Роль в окупації АР Крим і міста Севастополя російських військових відставників і, насамперед, офіцерів Чорноморського флоту РФ, не є таємницею. Вони звичні до організації та дисципліни, добре знали усі місця дислокації ВМС України і за нагоди охоче долучилися до взяття під контроль Росії “города русских моряков» та всього півострова.
Центр журналістських розслідувань вже розповідав про «виконроба окупації» Міхаіла Чалого, капітана 2 рангу запасу, який очолив силовий блок так званої «Координаційної ради забезпечення життєдіяльності Севастополя» – російського квазіоргану, що керував містом з 23 лютого 2014 року, після повалення української влади. Його безпосереднім підлеглим був полковник у відставці Олег Росляков, який у лютому-березні 2014 року очолював «Штаб самооборони Севастополя», що координував проросійські незаконні збройні формування. Він і є героєм нової серії спецпроєкту «Шуцмани Путіна».
В ієрархії незаконного збройного формування «Самооборона Севастополя» Олег Росляков займав посаду начальника штабу – координатора дій його підрозділів при виконанні наказів, що надходили від Міхаїла Чалого, який, в свою чергу, отримував їх зі штабу Чорноморського флоту. Відтак Росляков як організатор несе відповідальність за всі злочини, вчинені цими проросійськими угрупованнями: за незаконні затримання, викрадення, побиття громадян України та іноземців, блокування українських військових частин, перешкоджання діяльності журналістів, фільтраційні заходи на встановлених блокпостах та інші протиправні дії.
Олег Росляков на чолі полку морської піхоти Чорноморського флоту. Фото: sevastopol.su
Олег Юрійович Росляков народився 17 грудня 1952 року в родині військового у місті Владивосток. У 1974-му закінчив Далекосхідне вище загальновійськове командне училище і відтоді аж до 2003 року служив на Чорноморському флоті. Брав участь у бойових діях в Анголі, Ефіопії, в районі Індійського океану, в Середземному морі. Протягом п’яти років командував полком морської піхоти 810-ї бригади ЧФ РФ (Севастополь), з них три роки полк був передовим на ЧФ. На совісті Рослякова й участь в “антитерористичній операції” проти Чечні.
Орден «За военные заслуги» Рослякову вручав особисто президент Владімір Путін – на борту крейсера “Москва” під час святкування дня ВМФ РФ в Севастополі в 2001 році. Через два роки Росляков вийшов у відставку в званні полковника.
Олег Росляков і Владімір Путін. 2001 рік Фото: sevastopol.su
Деякий час попрацював директором Севастопольського філіалу Саратовського державного соціально-економічного університету, а потім повернувся до рідної 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ – на «цивільну» посаду начальника воєнізованої охорони.
При цьому, Росляков, як і багато відставників російського ЧФ, що мешкали в Севастополі та Криму, отримав український паспорт, залишаючись і громадянином РФ, і резервістом її збройних сил як офіцер запасу. Недалекоглядна політика України щодо громадянства на території, де знаходилась нелокалізована іноземна військова база, давала про себе знати усі роки незалежності. Адже громадяни РФ з українським паспортом в кишені ставали депутатами і чиновниками органів влади у Севастополі і Криму, які йшли у фарватері політики Росії і зіграли свою роль у 2014 році.
23 лютого, у день повалення законної влади в Севастополі і захоплення її так званою “координаційною радою” на чолі з Алєксєєм Чалим, Росляков, за його словами, перебував у санаторії на північному Кавказі, в Єсентуках. Але вже 25 лютого повернувся у Севастополь, а наступного дня взяв участь у нараді, на яку зібралися керівники “18 рот самооборони” і одноголосно обрали його начальником штабу.
Очевидно, що колишнього комполка морпіхів Рослякова запросили на збіговисько з координації НЗФ Севастополя не випадково – кадровий старший офіцер з досвідом служби в Севастополі як ніхто інший підходив для такої справи як штабне управління озброєними групами.
При цьому “командуючим” призначили офіцера запасу Ігоря Петрова. Його кандидатуру, як згадує Росляков, затвердили Алєксєй Чалий та в штабі Чорноморського флоту.
Ігор Петров, командир НЗФ «Рубєж» Фото: sevastopol.su
Втім, Петров недовго керував ротами “самооборони” – став заступником командира НЗФ “Рубєж” Володимира Мельника. Міхаїл Чалий називав це формування, що складалось в більшості із відставних військових, своїми штурмовиками, які були задіяні в силових операціях ЧФ при захопленні українських військових об’єктів та кораблів.
На місце Петрова був призначений Віктор Петрович Літвінов, начальник охорони «народного мера» Алєксєя Чалого. Свого часу він служив у ЧФ РФ, звідки його вигнали, після чого у 1992 році пішов на службу до ВМС України. Звільнившись в запас в званні капітана ІІІ рангу, зайнявся бізнесом і проходив підозрюваним у кількох кримінальних провадженнях про шахрайство. Створений ним військово-патріотичний клуб “Ястреб”, до слова, працює і досі – навчає дітей армійському рукопашному бою.
Віктор Літвінов, “командуючий” НЗФ “Самооборона Савастополя”
Та повернемось до 26 лютого, коли Олега Рослякова призначили керівником «штабу оборони Севастополя», а сам штаб розгорнули в будівлі Індустріально-педагогічного коледжу ім. Менькова на вул. Радянській, 65.
Таке розташування “самооборонівців” було не випадковим. Далі вгору по пагорбу на тій же вулиці Радянській знаходиться комплекс будівель Штабу Чорноморського флоту, головна споруда якого у вересні 2023-го була зруйнована ракетним ударом ЗСУ. На час, поки місто ще не взяли під контроль російські військові, «штаб самооборони» завбачливо розмістили на підходах до головного командного пункту окупації.
Розташування «штабу оборони Севастополя» на вул. Радянській, 65 Фото: Yandex
До півночі було сформовано відділ із запису добровольців, розвідувальний та контррозвідувальний відділи і оперативне відділення, а також прес-центр, оснащений Там перебувала й одна з «рот самооборони» під командуванням полковника у відставці Олега Малиновського, який служив разом із Росляковим і відразу після нього очолював у 1996 році 299-й центр підготовки морської піхоти у Козачій бухті Севастополя – так званий центр «Сатурн», де навчали диверсантів і бойових пловців.
27 лютого Росляков вже відправляє своїх бойовиків зі зброєю на перший виїзд – нібито п’ятеро невідомих у камуфляжі перерізали кабель зв’язку «Севтелекому». За словами Рослякова, «диверсанти» зникли раніше, ніж «самооборона» з міліцією прибула на місце. Більш вдало закінчився виїзд за доносом, в ході якого «самооборона» незаконно затримала шістьох молодих людей нібито з партії УДАР, вся провина яких була в тому, що вони зібралися на одній квартирі, де була українська символіка.
Хлопців жорстко пов’язали, побили, вивезли до “штабу”, а потім, за словами Рослякова, після “профілактичних бесід” видали шокованим батькам. Але так щастило не всім. В інтерв’ю Росляков говорить то про двох, то про чотирьох “сотників-неонацистів”, яких “самооборона” затримала на вокзалі, а потім передала міліції.
Імена затриманих “сотників” Росляков та інші бойовики НЗФ ніде не називають. Натомість, відомі імена активістів Майдану, які напочатку березня 2014-го приїздили в Крим і зникли безслідно. Серед них – майданівці із Рівненщини Іван Бондарець і Валерій Ващук, які пропали безвісти в Криму 7 березня.
У середині березня безвісти зник 39-річний мешканець Севастополя Василь Черниш. У минулому він був співробітником СБУ, у час Революції гідності – активістом “Автомайдану”. У Севастополь Василь повернувся з Києва ще до початку окупації Криму, а востаннє виходив на зв’язок з подругою 15 березня. Того ж дня, за переказами, сусідка по квартирній площадці бачила, як Василя Черниша виводили з орендованої ним квартири люди у формі МВС зі словами: “Нарешті ти повернешся додому”.
З того часу про долю цих активістів нічого не відомо.
Зрадник Юрій Кашпур Фото: primechaniya.ru
Є безліч фактів, що севастопольська міліція співпрацювала з окупантами, серед іншого, – і через “штаб самооборони”. Росляков згадує про тісну взаємодію з міліцією під час патрулювання міста. За його словами, підполковник міліції Юрій Кашпур 28 лютого сам прибув до штабу для організації взаємодії.
Зауважимо, що підполковник міліції Кашпур після окупації отримав посаду заступника начальника окупаційного «Управління МВС Російської Федерації у м. Севастополі», а у 2015-му році очолив цей каральний орган. Тому не дивно, що й незаконні затримання відбувалися у співпраці з міліцією.
Міхаіл Чалий розповідав в інтерв’ю, що на початку березня на нарадах “за одним столом сиділи представники Чорноморського флоту, співробітники СБУ, які перейшли на наш бік, контррозвідки, міліції, самооборони”…
Але були в «самооборони Севастополя» й завдання більш важливі, ніж терор приїжджих і мешканців Севастополя – блокування українських військових частин і державних установ за наказами, що надходили від Міхаіла Чалого, або й напряму зі Штабу Чорноморського флоту РФ. Для цього командуванням ЧФ був визначений куратор. Ось як Олег Росляков розповідав про це в інтерв’ю для проекту “Новітня народна історія Криму” (на якому розпиляв гроші “Газпрому” Інститут країн СНД Константіна Затуліна):
“Тісними були відносини з командуванням флоту щодо взаємодії. Флот давав чіткі команди щодо підтримки правопорядку. Ми взаємодіяли через капітана 1 рангу Андрія Миколайовича Палія, він був нашим куратором. Ми були, можна сказати, передовим народним загоном і, безумовно, флот у якихось питаннях, зокрема підтримання порядку у місті, спирався на нас.
4 березня командувач Чорноморським флотом на той час ще віце-адмірал Олександр Вікторович Вітко запросив мене та Олексія Михайловича Чалого та запропонував узаконити у правовому плані існування нашого штабу”.
Андрій Миколайович Палій народився в Києві, закінчив так званий “Морполіт” – Київське вище військово-морске політичне училище у 1992 році, але служити пішов у ВМФ Росії. Служив на Північному, Балтійському флотах, воював у Чечні, брав участь у окупації частини Грузії. Палій активно брав участь в окупації Криму, і, зокрема, у схилянні українських моряків до державної зради та давав накази щодо застосування “самооборони” на потрібних напрямках. З 2020 року займав посаду заступника командувача ЧФ РФ з військово-політичної роботи. Ліквідований ЗСУ в Маріуполі 19 березня 2022 року.
Андрій Палій, заступник командувача ЧФ РФ (2020-2022), куратор “Самооборони Севастополя” Фото: Ю.Югансон
Взаємодіяв з начальником “штабу самооборони” і сам командувач ЧФ РФ. Росляков згадує, що 4 березня віце-адмірал Алєксандр Вітко запросив на зустріч його та Алєксєя Чалого та запропонував “узаконити у правовому плані існування штабу».
За результатами цієї зустрічі «штаб оборони Севастополя» 7 березня перебазували ближче до Камишової бухти, у будівлю колишнього військкомату на вул. Маршала Крилова, 8а, і забезпечили надійним радіозв’язком зі штабом ЧФ РФ.
Апаратуру надали «по лінії Міністерства оборони Криму», каже Росляков. Від цього ж «міністерства», за його словами, 11 березня підконтрольні йому підрозділи НЗФ отримали зброю. Однак насправді жодного «міністерства оборони Криму» окупанти і їхні посіпаки не створювали навіть на папері. Хіба що кримського гауляйтера Сергія Аксенова на період до незаконної російської анексії півострова проголосили «головнокомандувачем збройних сил Криму». Тому звідки були ті стволи, не важко здогадатись – зі складів Чорноморського флоту. Тим більше пізніше Росляков це сам підтвердить.
Будівля «Штабу оборони Севастополя» на вул. Маршала Крилова, 8а Фото: Yandex
Як згадує Росляков, на той час він вже активно брав участь у перетягуванні командування низки українських військових частин на бік окупантів:
«Схема була, скажімо так, типовою. Зв’язувалися телефоном, домовлялися про зустріч та зустрічалися десь на нейтральній території, обговорювали питання на рівні командирів військових частин. Нагадаю: за лінією Міноборони України їм конкретних вказівок не надавалося. Ми приходили на КПП, розмовляли, у місті зустрічалися. У ході переговорів командир давав згоду на перехід на бік народу, ми дзвонили до штабу ЧФ. Капітан 1 рангу А.М.Палій висилав групу офіцерів для узгодження практичних питань переходу».
Зокрема, стверджує Росляков, таким чином був організований перехід на бік ворога командира української бригади ППО. Деякі українські військові самі приходили, шукаючи можливості перейти на бік РФ. 11 березня до Рослякова звернувся командир малого протичовнового корабля «Луцьк» капітан ІІІ рангу Сергій Макеєв, який повідомив про готовність екіпажу перейти служити до російського флоту. Наразі зрадник командує російським протичовновим кораблем «Суздалец» і бере участь у збройній агресії проти України.
Захоплення українських кораблів в Севастополі 20 березня 2014 Фото: AP
Там, де мирного рішення не було, – Росляков за командою зі штабу ЧФ РФ відправляв силові загони. Так, за його словами, учасники НЗФ з блокпосту “Шайба” і взвод розвідки «штабу самооборони» разом із особистою гвардією Міхаіла Чалого – загоном «Рубєж» і «Ночными волками» 20 березня брали участь у штурмі українських кораблів «Хмельницький» і «Тернопіль». А для блокування українських кораблів в озері Донузлав «Штаб оборони Севастополя» відправив 18 березня до Кримської військово-морської бази цілий загін під керівництвом капітана 1 рангу запасу Володимира Владиславовича Коваленка.
Яскравим проявом діяльності бойовиків Рослякова була блокада і штурм Штабу Військово-морських сил України 19 березня 2014 року. Блокада тривала три тижні. Українські офіцери, якщо виходили зі Штабу, вже не могли потрапити назад – їх не пропускала «самооборона».
«Литвинов зібрав усіх і сказав, що ми заходитимемо до штабу ВМСУ. Вранці ми всі прийшли, там було дуже багато людей – “Ночной дозор”, “Русский блок”… Хтось із стану очікування перейшов до активних дій. Знесли огорожу, зняли ворота, почали заходити на територію штабу ВМСУ. Бійки як такої не було, було видавлювання», – згадує Росляков.
Поки НЗФ штовхалися з українськими моряками, ватажок «штабу оборони» зі своїм «загоном швидкого реагування» брав під контроль зброярню і сховище документації Штабу ВМСУ, які потім передав під контроль офіцерам ЧФ РФ.
Блок-пост “Шайба”, м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
З 14 березня штаб Рослякова за командою згори взяв під своє керівництво й блокпости навколо Севастополя. Він забезпечував контингент блокпостів харчуванням, обмундируванням і пальним – все це надав Чорноморський флот. Віктор Литвинов в інтерв’ю виданню Новости Севастополя згадує:
«Займатися цим було доручено Олегу Рослякову. Його люди отримували, звозили все в приміщення колишнього військкомату і видавали. До речі, сухпайки, про які так багато потім говорили, були поставлені не з гуманітарною допомогою, а отримані від військових. Це було те, що залишилося від сочинської Олімпіади. В них знаходилися продукти, приготовлені за найсучаснішою технологією, повноцінний сніданок, обід і вечеря».
Щоправда, на той час і блокпостам, і власне «самообороні» залишалося вже недовго. 20 березня, коли РФ вже оголосила про анексію Криму, і півострів був під її ефективним контролем, всі блокпости за командою згори було розформовано. Росляков особисто вилучив зброю в загонів, що стояли на блокпостах, і примусив учасників НЗФ розійтись.
Парад учасників НЗФ «Самооборона Севастополя» Фото: eprostir.org
21 березня були розформовані всі підрозділи «самооборони», а 24 березня – розущений і «штаб оборони Севастополя».
“20 березня, коли вже стало зрозуміло, що з боку України не вживатимуть якихось різких дій, розпорядженням Чалого всі блокпости було розформовано. До речі, зброю із боєприпасами ми отримали 11 березня від міністерства оборони Криму. Коли закінчилися всі події, пройшов референдум, головне завдання було її швидко зібрати. Я сам сів у машину, взяв із собою трьох розвідників – ми об’їхали всі блокпости, всі загони на двох машинах, зібрали всю зброю за один день”, – згадував Росляков.
Це була ще одна функція Олега Рослякова як кадрового офіцера, що звик чітко виконувати накази. І його «самооборона», і контингенти блокпостів мали строкатий склад і подекуди – завищену оцінку власної ролі й значущості в подіях лютого – березня 2014 року. Вони сподівалися й надалі бути господарями вулиць, обличчям і кулаками окупаційної влади. Однак вистава завершилася, і статистам час було розходитися по домівках.
Олег Росляков Фото: Меридиан Севастополь
Все що було далі – і громадські об’єднання колишніх «самооборонівців», добровільна народна дружина “Рубєж” на чолі з Ігорем Петровим, і створений під патронатом окупаційного губернатора Сєргєя Мєняйло орган-парасолька «Асоціація організацій самооборони» – це лише каналізація ентузіазму проросійського активу.
У квітні 2014 року окупанти розплатилися з Росляковим посадою «заступника губернатора м.Севастополя» – якраз тоді Путін подякував «народному губернатору» Чалому і поставив керувати окупованим містом Сєргєя Мєняйло.
За півроку Олег Росляков був переведений на посаду голови «департаменту апарату губернатора і уряду Севастополя», а в січні 2016-го втратив посаду на фоні конфлікту колишнього «народного мера» з ненародним, але чинним губернатором. Люди Шойгу – Мєняйло та Бєлавєнцев – намагались привласнити лаври головних героїв та організатораів“русской весни” в Севастополі.
Вірний пес режиму зробив свою справу і відійшов у тінь. Але не сумнівайтеся, якщо Кремль знову потребуватиме служби «человека государева», як себе називає Олег Росляков, – він буде поруч. Як і багато йому подібних.
