є найважчою, Андрій розповів в інтерв’ю Центру журналістських розслідувань.
Евакуація та потреби волонтерів
«Зараз у нас гостро стоїть проблема в евакуації цивільних. У мене є тільки моя особиста машина, в ній всього лише чотири місця. Тому є потреба в якомусь бусі, щоб евакуйовувати людей та завозити гуманітарну допомогу у звільнені села.
Мене включили до програми «Груз 200» Генштаба ЗСУ. В нас гостро стоїть потреба в рефрижераторі. Ми зараз шукаємо, може, хтось дасть. Бо купувати його немає сенсу. В тому плані – що після війни з ним робити? Куди передавати, в якусь громадську організацію його ж не «всунеш». Тож, якщо є якісь виходи на рефрижератори, будемо раді».
Окупанти зараз не випускають нікого з окупованих територій і в зворотньому напрямку. Вони дуже розлючені, бо в них нічого не виходить: ані попадати по українських військових, ані штурмувати, нічого. Тому вони зараз або злі, або ображені – не знаю. Ми не можемо, як раніше, робити свою справу «челноками»: приїхали, перевантажили. Ні, абсолютно. Ну і плюс немає ніякого зв’язку. Зв’язатися з людьми, дізнатися про їхні проблеми майже не вдається. Інформація до нас доходить з тижневим, двотижневим запізненням.
Зараз з нашого сектору ніхто через нас не виїжджає. Усі їдуть з Херсонщини через Запоріжжя. Але це, знову ж таки, мега-небезпечно. Плюс орки дуже сильно чіпляються до чоловіків призовного віку, домагаються до жінок. Наші друзі нещодавно виїхали. У них була така ситуація: сім озброєних орків, порожня траса, жодної машини, і вони – два хлопця і одна дівчина. І орки такі до дівчини: «Ты подумай, мы хлопцы надежные». Як вони не зірвалися, не знаю, це диво.
Дуже все небезпечно. Дуже віримо в ЗСУ».
Фото: Андрій Селецький/Facebook
Про окуповані села
«Найважча ситуація в окупованих селах. Але теж усе в порівнянні. Приміром, Осокорівка майже стерта з лиця землі. Там важко? Та капець як важко! Бо постійно обстрілюють, хаотично. В окупованій Михайлівці немає обстрілів. Але там немає медикаментів, гуманітарних вантажів. Немає взагалі нічого, навіть російська «гуманітарка» не заходить. А те, що заходить, дуже низької якості.
Важко в усіх селах громади. В тому числі і в Нововоронцовці. Бо її теж почали хаотично обстрілювати. Куди вони луплять – незрозуміло. Але стали стріляти чимось більш важким, фосфором у тому числі».
Отримувати інформацію з тимчасово окупованих сіл громади майже не вдається. Іноді мені телефонують старости сіл, розповідають, як у них справи, ми розповідаємо, як справи у нас. У селах на півдні – Новоолександрівка, Гаврилівка, Качкарівка – багато фактів зґвалтувань. Вони тільки зараз почали викриватися, хоче все це було ще в травні. Допомоги ніякої там немає, гуманітарних вантажів немає. Не пропускають ані їх, ані нас усюди.
Наші степові села майже вимерли, бо води немає. Якщо в прибережних селах хоча б є можливість рибу зловити, технічної води набрати, то в степових узагалі катастрофа. Більше того, саме в степових селах зосередилась значна кількість ворожої техніки, живої сили. Відповідно, звідти «поливають» і туди «поливають». Жителі там зараз у дуже складному становищі».
Про керівників місцевої влади
«Говорити про місцеву владу взагалі не хочеться, бо вони втекли. Де-юре вони начебто допомагають переселенцям у Кривому Розі, щось ніби привозять сюди. Але є гарний маркер. Якби місцева влада працювала, нам би не було роботи. В силу того, що робота у волонтерів є майже цілодобово з різних питань, то влада не працює в тому обсязі, в якому мала б на звільнених територіях.
У Нововоронцовці взагалі була унікальна ситуація: це єдиний адміністративний центр територіальної громади Херсонської області, який не був окупований. Єдиний! А місцева влада просто взяла і втекла! Наприклад, моя дружина працює в селищній раді. Вона постійно залишалась у Нововоронцовці, допомагала. І жодного разу їй не зателефонували з Кривого Рогу [керівники селищної ради], не запитали, чи живі ви там, чи здорові, чи потрібна якась допомога. Також з нами живе родина, будинок якої розбомбили. Це наші друзі. Дівчина теж працює в селищній раді і в неї теж не запитують, як справи. Більше того, почали розпускати чутки, що ви повинні виїхати, а якщо ні – то ви не підкорилися наказу селищного голови і тому подібна маячня.
Фото: Андрій Селецький/Facebook
Щодо комунікації з обласною владою – легше. Величезна подяка Дмитру Бутрію, який з першого дня, ну, може, з другого, дуже нам допомагав. І логістично, і гуманітарно. Навіть фінансово, коли було дуже скрутно з паливом. Дуже міцні зв’язки.
[Екс-голова Херсонської ОВА Геннадій] Лагута допомагав менше і значно пізніше. Якщо Бутрій з самого початку включився в роботу, то Лагута взагалі зник. Тільки в перший день щось «віщав», а потім об’явився лише в квітні в Кочубеївці. Хоча той же Лагута допоміг військовим з машиною, з дроном, з якимось мінімальним спорядженням. Це не допомога губернатора, це не його рівень. Але хоча б щось, і то слава богу.
Влада Бериславського району майже пасивна. Величезна подяка Дмитру Сливченку, це голова райради, який допомагає новоронцовцям. Він тримає руку на пульсі і в разі потреби включається. Районна державна адміністрація начебто організувала видачу пенсій. В Нововоронцовці пенсії видали, а до Осокорівки гроші завезли, але не видали. Питаю, чому? Кажуть – бо страшно. Кажу, давайте я сяду в свою машину, все одно їду туди, одвезу. Сказали – ні, так не можна. І досі бабусі й дідусі в Осокорівці, які отримують пенсії через «Укрпошту» з перших днів війни її так і не отримали.
Фото: Андрій Селецький/Facebook
З іншого боку, навіщо там пенсії, якщо в Осокорівці все розбито. Але бабуся пенсію отримує, заховає в платочок і їй вже спокійніше».
«Є така чудова українська фраза: «Підняти на вила». Якщо раніше під час Коліївщини чи Козаччини піднімали на вила фактично, зараз це умовна фраза про те, що тебе не сприймають. І це – про нашого селищного голову Володимира Марчука.
Так, його будинок у Нововоронцовці пошкоджений внаслідок обстрілів. Але це не означає, що ти можеш кинути громаду у найважчий період її існування. Це при тому, що можна було б при розумній організації роботи вивести жінок з апарату селищної ради. Адже і секретар ради, і головний фінансист, і керуюча справами – це все жінки. Вивези їх до Кривого Рогу, нехай вони будуть у безпеці, допомагають переселенцям, а сам як чоловік займися громадою.
Я не розумію його позиції. При тому, що я був його палким прихильником, підтримував його під час виборів. Ми йшли умовно в одній команді однодумців, і так вчинити. Для мене це величезний подив і величезне розчарування. Але, дійсно, громада не підтримує його взагалі».
Від автора. Поспілкувавшись з іншими жителями Нововоронцовської громади, ми почули й інші думки щодо роботи селищного голови Володимира Марчука. Наші співрозмовники запевнили, що вони постійно з ним контактують і отримують необхідну допомогу.
Самого Володимира Марчука 21 квітня російські окупанти викрали під час спроби евакуації жителів Нововоронцовської і Високопільської територіальних громад. Наступного дня його відпустили, але через побиття і утримання в нелюдських умовах він потребував тривалого лікування.
«Ми постійно на зв’язку з Марчуком, він постійно опікується питаннями своєї громади і ми вирішуємо їх спільно, кожного дня», – запевнив начальник військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул.
Матеріал підготовлений ГО «Інформаційний прес-центр» в рамках проекту IWPR за підтримки Європейського Союзу та МЗС Норвегії.
***
О 4 годині ранку 24 лютого 2022 року президент рф Володимир Путін заявив про проведення «спеціальної військової операції» на окупованому Донбасі. росія завдала ракетних ударів по території України і розпочала пряме повномасштабне вторгнення на чотирьох напрямках. Збройні сили України дають відсіч ворогові, план бліцкрігу — захопити Київ за два-три дні — провалився, російська армія відступила від столиці. Російські військові вчиняють тисячі воєнних злочинів та злочинів проти людяності на всій території України.
Центр журналістських розслідувань веде щоденну хроніку Війна росії проти України на всіх майданчиках:
YouTube, Facebook, Telegram, Twitter
