Колишній український музичний і телепродюсер Ігор Гончаренко з 2003 по 2009 рік займав посаду генпродюсера «Першого національного» – Національної телекомпанії України (НТКУ), хоча мав на той час російське громадянство. Український паспорт він отримав лише у жовтні 2012 року. Гончаренко використовував НТКУ для свого бізнесу, заробляючи на виробництві програм і розміщенні реклами, та мав ексклюзивні права на популярні в Україні бренди пісенних конкурсів. Набравши кредитів і не повернувши борги контрагентам, втік до окупованого Криму, а з початку великої війни заснував фонд, який займається збором коштів на лікування «учасників СВО».
Про це йдеться в матеріалі Центру журналістських розслідувань «Як колишній генпродюсер НТКУ лікує окупантів та просуває «русскій мір» з Азаровим, Глазьєвим і Дугіним».
Як зазначається, до Києва Гончаренко Ігор Арунасович прибився із Москви, де у 2002 році став президентом і співзасновником Фонду підтримки і розвитку національних мистецтв, народної творчості, туризму і спорту «Фестивали дружбы и согласия». З 2003 по 2009 рік Ігор Гончаренко, з його ж слів, займав посаду генерального продюсера «Першого національного» – Національної телекомпанії України (НТКУ), а також очолював департамент з туризму міністерства культури (підтвердження цьому ЦЖР не знайшов).
«При цьому, як з’ясував ЦЖР, паспорт громадянина України (НЕ 673961), виданий райвідділом УМВС у Смілі Черкаської області, Гончаренко отримав лише 4 жовтня 2012 року. Те, що наш фігурант не мав українського громадянства у час роботи на керівних посадах в державній телекомпанії і, ймовірно, у департаменті Мінкультури, підтверджують і дані українського держреєстру», – йдеться в публікації.
Ігор Гончаренко використовував «Перший національний» для свого бізнесу, заробляючи на виробництві програм і розміщенні реклами. Для цього у тому ж 2003 році у партнерстві з іншим продюсером телепроектів – мешканцем Ірпеня Володимиром Володимировичем Яременком Гончаренко заснував ТОВ «Арт-мюзік», в реєстраційних даних якого вказано і його російське громадянство, і адресу реєстрації в с.Віленки Рязанської області, де він і отримав російський податковий номер. У двох інших фірмах – ТОВ «Красна шапочка» і «Двін777», заснованих у 2012 і 2013 роках, у даних Гончаренка вже вказано громадянство України і адреса реєстрації все у тій же Смілі Черкаської області.
Як повідомляло Громадське, Ігор Гончаренко володів ексклюзивними правами на території України на бренди пісенних конкурсів, в більшості – українських версій російських проектів, а також був продюсером співачки Анастасії Приходько та Паші Лі (який загинув від обстрілу РФ у березні 2022 року в Ірпені).
Володимир Яременко, бізнес-партнер Ігоря Гончаренка і продюсер-колаборант. Москва, 2024 р. Фото: eg.ru
«Спільний бізнес Ігоря Гончаренка і Володимира Яременка має цілий шлейф боргів і судових справ: до «Арт-мюзік» з вимогою стягнення боргу за розміщення реклами неодноразово позивались НТКУ і ціла низка рекламних агенцій, за надані послуги з організації концертів «Пісня року» – палац «Україна», за неповернуті кредити – «Приватбанк» і «Дельта банк». Усі їхні компанії заборгували фондам соцстрахування і пенсійному. Ну, і не піснею єдиною: у ТОВ «Двін777» через суд вимагали повернути взяте в оренду… професійне обладнання для приготування кави», – йдеться у розслідуванні ЦЖР.
Від усіх боргів власник двох паспортів Гончаренко сховався в окупованому Криму: працював керівником нічного клубу в Артбухті Севастополя, що належить біглому ексміністру оборони України Павлу Лебедєву, засвітився в афері з інфестпроектом на 120 млрд доларів, недовго побув віце-мером окупованої Феодосії. До Москви у 2014 році перебрався і Володимир Яременко, який до того був продюсером телепроектів на телеканалах «Інтер» і ОРТ. У 2024 році колаборант отримав російську премію «продюсер року».
24 лютого 2022 року Гончаренко зареєстрував в окупованому Сімферополі Благодійний фонд «Благодатная Таврида», який нібито мав займатись порятунком кримських монастирів. Але вже у березні 2023 року фонд змінив назву на БФ допомоги ветеранам та інвалідам «СВО» «Своим» і почав збирати кошти на реабілітацію поранених окупантів у санаторіях Ялти і Підмосков’я.
Гончаренко зібрав під парасолькою фонду «Своим» чимало росіян зі зв’язками у владі, відомих своїм квасним патріотизмом, підтримкою війни та антиукраїнською і антизахідною діяльністю, багато з них є фігурантами воєнних злочинів.
У піклувальній раді фонду: екс-радник російського правителя Сєргєй Глазьєв, «сенаторка» від окупованої Луганщини Дар’я Лантратова, скандальні пропагандисти війни Артьом Шейнін та Олександр Казаков (колишній радник «глави ДНР» Захарченка), а також генерал Геннадій Удовиченко, який воював у Афганістані у складі спецпідрозділу ГРУ, а в останні роки керував апаратом Державної антинаркотичної комісії і очолював управління в мерії Москви.
Члени ради БФ «Своим» (зліва направо): Франц Клінцевич, голова «Союза ветеранов Афганистана», що ректуртує учасників бойових дій на війну з Україною з 2014 року; Дар’я Лантратова, «сенаторка РФ від ЛНР»; Ігор Гончаренко, гендиректор БФ «Своим». 2024 рік. Фото: fondsvoim.ru
У 2024 році фонд Гончаренка зібрав 46,5 млн рублів, 20 млн з яких були витрачені на проведення «національної премії «Своим», яка покликана героїзувати учасників міжнародного злочину – збройної агресії РФ проти України. Преміями від 1000 до 500 тисяч рублів нагороджують військових, які знищили багато української техніки або її захопили, військових і бійців ПВК, включно з опальним «Вагнером» – «за бойовий подвиг», найманців – у номінації «воїн-інтернаціоналіст», а також «комбат-батяня», «за волю до життя» та інші. Не менше номінацій і тих, хто армії країни-агресора допомагає: воєнкори, фронтові артисти, поети, волонтери, священнослужителі.
Партнерами премії, а отже – і фінансовою підтримкою видатних учасників міжнародного злочину агресії проти України, є найбільша російська компанія, що займається промисловим майнінгом криптовалюти, – BitRiver (ТОВ «БитРивер Рус»), бенефіціарним власником якої є Ігорь Рунєц. Також у соцмережахї організатори премії дякують за підтримку ТОВ «Форэс», яке контролює крупний уральський підприємець Сєргєй Шмотьєв.
Це журналістське розслідування проведене й опубліковане в рамках проєкту Інституту розвитку регіональної преси «Екстрена підтримка розслідувальної журналістики в України», що впроваджується за підтримки International Media Support (IMS)
