Коли в центрі столиці 600 міцних молодиків в уніформі (частина — в масках) приносять присягу й заявляють, що наводитимуть порядок у країні й боротимуться з правопорушеннями, — в багатьох складається враження, що або влада в країні недієздатна і її функції можна брати силоміць, або це демонстрація нових методів політичної боротьби — коли риторику підкріплюють дією.
Присяга «Національних дружин» на Майдані та показово різка реакція на цю подію керівництва МВС — серед головних подій минулого тижня. Ця акція проявляє одну з основних сюжетних ліній майбутніх електоральних баталій 2019 р. Отже, що сталося, і що за цим стоїть?
«Національні дружини» — це громадська організація, безпосередньо пов’язана з партією «Національний корпус» народного депутата Андрія Білецького. Очолює «НД» один із довірених людей Білецького — Ігор Михайленко, колишній командир загону розвідки спеціального призначення Нацгвардії «Азов». Михайленка разом із Білецьким у 2011-му були обвинувачені в замаху на вбивство й опинилися у в’язниці після гучного процесу. В той час інформаційну підтримку адвокатам Білецького та Михайленка в Харкові надавали тільки ЗМІ, близькі до тоді ще опозиційного політика Арсена Авакова.
© ukrreporter.com.ua
«Національні дружини» — продовження проекту Білецького в рамках «Нацкорпусу» по роботі з активною молоддю, демобілізованими ветеранами АТО із активною життєвою позицією, для яких така громадська діяльність — це:
— просування «Національного корпусу» і залучення прибічників акціями прямої дії;
— прямий вплив на конфліктні ситуації, можливість їх вирішення на ту чи іншу користь;
— соціальний ліфт у владу і можливість політичного й громадського впливу на конкретній території;
— позиціювання «НК» як структури, що забезпечує громадську безпеку.
Такий соціальний ліфт підняв політичну кар’єру й самого Білецького, який у 23 роки влився в організацію українських націоналістів «Тризуб» імені Степана Бандери. «Тризуб» став базою для більшості нинішніх праворадикальних молодіжних рухів, — зокрема, свого часу «Тризубом» керували творці «Правого сектора» Дмитро Ярош та Андрій Стемпіцький. У 2002-му це було вкрай екзотичне й нетипове для Харкова захоплення, однак на його основі Білецький створив власну організацію «Патріот України», яка дала йому змогу проявитися як політичному лідерові. Відтоді Білецький багатократно масштабував свою діяльність.
Білецький створює мобілізаційні проекти, спрямовані на залучення молоді в акції прямої дії на основі патріотичної націоналістичної ідеології. Найуспішнішим його проектом став «Азов». Завдяки підтримці міністра МВС Авакова Білецький зумів перетворити його на одну з найбільш боєздатних, найбільш забезпечених і підготовлених бойових частин в Україні. На основі «Азова» з 2015 р. Білецький розвиває напрям суспільно-політичного руху. Спочатку це був «Цивільний корпус «Азов». Потім він трансформувався в партію «Національний корпус». Тепер при «Національному корпусі» створено громадську організацію «Національні дружини», яка виникла не з нуля — ті ж самі організаційне ядро і «особовий склад».
Із 2015 р. Білецький позиціює свій молодіжний рух як найбільш численну і дисципліновану структуру для проведення масових акцій в Україні, що бере участь майже в усіх великих масових заходах у столиці, а також — у втручанні в діяльність деяких комерційних підприємств, зокрема російських компаній. Не завжди безкорисливу.
У 2016-му першою самостійною масовою акцією «Азова» стала демонстрація 20 травня проти ухвалення рішення про проведення виборів на окупованих територіях Донбасу. В акції брало участь близько 5 тис. осіб.
У 2017-му Білецький відкрито сформулював свою мету — участь у парламентських виборах, створення єдиної правої націоналістичної партії разом зі «Свободою» та «Правим сектором». 22 лютого 2017-го ці три організації пройшли спільним маршем по Києву, чисельність учасників становила близько 5—7 тис. людей, оголошена мета — вимога до влади покарати катів Небесної сотні та виконати інші обіцянки, дані Майдану.
17-го жовтня під час масової акції опозиційних сил під Верховною Радою саме структури Білецького забезпечували охорону сцени і стежили за безпекою заходів.
Наприкінці 2017-го було очевидно, що проект «Національні дружини» став самостійним, аби легітимувати й структурувати діючі організації «Нацкорпусу» в усіх регіонах.
Якщо під час політичних акцій у Києві «НК» завжди підкреслено дотримується зразкового порядку, то під час конфліктних суперечок «НК» готовий до зіткнень як із різними охоронними та «дахувальними» структурами, так і з поліцією. Одним із найпопулярніших форматів дії «НК» є участь у давніх і невирішених спорах місцевого самоврядування. Так, 5 жовтня 2017-го на вулиці Ревуцького в Києві учасники «Нацдружин» і «Нацкорпусу», за підтримки місцевих жителів, розгромили незаконну автозаправку, будівництво якої (всупереч протестам прокуратур та місцевих жителів) тривало.
Величезний резонанс викликало зіткнення з поліцією в Кременчуці в грудні 2017-го і спроба силою відбити в поліції одного із затриманих учасників у формі «Нацдружин».
29 січня відбулися одночасно дві акції «Нацдружин». У Києві 600 осіб в уніформі принесли присягу на Майдані. А в Черкасах «Нацдружини» вчинили значно гучнішу акцію: зайшли в масках на сесію міської ради Черкас, щоб примусити депутатів проголосувати за місцевий бюджет на 2018-й рік.
І тільки в цей момент більшість спостерігачів, західних дипломатів та широка спільнота звернули увагу на «Нацдружини» як на самостійний політичний чинник, феномен, що викликає занепокоєння. Акція на Майдані була в багато разів менш чисельною, ніж попередні демонстрації, але вперше в центрі Києва зібралося 600 чоловіків в однострої, які заявляють про свій намір наводити порядок там, де держава не справляється, зокрема — патрулювати вулиці населених пунктів із використанням легальної травматичної зброї.
Такі заяви на тлі дій «НД» та кількох зіткнень із поліцією аж ніяк не схожі на бажання співпрацювати і сприяти правоохоронним органам. Це не можна сприйняти інакше, як публічну заяву про намір громадської організації наводити порядок своїми методами і на власне розуміння, самостійно, без співпраці з державою.
Тому реакція за кордоном і в Україні на цю подію була різка. Керівництво МВС, сам міністр, керівництво Нацполіції зробили різкі заяви про те, що жодних альтернативних громадських силових структур в Україні не буде. Що ж, побачимо, як ці слова вплинуть на подальшу діяльність «Нацдружин». Очевидно, що акція Білецького не могла бути повною таємницею для влади, й очевидно, що про це було інформоване МВС.
Побоювання, що «Нацдружини» можуть бути використані для чогось на кшталт державного перевороту, наразі, на мій погляд, зовсім безпіддставні. І тут річ навіть не в тому, що про неприйнятність перевороту й силового повалення влади під час війни постійно говорять і сам Білецький, і вся його команда. Просто «Нацдружини» створили не авантюристи, а прагматики. Вони розуміють, що захопити Банкову можна, а ось ефективно управляти країною з Банкової не можна, — система управління зруйнована.
Одним із найважливіших джерел фінансування «Нацкорпусу» є діяльність охоронної компанії, також створеної ветеранами «Азова». Серед найбільших клієнтів — підприємства корпорації ДТЕК Ріната Ахметова. Що може бути більш прагматичним? Коли в комерційних спорах доходить до з’ясування відносин між різними охоронними структурами, оснащення та організація ветеранів «Азова» відбивають в опонентів охоту продовжувати конфлікт.
Не думаю, що «Нацкорпус» — кишеньковий проект якоїсь однієї політичної партії. Думаю, що Білецький за час війни достатньо зміцнів для самостійного пошуку попутників, союзників та ресурсів. Білецький і його друг — ще один народний депутат-«азовець» Олег Петренко — контактують не тільки з міністром МВС Аваковим, а й з президентом Порошенком, з іншими політичними силами. Поле для маневру широке. Ситуацій, куди треба втрутитися, багато.
Безумовно, «Нацдружини» — це проект політичний, за задумом, покликаний сприяти входженню «Нацкорпусу» та інших правих у парламент. Проект нашої гібридної політики під час гібридної війни.
Влада в Україні слабка й фрагментарна, а тому залишається багато майданчиків, де вона просто непомітна або не виконує своїх обов’язків. І ось у ці незайняті правоохоронними органами, виконавчою владою та судами ніші заходять міцні хлопці з патріотичними гаслами й націоналістичною символікою. Вони не хочуть валити цю слабку владу, — навіщо, якщо вони чудово навчилися цю слабкість використовувати?
Акція на Майдані — початок виборчої кампанії «Нацкорпусу», запрошення вступати в організовані лави тим, хто хоче щось точково вершити жорстко й не зволікаючи. Це демонстрація того, що «Нацдружини» можуть не тільки вийти на Майдан, а й зайти куди завгодно.
Влада в Україні не створює проектів, які б мобілізували суспільство. Навпаки, всі стратегії президента Порошенка, коаліції БПП й НФ у парламенті мають демобілізуючий соціальний характер. Влада не намагається дати суспільству ціль, стратегію й не створює структур для досягнення поставлених завдань. Правлячі партії не ведуть організованої мобілізуючої роботи, перетворившись на структури вирішення питань і допоміжні апарати забезпечення поточної діяльності держструктур.
Занадто багато проблем і несправедливості вже не вирішують у нашій країні ані поліція, ані прокуратура, ані суд. І тому не слід дивуватися, що там, де затребувані швидкі рішення, виникає попит на тих, хто ці рішення здатен приймати й виконувати.
У цих умовах мобілізуючі проекти створюють ті, хто розуміє, що влада — це не функція, влада — це ідея. Ця ідея комусь нагадує фашизм, комусь — націоналізм, комусь — екстремізм, комусь — патріотизм. Враження можуть бути різні. Але тенденція одна — невелика згуртована й мотивована група людей може самою своєю мовчазною присутністю диктувати порядок денний в одній слабкій міській раді. Безліч таких згуртованих і мотивованих груп зможуть диктувати порядок денний і всій слабкій державі. Чия в цьому вина?
Джерело: DT.UA
