Пізно ввечері 24 травня 2016 року люди у формі співробітників ДІБДР Росії в Бахчисараї викрали помічника Ільмі Умерова члена виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова.
Наступного дня в Інтернеті з’явився відеозапис з камер зовнішнього спостереження, на якому видно, як Ібрагімов намагався втекти, але його спіймали й насильно посадили в білий мікроавтобус «Форд-Транзит», який на великій швидкості поїхав з місця злочину. Викрадення Ервіна викликало широкий резонанс і шокувало багатьох як у Криму, так і на материковій Україні.
Цей випадок — один з найвідоміших епізодів насильницьких викрадень, але він не був першим і не став останнім. Насильницькі викрадення людей у Криму розпочалися в перші дні російської воєнної операції з окупації півострова і тривають донині. За даними правозахисної організації «КримSOS», за період окупації жертвами викрадень стали не менш як 46 осіб, з них 19 було звільнено (березень 2014), 17 досі не знайдені й значаться зниклими безвісти, 6 знайдено мертвими, 3 згодом виявлено в місцях позбавлення волі як засуджених/обвинувачених за політичними статтями, одну людину екстрадовано.
Фото: RFE/RL
Ці цифри передруковуються у правозахисних зведеннях, озвучуються в публічних виступах, присвячених окупації Криму. І стають шокуючою статистикою. У багатьох з нас втрачається розуміння того, що за десятками й сотнями фактів переслідувань окупаційною владою наших громадян стоять реальні трагедії живих людей та їхніх родин. Серед жертв викрадень — учасники Майдану, які приїхали до Криму в березні 2014 року, сподіваючись своїм громадянським опором запобігти анексії або хоча б підтримати українських військових, член регіонального Меджлісу, кримські активісти, син і племінник відомого кримськотатарського правозахисника Абдурешита Джеппарова, бізнесмен, мусульмани й багато інших. Є в цьому списку й звичайний пекар з Сімферополя Ескендер Апселямов. Пекар, який ніколи не брав участі в політичних або релігійних актах, публічно не висловлювався проти анексії, не був пов’язаний з політиками чи правозахисниками. Єдина його «провина» полягає в тому, що він належить до народу, який у більшості не підтримав анексії, — до кримських татар.
Ісляма Джеппарова і Джевдета Іслямова (сина й племінника Абдурешита Джеппарова) викрали в присутності кількох свідків у результаті масштабної операції 27 вересня 2014 року на трасі біля Білогорська. За тиждень, 3 жовтня 2014-го, Ескендер Апселямов вийшов на роботу зі своєї орендованої квартири в Сімферополі. До місця роботи він не дійшов. Після викрадення на його батьків чинили тиск, його двоюрідного брата побили де-факто співробітники поліції Криму. Очевидно, що мета такої практики — залякати, посіяти паніку, продемонструвати, «хто хазяїн» на півострові і дати зрозуміти кожному, що для російського «хазяїна» давно немає жодних червоних ліній, Рубікон давно перейдено. У масовій свідомості кримчан, і особливо кримських татар, міцно закріпилася думка, що півострів — це чорна діра, в якій зникнути може хто завгодно. Для тих, хто стоїть за викраденнями, не має значення, проживаєш ти в Криму чи приїхав туди в гості до друзів, є ти активістом чи ніколи не цікавився політикою. Жертвами викрадень стають і місцеві активісти, і випадкові люди, які, самі того не відаючи, стали учасниками плану російських спецслужб. Попри те що практика викрадень налічує десятки, а не сотні випадків (за наявною інформацією), ефект залякування від кожного з них настільки великий, що практично всі активісти, які отримали подібні погрози, негайно залишають півострів. Для тих же, хто залишається в Криму, це вагомий аргумент для відмови від публічних проявів громадянської чи релігійної діяльності. Таким чином, викрадення — це один з найпотужніших інструментів придушення будь-яких форм громадянської активності й громадянського опору з метою включення Криму в російську дійсність.
Команда «КримSOS» почала працювати над темою викрадень саме після випадку з Ервіном. Ми провели власне громадське розслідування, за результатами якого презентували публічний звіт з описом викрадень і фактів причетності Російської Федерації, постійно адвокатуємо це питання в роботі з міжнародними партнерами, надаємо юридичну допомогу родинам деяких викрадених, запустили інформаційну кампанію «Find&Free», у рамках якої вже 2 роки під посольством Росії в Києві влаштовуємо щомісячні акції з вимогою провести ефективне розслідування.
Тема викрадень — одна з найскладніших у правозахисній роботі. З року в рік практично не з’являється новин, російська влада повністю заперечує свою причетність, розслідування навмисне саботуються і заводяться у глухий кут де-факто правоохоронними органами Криму. В арсеналі доступних інструментів залишається тільки робота з міжнародними судами та адвокація питання викрадених на міжнародному рівні для того, щоб політичними діями змусити Росію провести ефективне розслідування таких випадків.
Нас часто запитують, чи є сенс у нашій роботі щодо викрадень. Чи віримо ми в те, що російська влада проведе об’єктивне розслідування власних злочинів, у те, що ці 17 осіб живі, будуть звільнені й повернуться додому? Якщо поставити це запитання рідним викрадених, вони дадуть на нього ствердну відповідь. Ці люди з року в рік живуть без новин, бачачи умисну бездіяльність російського слідства, ставлячи собі інше запитання: «Де Ервін? Де Іслям? Де Джевдет? Де Ескендер? Де Василь? Де Іван? Де Валерій?..«
Україна не має ефективного контролю над територією Криму, але українська держава може вжити інших заходів, які необхідні для розслідування: запровадити кримінальну відповідальність за викрадення, вчинені силовими структурами й іншими особами за підтримки держави-окупанта.
Ухвалення законопроекту «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» (№5435) продемонструє рідним жертв викрадень і світовій спільноті, що держава Україна захищає своїх громадян, розслідує викрадення і розшукує викрадених. І ці дії не обмежуються лише черговими заявами.
Джерело: DT.UA
