Чому влада не докладає результативних зусиль для того, аби стягнути активи російських олігархів та українських політичних діячів часів режиму Януковича,, які втекли до Росії чи до окупованого Криму і підтримують російську агресію. Про недоторканні активи Медведчука, Деркача, Захарченка, Сівковича, Клюєвих та інших колишніх в інтерв’ю з Глібом Канєвським, керівником аналітичного центру StateWatch, у ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Днями медіа облетіла новина про те, що Адміністрація президента Джо Байдена підтримала законопроєкт, який дозволить арештувати частину з 300 мільярдів доларів заморожених російських активів, щоб надати їх Україні. Підводячи підсумки санкційного року-2023, ви зазначили, що держава не стягнула жодного активу у топ-політиків, які своїми текстами, заявами чи вчинками підігрували Росії після 2014 року. У вас є відповідь на питання, чому? Чого і в кого не вистачає — політичної волі, компетентності чи повноважень?
Гліб Канєвський: У нас є два режими конфіскації. Перший — стягнення в дохід держави майна підсанкційних осіб. Коли особа — в більшості випадків це росіяни, але можуть бути і громадяни України — потрапляє в санкційні списки РНБО, одразу вмикається механізм стягнення в дохід держави: Мін’юст збирає інформацію з 18 органів влади, в першу чергу, це СБУ, АРМА, ДБР, БЕБ, НАБУ, органи прокуратури, тощо. Далі, встановивши перелік всіх активів підсанкційної особи, Мін’юст йде у Вищий антикорупційний суд. Вищий антикорупційний суд своїм рішенням і потім підтвердженою апеляцією остаточно конфісковує активи підсанкційної особи.
В цьому режимі з’являються проблеми. По-перше, відсутня державна концепція: у кого і як стягувати активи, чи хоча б кого і в яку чергу санкціонувати? Це призводить до того, що, наприклад, Медведчук під санкціями, а його однопартієць Рабінович, ні. Відповідно, активи Медведчука українська влада може стягнути, хоча, увага, станом на січень 2024 року ще не стягнула. А активи Рабіновича навіть не може починати стягувати.
Щоб стягнути активи того ж Медведчука, Мін’юст має ретельно зібрати відповідну інформацію. Тут виникає друга проблема: не кожен орган влади із перелічених сумлінно і вчасно надає цю інформацію, щоб Мін’юст зібрав це в одну справу і пішов у Вищий антикорупційний суд. Фактично по деяким фігурантам збір інформації Мін’юстом триває вже не місяцями, а роками.
Третя проблема: Вищий антикорупційний суд не славиться швидкістю. Це не претензія до суду — так загалом працює правова система України. Суди при кмітливості адвокатів можуть розглядати справи дуже довго. Для прикладу, кейс Бабакова-Гінера-Воєводіна. Це найбільші російські олігархи, що представлені в Україні активами. Їм до сих пір належать 5 обленерго, на секундочку. Звісно, ці обленерго арештовані і менеджмент там вже давно замінений на той, що працює на користь держави під контролем українського уряду. Але активи ж не стягнуті, вони залишаються в статусі заарештованих. Мін’юст кілька місяців назад пішов у суд, але скільки ці судові засідання будуть тягнутися, насправді ніхто не знає.
Олександр Бабаков та Володимир Путін Фото: AFP
Тобто, в режимі конфіскації активів підсанкційних осіб ми бачимо комплекс проблем. Загалом немає державної стратегії. Ще рік тому Міністерство економіки обіцяло розробити санкційну концепцію, яка мала б визначити як, у кого що стягувати і в яку чергу, щоб під час війни заробити грошей. Я просто наведу приклад. Сьогодні від стягнутих активів підсанкційних осіб в бюджет надійшло під кінець 2023 року 100 мільйонів гривень з хвостиком.
Другий режим — це суверенні активи. Тут був шалений успіх у 2022 році, коли одним махом стягнули активи сбєрбанків, промінвестбанків і всі гроші на рахунках, які належали не клієнтам цих банків, а саме власникам. Таким чином стягнули 25 мільярдів гривень, направили їх у Фонд ліквідації наслідків агресії РФ і весь 2023 рік за ці кошти реалізували і оплатили великі інфраструктурні проекти, в тому числі будівництво водогону до Нікопольщини, до Криворізького басейну, в тому числі подолання наслідків руйнації Каховської ГЕС. Але в 2022 році все і зупинилось. Станом на 2023 рік встановлений перелік 903 російських комерційних активів на території України, які, на превеликий жаль, до сих пір не націоналізовані.
Валентина Самар: Чому у 2022 році вийшло, а в 2023 ні?
Гліб Канєвський: Чим далі лінія фронту від Києва, тим менша політична воля тут і зараз розправитися з проросійськими політиками, які працювали на території України, і з російським бізнесом. Це спостерігається у санкційній політиці, так само, як і в економіці, як у боротьбі з корупцією.
Це призводить до того, що таких одіозних діячів як Клюєв, Сівкович, Рабінович, Мураєв врешті-решт просто не вносять у санкційні списки. А тих, кого внесли, — того ж Медведчука або Богуслаєва — їхні активи не стягують. Мін’юст просто не отримує необхідну інформацію від СБУ, БЕБ, поліції, прокуратури для того, щоб піти в суд.
І щодо справ, які вже у суді. Якщо в 2022 році адвокати не хотіли захищати підсанкційних осіб, то у 2023 році навіть у найпаскудніших російських олігархів знаходяться в Україні українські адвокати, які приходять у суди і використовують брудні юридичні прийоми, щоб максимально затягувати справи. А чому затягують справи? Тому що всі ці інструменти стягнення і конфіскації працюють лише під час воєнного стану. Коли завершиться воєнний стан, ми не зможемо так просто конфіскувати активи різних підсанкційних осіб.
Валентина Самар: Андрій Клюєв та його син Богдан, Сергій Клюєв та його дружина Ірина мешкають в Росії і розвивають свій енергетичний бізнес в Москві, на Далекому сході, в Якутії. Півроку тому ми публікували розслідування про цей бізнес (частина 1, частина 2). Клюєви співпрацюють із підсанкційними російськими компаніями, наприклад, в арктичних проектах — на жаль, реакції ніякої. Більше того, до Андрія Клюєва застосовані тільки санкції США — українських санкцій немає.
Гліб Канєвський: Аналогічна ситуація з його братом Сергієм Клюєвим. По ньому є канадські санкції з 2014 року. До речі, вони будуть незабаром переглянуті, бо в Канаді існує правило переглядати підстави накладання санкцій кожні п’ять років. У 2019 році вже був скандал, коли в Генпрокуратуру прийшов лист з проханням надати підстави, чому їм треба продовжувати санкції проти Сергія Клюєва? І лише під тиском громадськості, прокуратура надала відповідь. Зараз та сама історія може повторитись. Чому Канада має тримати Сергія Клюєва під санкціями, якщо він з 2014 року і до 2024 року жодного разу не потрапив під українські санкції? Попри всі заяви президента України Володимира Зеленського щодо синхронізації санкцій з нашими партнерами по клубу G7.
Валентина Самар: Активи українських олігархів в окупованому Криму. Вони вичерпали усі можливості заробити і продали їх. Кримська хімія Фірташа дісталась структурам Ротенбергів. Портові активи Ахметова, зокрема стівідорна компанія «Авліта», разом з сухим доком перейшли до топ-менеджерів його кума Ігоря Крутого. Тепер через цю найбільшу перевалку щодня відправляють на незаконний експорт зерно, яке росіяни вивозять з українського півдня. «Авліта» під санкціями в ЄС і Швейцарії, а в Україні — ні. Що робити з цими проданими, вже російськими, активами?
Володимир Путін і Аркадій Ротенберг Фото: kremlin.ru
Гліб Канєвський: Business as usual. Ахметов, Фірташ та інші відомі українські бізнесмени, які ставили на меті виручити гроші від продажу свого бізнеса у Криму, отримали те, чого хотіли. Ніхто там особливо не займався націоналізацією їхніх активів, не відбирав «по беспределу». Навпаки, як раз при сприянні української сторони створили юридичні і фінансові умови, щоб такі достойні українські бізнесмени врятували свої гроші.
Ви згадали Ротенберга, і я хочу звернути увагу. Насправді на території України щодо російських олігархів відбувались аналогічні дії. Родина Ротенбергів вже після 2014 року безперешкодно зуміла швиденько перереєструвати весь свій бізнес в Україні (основний актив — торговий центр Ocean Plaza) на мережу українських і офшорних компаній, щоб сховати кінці в українських реєстрах.
Тобто, після 2014 року російський бізнес безперешкодно видаляв себе з реєстру, перереєстровував на фунтів. І тепер відбувається відлуння. У 2022 році сталось повномасштабне вторгнення, СБУ ініціює проти когось санкції і починаються проблеми. Бо як довести, що за матрьошкою різних кампаній, в тому числі офшорних, стоїть саме Ротенберг? Ладно ще СБУ — в них є оперативна інформація, свої довідки складають, і РНБО потім затверджує. Але ж потім проблема в Мін’юста — як їм взяти цю довідку і піти в Вищий антикорупційний суд?
Коли у 2014 році Бабаков, Гінер і Воєводін були прямими бенефіціарами енергетичного, готельного, логістичного, торгівельного бізнесу в Україні, можна було їхні активи дуже швидко і санкціонувати, і конфіскувати. Але на той час в нас не було такого законодавства. Насправді, ефективне санкційне законодавство з’явилось лише в травні 2022 року. Відповідно, не було ніяких обмежень щодо реєстраційних дій для російських олігархів. Таким чином вони вивели себе, але завели купу нідерландських компаній, естонських фізичних осіб, німецьких. І тепер Україна ще й в очах європейців через оці російські гроші малюється ледь не країною-рейдером, яка конфіскує не російські активи, а «нідерландські», «естонські», тощо.
Те саме можна сказати і про Фрідмана, який переховав свої активи після 2014 року і тепер ще й буде подавати в міжнародні суди на державу Україна, яка начебто займається рейдерством. Все це — ота недалекоглядна політика торгівлі з агресором. Коли ми закривали очі на те, що відбувається у так званій вільній економічній зоні в Криму, і дозволяли російським олігархам зберегти їхні активи на території України.
Валентина Самар: Я не погоджуюся з вами, що у нас з’явилось ефективне санкційне законодавство. Скоро санкційна політика України доведеться писати в лапках.
Гліб Канєвський: Ну, принаймні, з’явився інструмент, як стягнути активи. Бо до травня 2022 року його просто не було. В нас немає Реєстру підсанкційних осіб і підсанкційних активів. Це камінь в город апарату РНБО, зокрема, секретаря Олексія Данілова. Він часто виходить у публічне поле з погрозами в бік росіян, їхніх олігархів та естеблішменту. При цьому, на мою думку, секретаріат РНБО слабку роль відіграє у становленні санкційної політики в Україні. Реєстру як не було, так і немає.
Валентина Самар: Хіба це до секретаріату РНБО питання? Він не може розробити і подати законопроект до Верховної Ради.
Гліб Канєвський: Закон у нас є.
Валентина Самар: Закон є з 2014 року
Гліб Канєвський та Валентина Самар. Фото: investigator.org.ua
Гліб Канєвський: Немає драйвера, який принаймні спитав би в інших органів влади. Де питати як не в секретаріаті РНБО, коли за одним столом збираються представники силового, економічного блоку, президентської гілки влади? Чому б не запитати в них, коли з’явиться Реєстр підсанкційних осіб, коли ми перестанемо публікувати ганебні Excel-таблички і PDF-файли, які неможливо навіть просто вкупу звести? Може, Данілов якось запропонував би взяти реєстр НАЗК? Бо НАЗК постійно ініціює купу реєстрів, вони мають спроможність і бажання допомогти державі. Чому б державі не легалізувати те, що вже створено?
Валентина Самар: Що треба зробити, щоб оживити українську санкційну політику і зробити її драйвером для застосування санкцій західними партнерами?
Гліб Канєвський: Перше — зробити Реєстр підсанкційних осіб і підсанкційних активів, щоб ми принаймні розуміли, з чим ми працюємо. Друге — визначити нарешті пріоритети, з кого ми стягуємо активи в першу чергу? Щоб ми стягували ті активи, які під час воєнного стану приносили б гроші в бюджет, а не проблеми. Третє — під санкції, в першу чергу, мають потрапляти ті особи, які на них заслужили. Це не тільки російський бізнес, а й місцеві проросійські діячі, такі як Клюєв, Рабінович, Сівковіч, Мураєв та багато інших. Вони за свою кар’єру наговорили і наробили дуже багато, щоб ця повномасштабна війна почалася. Вони усі мають бути у санкційному Реєстрі, а їхні активи — стягнуті.
