Ви могли помітити, що останні місяці я був дещо менш активним у соцмережах, хоча й намагався кожної вільної хвилини продовжувати звичну роботу. Проте тепер можу сказати, що я повертаюсь до неї. Чекайте від мене ще більше матеріалів з Херсонської області. Крім того, я й надалі документуватиму воєнні злочини російських загарбників – перш за все, на Херсонщині, пише у Facebook Олег Батурін, кореспондент Центру журналістських розслідувань.
Оскільки я до цього жодного дня не служив, це був для мене абсолютно новий досвід. Цікаво було спостерігати за всім зсередини. Так, не все мною побачене і почуте було приємним. Однак ще більше я побачив такого, що вселяє в мене надію в те, що все у нас буде добре.
Цілий рік я справно приходив за отриманими повістками до ТЦК. Після чергової повістки мене відправили до військової частини разом із іншими 11 обмежено придатними. Один із них “відсіявся” дорогою, примудрившись напитися до поросячого стану. Ще одного відсіяла військова частина вже після відбору: у чоловіка при собі був лише… паспорт громадянина РФ.
Хлопці, які були зі мною в частині були різні. Деякі були такі, що їм усе одно. Частина – вмотивовані. З різних підстав. Розговорився з одним добровольцем 55+ років. Йому набридло працювати на залізниці за 5 тисяч грн на місяць. На стрільбах він показав, здається, найкращий результат. Каже – хоче служити, поки має сили і дозволяє вік.
Підставою для мого звільнення стала ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Раніше саме за цією ж статтею звільнився з війська Станіслав Асєєв – у ній йдеться, що звільнені з полону можуть бути звільнені зі служби. На цю норму мені вказали, в тому числі, представники моєї частини, і всіляко підтримували.
За час служби я встиг пройти нову ВЛК і отримати “подвійну дозу” для висновку “не повністю” придатного за станом здоров’я. Але тепер я можу порівнювати проходження ВЛК в лікарні одного з обласних центрів західного регіону України і в військовому госпіталі м. Хмельницький. Порівняння – не на користь першої, в якій сиділи байдужі до всього лікарі і де мені відкритим текстом натякали на хабар, щоб “ми вам зробили потрібний висновок і ви стали повністю непридатними”. Завідувачку відділенням обласної лікарні тоді я послав на три букви, сказавши, щоб мені писали те, що й повинні вписати за станом мого здоров’я. Тоді в лікарні під час ВЛК мені не раз доводилося піднімати голос і відверто посилати тих, хто вправлявся переді мною в типовому просовєтському хамстві.
Натомість у госпіталі в Хмельницькому я зустрів фахових, небайдужих лікарів – уважних до всіх пацієнтів. Я їм вдячний за їхню роботу.
Різдвяного ранку я повернувся додому і до своєї звичної роботи. Дякую всім, хто мене підтримував і допомагав мені – колегам, знайомим, абсолютно незнайомим людям, військовослужбовцям і військовослужбовицям з моєї частини. Дякую всім!
На світлині – я з сестрою під час її приїзду до мене в частину. Це була незабутня зустріч.
