Вночі 22 лютого 2014 року найвпливовіші представники російської владної верхівки зібралися на зустріч в Кремлі. Саме там вони домовилися захопити український Крим.
Це вже згодом вони будуть старанно працювати над тим, щоби надати цьому рішенню видимість легітимності – в тому числі інсценувавши проведення фальшивого референдуму, – однак саме та нічна зустріч між президентом Володимиром Путіним та його силовиками мала на меті остаточно вирішити долю мешканців Криму.
Ми знаємо це, бо Путін сам про це розповів.
У документальній стрічці для російського телебачення, яка вийшла в ефір у 2015 році, президент сам описав послідовність подій.
Він вирішив відібрати Крим під час тієї таємної наради в Кремлі за три тижні до фальсифікованого референдуму. А усі подальші твердження, що він, мовляв, прагнув захистити народ регіону або виконати бажання тамтешнього населення, були – виходячи з особистого визнання Путіна – абсолютно брехливими.
Саме так Росія захопила 27 тисяч квадратних кілометрів української землі та порушила головний принцип міжнародного права, який каже, що держави не можуть силою збільшувати свою територію або змінювати кордони.
Путін формально анексував Крим до Російської Федерації 18 березня 2014 року. Через чотири роки ми повинні пригадати жахливість цього вчинку та подвоїти рішучість щодо захисту наших цінностей та підтримки міжнародного права.
Такого не було з 1945 року.
Захоплення Росією території Криму стало першим випадком силової анексії в Європі та першою спробою силою перекроїти європейські кордони від тих часів.
Глава МЗС Великої Британії Борис Джонсон Фото: Global Look Press via ZUMA Press
Вчинивши це, Росія порушила стільки міжнародних угод, що їх навіть складно перерахувати. Ось декілька прикладів: Путін розтоптав статтю 2 Статуту ООН, Гельсінський заключний акт та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ. Він також порушив зобов’язання, яке Росія взяла на себе у Будапештському меморандумі від 1994 року, а саме про обіцянку «поважати кордони України» та «утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України».
Анексувавши Крим, Путін пішов далі, розпалюючи та активно поширюючи полум’я конфлікту на Сході України. До сьогоднішнього дня Росія продовжує постачати своїх вояків та танки у величезне полум’я конфлікту, яке вже забрало життя більше 10 000 осіб та змусило 2,3 млн людей залишити свої домівки.
Рейс MH17 став черговою жертвою цієї трагедії, коли російська ракета, запущена з території, контрольованої проросійськими бойовиками, збила в небі пасажирський лайнер, забравши життя 298 невинних людей, включаючи 10 підданих Великої Британії.
Від того часу надходять повідомлення з Криму про репресії проти корінного населення, кримських татар та про залякування тих, хто виступав проти російської анексії. Незважаючи на постійні заклики з боку ГА ООН, Росія відмовляється допустити на півострів міжнародні правозахисні місії.
Насамкінець зазначу, чому настільки важливим є дотримання принципу: держави не мають силою змінювати кордонів або набувати територію силовим шляхом. Від того, чи буде світ дотримуватися цього принципу, залежить безпека кожної нації.
Саме тому доля Криму має значення для всіх нас.
Усі ми маємо зобов’язання зважено та рішуче виступити проти Росії. Це означає – підтримувати санкції, запроваджені проти РФ через анексію Криму, доти, доки регіон залишатиметься під контролем Кремля, а також зберігати подальші, сильніші санкції – доки не виконуються Мінські домовленості.
Ці кроки мають продемонструвати, що жодна країна, незалежно від її розміру, не може розчленувати свого сусіда та порушити міжнародне право без наслідків для себе.
Та разом з цим, чітко дотримуючись наших принципів, ми також маємо рішуче та цілеспрямовано співпрацювати з Росією. Ми маємо чітко та прямо говорити про наше занепокоєння діями Кремля.
І тут немає жодних суперечностей між діалогом та стримуванням. Навпаки, ці підходи можуть посилювати одне одного, і я наголошував на цьому під час свого візиту до Москви у грудні 2017 року.
Велика Британія та Росія як постійні члени Ради безпеки ООН несуть особливу спільну відповідальність за дотримання міжнародного миру та безпеки. Наше гасло у відносинах з Росією має бути таким: «співпрацюй, але будь уважним». При цьому обидві складові цієї формули повинні виконуватися однаково рішуче.
Але водночас ми ніколи не маємо забути про жахливі наслідки тієї зустрічі в Кремлі пізно вночі 22 лютого.
Джерело: Європейська правда
