Так бути не повинно. Поранені солдати без нижніх кінцівок стоять в загальній черзі за довідкою по декілька годин. Цей шматок паперу вимагає жорстока і невблаганна військова бюрократична машина.
Я, зі своїм прооперованим меніском, на лівому коліні, сперся на милицю і мовчки дивився за тим, що відбувається, пише у Facebook журналіст Мирослав Откович, нині боєць мінометного взводу 130-го батальйону 241-ї Окремої бригади територіальної оборони міста Києва.
Поліклініка відчиняється о дев’ятій ранку, о сьомій тридцять тут вже людно. Пів на дев’яту в списках в реєстратуру вже був шістдесятим, в черзі до хірурга тринадцятим. Електронної черги не існує. Все на листочку в клітинку. А для того, щоб потрапити в останній кабінет, там де виписують документи ВЛК, моє прізвище опинилось під номером 502!!!
– Ви перший день? – не без іронії запитує молодий хлопець в добре пошитому тактичному костюмі болотяного кольору.
– Так.
– А я вже 21 день в черзі стою, у мене 8 лікарів!
——
За три години випав мій щасливий тринадцятий номер. Заходжу до хірурга. Кладу на стіл виписку після операції. Він дивиться і каже – добре. Ось цю і цю довідку зробіть копію і візьміть фото 3#4. Тоді приходьте ще раз. Я аж побілів, це означає, що стояти доведеться з початку. Знову пройти реєстратуру, щоб заново потрапити в «прохідні» списки доведеться прийти вже в понеділок. Я згадав про хлопця, який тут вже 21 день і зрозумів чому. Відступати нікуди. Швидко знаходжу серед паперів якусь стару довідку, тут же руками відриваю з неї власне фото, копію біжить робити друг. Якби не він, якби був сам – вже б програв цей армійський квест.
Лікар великодушно за цей час виходить покурити. Черга в коридорі від цього не менша. Але усі мовчать. Терпіння в нас інше. Навчені боями, є з чим порівняти. Ті, що без кінцівок під іншим кабінетом, зціпили зуби і стоять за своїм шматком паперу. Хтось в тисняві зачепив проопероване коліно, тихий зойк. Не моє, але біль поділили на двох. Без нарікань.
Друг повернувся швидше, ніж дотліла цигарка. Хірург оформив документи і відправив в наступний кабінет. Там, я вже казав, опинився в черзі – 502 (!)
Благо, в цьому списку прогалини. Не усі вчасно прийшли. Мені дозволили покласти свої документи на купку папок, які ось-ось понесуть на підпис.
Зрозумійте, мене, як і усіх інших, тут ніхто не лікує! Ніхто не оглядає! Тут немає діагностики! Є лише всемогутній підпис під папірчиком.
Потрібно щось змінювати. Потрібна децентралізація. Не можуть усі бригади регіону везти бійців в один заклад. Має бути спосіб вдосконалити процес видачі довідки, зробити його електронним, як і запис на прийом. Забезпечити необхідну кількість медичного персоналу в закладах, розгорнути додаткові інформаційні стенди. Поставити кулер з водою і дати можливість виміряти тиск. Це елементарні речі, які не вимагають значних коштів.
В військові заклади за довідками приходять ті, хто пішов воювати за власним бажанням, але сюди потрапив поневолі.
Для важких поранених потрібно більше поваги і елементарного комфорту. Тут навіть ліфт не працює, тому сходи з першого і на верхні поверхи нагадують спортивні змагання паралімпійців.
Хто читає і може вплинути – задумайтесь. Так бути не повинно. З цієї ситуації постає величезна соціальна напруга, більшості з нас вже скоро повертатись на фронт.
P.S. я не вказую конкретний заклад, кому треба впізнають, але ситуація, на жаль, типова.
P.S.2: Друзі, ви в коментарях пишете багато прикладів з проблемами в поліклініках, давайте систематизуємо цю інформацію. Напишіть мені в приват конкретні локації, людей і проблеми, які виникли. Плюс контакти. Я це передам для юридичного обгрунтування комплексного вирішення питання. Дякую, за вашу підтримку і готовність допомогти. Зараз з волонтерами вже думаємо над тим як терміново полегшити ситуацію, до того як вдасться реформувати систему. Долучайтесь.
