Центр журналістських розслідувань продовжує цикл публікацій про українців з окупованих територій, яких російські спецслужби викрали, під тортурами вибивали зізнання і звинуватили у підготовці «акту міжнародного тероризму». Сьогодні розповідаємо про п’ятьох жителів Мелітополя, яких ФСБ призначила «терористами» – вони начебто готувалися атакувати вантажівки з гуманітарною допомогою. Абсурдність вигаданої історії у Росії, де тепер «розслідується» ця сфабрикована справа, нікого не хвилює, як і черговий незаконний вирок, який загрожує українцям пожиттєвим позбавленням волі.
П’ятеро мелітопольців, як стверджує ФСБ, нібито начинили передній бампер легкового автомобіля вибухівкою, яка пізніше мала спрацювати, коли повз неї проходитимуть автомобілі з гуманітарним вантажем. Під час обшуків у них начебто знайшли цілий арсенал зброї та боєприпасів, при цьому ніяких доказів замінованої автівки не привели.
Поза тим, через «воєнкоров» ФСБ оприлюднила перелік арсеналу, який нібито знайшли у квітні в Мелітополі у «терористичного угрупування»: два ПЗРК «Игла», три ручні гранатомети,18 протипіхотних і протитанкових мін, стрілкова зброя і кілька тисяч боєприпасів до неї.
У цій «справі» російські силовики затримали мелітопольців Андрія Голубєва, Ігоря Горлова, Олександра Жукова, Володимира Зуєва, а також Юрія Петрова, який у списку «екстремістів та терористів» «Росфінмониторинга» вказаний як житель міста Запоріжжя.
За останньою інформацією, всі вони знаходяться у слідчому ізоляторі Лефортово у Москві, хоча з Мелітополя були спочатку вивезені до Криму. Саме кримське управління ФСБ працює на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей.
Центр журналістських розслідувань розшукав родичів політичних в’язнів та зібрав інформацію, яка є у відкритому доступі.
Андрій ГОЛУБЄВ
Андрій Юрійович Голубєв народився 18 листопада 1977 р.у Мелітополі. Має вищу педагогічну освіту, отриману в Мелітопольському педагогічному університеті. Голубєв насамперед відомий як успішний тренер-викладач кунг-фу мелітопольської школи бойових мистецтв «Зала Білого Тигра» та керівник Асоціації кунг-фу міста.
Андрій Голубєв Фото Facebook
За відгуками мелітопольців, його тренування користувалися великою популярністю. На базі «Білого тигра» проводили змагання різних рівнів, де Андрій Голубєв був головним суддею.
Андрій Голубєв під час змагань з бойових мистецтв. Фото «Мелітопольські відомості»
За словами містян, які розповідали нам про тренера Голубєва, особливо охоче до нього приходили батьки маленьких мелітопольців. «Андрій серйозно ставився до безпеки занять і щиро піклувався про вихованців. Завжди підтримував їх, а про найменшу перемогу юних спортсменів міг розповідати годинами», – кажуть наші співрозмовники.
Коли почався карантин через коронавірус і проводити тренування стало неможливо, Андрій спробував змінити рід занять – у грудні 2020 пішов служити в прикордонний загін у Кирилівці, що на узбережжі Азовського моря. Проте через рік – у грудні 2021 звільнився, бо впевнився, що його справжнє призвання – працювати з дітьми. Також збирався влаштуватися на роботу в комп’ютерну школу. Але плани зламала активна фаза російсько-української війни.
Вранці 6 квітня в квартиру родини Голубєвих в окупованому Мелітополі прийшли озброєні окупанти.
«Троє чоловіків у повній екіпіровці – шоломах, бронежилетах, балаклавах, прикриваючись щитом у людський зріст піднялися до нашої квартири. Чи штурмувати збиралися, чи очікували спротиву, не знаю. А ще двоє, в повністю чорному одязі, схоже, були головними в тій операції з викрадення мого чоловіка», – згадує той страшний день дружина Андрія Ольга.
Дивно, але обшук навіть не проводили, затребували паспорт і телефони, одягли на Андрія наручники і забрали його з дому.
Ользі повідомили, що якщо чоловік піде на співпрацю, то «все будет нормально».
Ольга намагалася розшукати чоловіка: оббивала пороги окупаційних «органів влади», та всюди чула у відповідь, що нічого про затриманого російськими силовиками Андрія Голубєва не знають.
«Наче насміхалися в тих комендатурах. Просили описати тих, хто забирав Андрія, розказати, на якому транспорті його повезли, питали, чи впевнена я, що це саме військові рф його забрали, – розказує Ольга Голубєва.
За її словами, Андрій безумовно є патріотом України, який не прийняв російську окупацію. Проте через стан здоров’я (серйозне захворювання суглобів) навіть за бажання не міг би чинити спротив ворогові. Тож викрадення Андрія вважає абсолютно безпідставним.
Першу звістку про чоловіка Ольга Голубєва отримала наприкінці квітня – знайомі знайшли повідомлення в соцмережах про те, що його внесено до російського списку екстремістів та терористів.
«Про те, що Андрій знаходиться в ізоляторі Лефортово, я дізналася також зі ЗМІ, а вже потім до підтримки мене і мого чоловіка долучилися правозахисники «Центру громадянських свобод». Поки йде слідство, ще можна щось зробити, а коли буде суд і буде винесено вирок – я просто не знайду свого чоловіка і боюсь, що не зможу повернути», – хвилюється Ольга.
Із повідомлень російських ЗМІ відомо, що Андрій Голубєв оскаржував запобіжний захід у вигляді арешту «Верховному суді» Криму. Він стверджував, що не збирається ховатися і перешкоджати розслідуванню, неофіційно працює, проживає разом із дружиною та дитиною, а також має тяжке захворювання тазостегнових суглобів. Однак «суд» відмовив йому, вважаючи, що, перебуваючи на волі, Голубєв може втекти від слідства та суду, загрожувати учасникам кримінального судочинства, знищити докази чи іншим способом перешкоджати провадженню у кримінальній справі.
Ігор ГОРЛОВ
35-річний мелітополець Ігор Юрійович Горлов до вторгнення РФ в Україну був військовослужбовцем однієї з частин, що дислокувалися у Мелітополі. Олена Тараненко, психологиня Руху ветеранів Мелітополя розповіла Центру журналістських розслідувань, що з початку окупації міста Ігор не жив вдома, переховувався, бо знав, що на військових та ветеранів АТО/ООС почалося полювання російських силовиків.
Ігор Горлов. Фото надано Оленою Тараненко
Його схопили 6 квітня, коли він ставив машину в гараж. Ще тиждень після цього телефон Ігоря відповідав на повідомлення рідних і близьких, ймовірно, його використовували окупанти, аби зафіксувати усі активні контакти.
«Ігор знав, що в місті відразу почалася «полювання на відьом», знав, що окупанти вже володіли всією інформацією про АТОвців та активістів, їхні адреси проживання, знав, що додому вже не можна. І тому змушений був переховуватись. Але, схоже, не без “допомоги добрих людей”, його схопили. Вперше рашистські військові привезли його на обшук у власну квартиру 15 квітня о 22.30 вечора. А 17 квітня, як розповідали випадкові свідки, він під конвоєм окупантів виїхав зі стоянки на своїй автівці, з якої його пересадили в іншу автівку вже люди в чорному, і привезли на повторний обшук у квартиру”, – розповідає Олена тТараненко.
Більше Ігоря Горлова ніхто в місті не бачив. Його автівка, вже побита, неочікувано з’явилась навпроти під’їзду у дворі будинку, де жив Ігор. Майже місяць простояла і так само зненацька зникла.
А 22 квітня Ігоря показали в сюжеті російських пропагандистів про “підготовку теракту”. На відео змучений чоловік нерозмовними фразами повідомляє про начебто замінування автівки.
«Цей (транспортний) засіб треба було спорядити вибуховою речовиною в передньому бампері автомобіля для ураження техніки на дистанції орієнтовно 5 метрів», – ледве ворушить губами Ігор, дивлячись у камеру.
Ігор Горлов
Олена Тараненко стверджує, що авто, показане в сюжеті ФСБ, не належить Ігорю Горлову.
29 квітня в російських ЗМІ з’явилась інформація, що до переліку екстремістів та терористів «Росфінмониторинга» додано прізвища п’ятьох мелітопольців, яким пред’явлено звинувачення за статтею «міжнародний тероризм».
Але про долю Ігоря Горлова більше нічого не було відомо аж до серпня. Дізналися про місцезнаходження викраденого, як і родичі усіх членів цієї «мелітопольської п’ятірки», з російських медіа.
«Довгі моторошні місяці очікування, відслідковування, намагання допроситись про допомогу. Доводилось раз за разом перевіряти виконання алгоритму дій, запропонованого державою, задля внесення Ігоря в реєстр зниклих осіб та до списку на обмін військовополонених. Але постійні сумніви та страх, що могли зробити щось ще, але не зробили для порятунку Ігоря, не покидали ані на мить. Лише у серпні ми дізнались про Ігоря, знову ж таки з російських ЗМІ… Наразі вдалося встановити контакт з московським адвокатом, який веде там його справу», – розповідає Олена Тараненко, яка тримає зв’язок із рідними бранця Кремля.
Володимир ЗУЄВ
Компьютерника Володимира Зуєва окупанти забрали з будинку, де 44-річний чоловік проживав з хворим батьком.
Володимир народився в Мелітополі, тут же отримав вищу освіту. Працював спочатку в Центрі комп’ютерних технологій рідного Таврійського державного агротехнологічного університету, а потім на мелітопольских підприємствах, що забезпечують інтернет-зв’язок на території району. Був у резерві батальйону територіальної оборони міста.
Володимир Зуєв (посередині) Фото з сімейного архіву
Про викрадення Володимира російськими військовими розповів його брат – Олександр Зуєв.
«За Вовкою прийшли вранці 1 квітня. Вісім озброєних окупантів вдердился в будинок приблизно о 6 ранку і почали дуже ретельний обшук. При цьому відразу заявили, що «знають, що брат «укроп» і терорист». Шукали докази причетності до терористичної діяльності», – розповідає Олександр.
За словами чоловіка, хворого батька, на щастя, не мучили, тільки допитали. А Володимира забрали з дому близько 10 години ранку. Більше рідні його не бачили.
«Ми знаємо, що його довго тримали «на підвалі», найпевніше, що вибивали якісь зізнання, також вивозили навіщось у Херсон, але потім відправили на Крим. Наступного разу про брата я вже почув зі ЗМІ, які повідомили, що українців тримають у Лефортово», – каже Олександр Зуєв.
Юрій ПЕТРОВ
Одного із членів так званої «мелітопольської п’ятірки» – 61-річного Юрія Анатолійовича Петрова – окупанти чомусь позначили як жителя Запоріжжя. Саме так він значиться у переліку «екстремістів і терористів» Росфнфониторинга. Однак зареєстрований він у Мелітополі, і проживав з родиною тут же.
Як стає зрозуміло з розмов з близькими викрадених, Юрія захопили в числі перших – у період з 1 по 4 квітня.
Юрій Петров (праворуч) Фото ВКонтакте
Точнішої дати назвати наразі немає можливості, бо близькі родичі Петрова знаходяться на окупованій території, зв’язуватися з ними ми не стали з міркувань безпеки.
Товариші викраденого розказали Центру журналістських розслідувань, що Юрій дуже любить свою родину, двох дітей і завжди готовий прийти на допомогу людям у будь-якій справі.
Сценарію викрадення окупанти не міняли: на світанку вломились у квартиру, де Юрій проживав, і після обшуку забрали його нібито на допит. Повідомляли , що в Юрія начебто вилучили зброю. Але друзі стверджують, що то були так звані «накопані» артефакти. Багатьом у місті відомо, що Юрій Петров захоплювався історичною реконструкцією, цікавився періодом Другої світової війни, відтак такі «арсенали» є вдома у багатьох реконструкторів.
Олександр ЖУКОВ
До Олександра Анатолійовича Жукова, 4 січня 1969 року народження, російські спецслужбісти прийшли вранці 7 квітня. Про це Центру журналістських розслідувань розказала донька викраденого – Євгенія Жукова.
«Десь о 5.30 я виглянула у вікно, побачила поблизу двору дві автівки і людей у військовій формі. Зрозуміла, що то до нас, бо поруч живе лише літня жінка і навряд чи вона могла б зацікавити окупантів. Встигла розбудити тата і брата. Ми сиділи на кухні, коли в двері постукали зі словами «Откривайтє, міліція», – згадує Євгенія.
Каже, що була в шоковому стані, тому навіть не відразу зреагувала на вимогу лягти «мордой в пол», як наказували візитери.
Олександр Жуков. Фото з сімейного архіву
У будинок, де мешкають Жукови, приїхали вісім військових. Більшість почала робити обшук в дворі і приміщеннях, а інші допитували Євгенію та її родичів.
Дівчина зізнається, що родина настільки не вірила в те, що до них можуть прийти, що навіть не домовилися про якісь важливі речі: як себе поводити, коли прийдуть окупанти, що їм говорити.
«До смішного: вони в мене питають, чи служив батько, а я починаю «ліпити», що тільки недавно переїхала сюди, тож не знаю, чи був він у війську. А на комп’ютері, на хвилинку, на заставці- татове фото у формі в повен зріст», – згадує Євгенія.
За словами дівчини, один з окупантів запевняв її, що після допиту Олександра відпустять.
«Да вы не переживайте, отца заберем, но после допроса сразу отпустим. Издеваться и бить не будем, нах*р нам старик нужен», – згадує Євгенія слова одного з загарбників.
Зауважує, що шестеро з окупантів були одягнені у військову форму світлого кольору, ніби тільки зі складу – новенький однострій, броніки, каски, сучасна зброя. А ще двоє були в чорному одязі, схожому на цивільний. Їхні обличчя були повністю закриті балаклавами. Один із них видався їй дуже знайомим – впевнена, що той був із місцевих.
Олександра Жукова росіяни повезли із собою і з того часу родина його не бачила.
Донька викраденого розповідає, що через два дні пішла в «комендатуру». Там їй порадили не хвилюватися і чекати, мовляв, батька відпустять. А ще через день повідомили, що «його тут немає і ніколи не було».
Тоді дівчина зрозуміла, що на окупованій території добитися якоїсь інформації не зможе. Тож продовжила пошуки вже після того, як виїхала на підконтрольну Україні територію. Подавала дані про викрадення в обласний штаб, телефонувала за номером, що дає Мелітопольська міська рада. На жаль, ні поради, ні допомоги від чиновників не дочекалася.
Вперше за довгий період почула звістку про тата у серпні – зі ЗМІ з посиланнями на телеграм-канал Ксенії Собчак.
Десь у той же час брата Євгенії в соцмережах знайшла жінка, яка представилася Іриною. Вона повідомила, що Олександр Жуков утримується у московському ізоляторі Лефортово і спитала, чи хоче брат щось передати. Після того писала ще раз: пропонувала для зв’язку з ув’язненим відправити поштою конверт, папір, марки (така практика для зв’язку з українськими політв’язнями в РФ була можлива до 24.02. 2022 – ред.). Після цього Ірина на зв’язок не виходила.
А в перших числах листопада додому до Олександра в тимчасово окупованому Мелітополі російські силовики прийшли ще раз: озброєні люди повідомили бабусі Євгенії, яка живе в бужинкуі, що шукають Олександра Жукова – мовляв, він тут прописаний.
«Якщо чесно, я навіть не знаю, чи справді тато в Лефортово, бо довіряти російським джерелам інформації, це як вірити в російське правосуддя – сенсу немає. Дуже боюся, що з батьком станеться найгірше. І дуже хочу вірити, що тато, як і всі полонені, повернеться додому. Ми його чекаємо», – каже Євгенія Жукова.
Історії мелітопольців підтверджуть схему, за якою фсб фабрикує справи про «міжнародний тероризм.»
Людей викрадають, а через деякий час, наповнений тортурами, знущаннями і погрозами,і достатній для того, щоб примусити людину зізнатися будь в чому, передають співробітникам управління ФСБ у Криму та Севастополі, які порушують проти затриманих кримінальну справу за ч. 1 ст. 30, ч. 1 ст. 361 КК РФ (приготування до акту міжнародного тероризму).
29 квітня Голубєва, Горлова, Жукова, Зуєва та Юрія Петрова внесли до списку екстремістів Росфинмониторинга.
Усім пятьом мелітопольцям, яких окупанти повязали однією справою про «міжнародний тероризм», загрожує пожиттєве ув’язнення.
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
