Міжнародний суд ООН 31 січня схвалив рішення за українським позовом проти РФ у вимірі протидії расової дискримінації в Криму.Ознайомлення з повним текстом Рішення Суду дозволяє виокремити чотири основних фактори, через які документ від надвищої у світі судової інституції породив значні виклики перед Україною, та особливо – перед кримськотатарським народом.
Про це в Facebook пише Борис Бабін, юрист-міжнародник та постійний представник президента України в АР Крим (2017-2018).
Бо що тепер агресор буде злочинно розповідати про начебто «відсутність дискримінації» кримських татар з кожної парасольки – очевидно.
Одразу кажу, що почесну місію бідкатися про «недоліки Конвенції» або про «упередженість Суду ООН» залишу особам, які вісім років каталися до Гааги, робили на кримськотатарському питанні кар’єру, аж до високих посад в Уряді, та отримували великі «зірки на погони». Про гранти та кавабрейки від окремих «авторитетних правозахисниць» навіть не іронізуватиму, все зрозуміло.
Першою, та вкрай болісною, та й не очікуваною у такому обсязі навіть мною (з моїм-то песимізмом) причиною став брак наданих доказів та очевидна щонайменш недбалість у їх збиранні. Суд сам про це багаторазово пише у Рішенні, це пункти 241, 242, 250, 296, 365 тощо.
Це стосується цілком охоплюваних Конвенцією та очевидно наявних в Криму ситуацій, коли більшою частиною переслідуваних осіб до 2022 року були етнічні кримські татари, коли російські карателі насолоджувалися безкарністю за відповідні репресії, та питань антикримськотатарської пропаганди.
Ймовірно чомусь зореносні юристи з МЗС та особи від загальновідомої міжнародної фірми, якій МЗС допомагав вісім років освоювати величезні бюджетні кошти на цій справі, вирішили, що у Гаазі їм повірять на слово.
Простий приклад: до Суду Україною було надано 1 (один), як пише Рішення, «підручник», де міститься викривлена історія кримськотатарського народу. Решта відповідної, завідомо наявної в Криму макулатури окупантів явно ніким не збиралася, не сортувалася, до Гааги не передавалася.
В окремих випадках Суд бідкається, що Україна (тобто МЗС та відповідна фірма) не надали навіть необхідної статистики. Ймовірно на витрачені мільйонні бюджетні кошти було важко придбати один калькулятор.
Другою причиною є включення у позицію справи ситуацій, які одразу, з моменту їх «вкладання у кейс», надавали агресору певні можливості, а саме «спростовувати» їх з «цифрами та доказами». Прикладом це – «шкільна освіта» щодо кримськотатарської мови та мовою.
Так, у цій сфері в окупованому Криму є тиск на учнів, їх батьків, є репресії, є використання школи для імперської пропаганди та мілітаризму.
Але самі «кримськотатарські» школи, на відміну від фейкового «українського класу» існують не тільки на папері, окупант не позбавлений можливості перти у Гаагу вавилонські вежі макулатури щодо їх «успішної діяльності». Що він явно й зробив.
З моменту подання позову саме щодо цієї частини у нормальних юристів одразу були питання – навіщо це взагалі було тягнути у відповідний кейс???. Прикладом, дійсно наявні порушення прав кримських татар на нормальну освіту як таку добре йдуть у канву не цього процесу, а Європейського суду.
До речі, щось мені підказує, що й у питанні доказів від України в Страсбурзі все було одразу інакше. Бо сонцесяйні юристи та політики глобального розливу від МЗС ніколи, слава Богу, цим не обіймалися, інше міністерство відповідало.
Чесно кажучи, іноді краще, щоб хтось продовжував досі крутити дрібні оборудки в юридичному відділі тютюнової фабрики, вирощувати свою діоклетіанівську капусту у Сквері Небесної Сотні. Або ж опікуватися промоакціями ресторану «Мусафір».
Третьою причиною, про яку я не хотів, дуже не хотів, але змушений тепер казати, є затягування з легалізацією Меджлісу кримськотатарського народу. У Рішенні Суд, і це параграфи 248, 267, 269, прямо каже про те, що у справі Україною не доведене, що Меджліс є представницьким органом кримських татар як етнічної групи. І, за дивним збігом обставин, саме такий документ Меджліс не може отримати від Кабміну з липня минулого року.
Нагадаю, що профільний закон, за яким існує процедура легалізації Меджлісу, схвалене три роки тому. Два роки тому затверджене порядок легалізації та потім представники Меджлісу спрямували ці документи до Держетнополітики, яка їх «маринувала» декілька місяців, але потім відправила у «чорну дірку» Секретаріату Кабміну.
Навіть не буду переповідати плітки кому конкретно «з сусідньої вулиці», подейкують, дуже-дуже не сподобався процес легалізації Меджлісу. Але якщо б відповідні документи від Уряду бути отримані оперативно та були б одразу передані в Гаагу, то ВКРАЙ ймовірно ситуація в Рішенні не була б такою, як наразі.
Четвертою причиною, про яку я ще більше не хотів, як записний «татарофоб», говорити, є кримськотатарський колабораціонізм. Справа не у тому що він є, на те кримські татари й корінний народ щоб мати, як казав класик, «власних бандитів та повій». Питання у тому що він явно системно замовчується та більш того – іноді й толерується.
Бо якщо людина була у Криму у окупантів «головою райадміністрації» або «віце-прем’єром», або мала подружжя – «керівника державної установи», а потім переїжджає на материк та стає «ветераном боротьби за права народу», без будь-яких питань від українських правоохоронців та суду (і про це, важко сумніватися, агресор дуже давно виклав відповідні матеріали у папочці в Гаагу), як буде реагувати Суд на заяви російських агресорів що це начебто «не етнічне, а політичне питання»?
Одразу чомусь згадую того добродія, який багато років боровся з «татарофобами» за «кримськотатарську територіальну автономію», потім «виборов» собі тепле високе крісло та й «російській паспорт» дружині «щоб було зручніше їздити до батьків».
Ось так цього «борцуна» дискримінували окупанти, що він й сам до окупованого Криму кажуть катався. Без реакції законної української влади.
Як це сприйматиме Суд ООН?
Єдине що хотілося б насамкінець додати – певним позитивом для мене стала частина, де Суд констатував невиконання агресором попереднього наказу Суду в цій справі про заборону Меджлісу.
Залишаю читачам вгадати, хто саме та в який спосіб доводив Суду декілька років тому, що цей наказ рф не виконала попре його проведене звернення до виконання.
Підказка: я не про сонцесяйних, вони цим не переймалися.
Цікаві були часи.
Попереду ще цікавіші.
