Негативне ставлення Росії до Північноатлантичного альянсу широко відоме. За будь-якої нагоди російське керівництво вважає необхідним це задекларувати.
«Просування інфраструктури НАТО до наших кордонів буде становити для нас загрозу…», — зазначив Владімір Путін на зустрічі з російськими дипломатами 19 липня 2018 р.
Раніше, 1 червня, на полях міжнародного економічного форуму у Санкт-Петербурзі він застеріг Швецію щодо її можливої спроби вступу до НАТО: «Якщо Швеція приєднається до Альянсу, то це вплине на наші відносини в негативному плані, тому що ми будемо вважати, що і ось із цього боку — з боку Швеції — до нас інфраструктура військового блоку наближається, і ми повинні будемо думати, як нам реагувати на додаткову загрозу…».
Насправді Росія не буде думати, вона вже все не тільки придумала, але й втілює в життя. Заяви Путіна — це спосіб маскування того, що вже зроблено або робиться. Під пропагандистським прикриттям тези про загрозу від наближення воєнної інфраструктури НАТО, яке вона ж і спровокувала своєю агресією проти України та брязканням зброєю навколо країн Балтії, Росія здійснює комплекс заходів, які спрямовані на стримування, а за необхідності — ураження сил НАТО на східному фланзі. Запорукою успішності вважається ефективна розвідувальна діяльність, особливо з використанням засобів інструментальної розвідки, та ще й у нетрадиційний спосіб.
Газопроводи типу «Північний потік» у Європі прийнято оцінювати лише в галузевій і бізнесовій системі координат. Але російські газові потоки мають додаткові виміри. Про те, що це легалізований канал паралельного експорту газу та корупції, чимало написано, в тому числі на шпальтах DT.UA (див. »Перемога газократії над демократією, або Про російські потоки європейської газової корупції« та »Газові технології Кремля: «Північний потік-2», «Москва—Солсбері», «Цуг—Берлін»). Але є ще один вимір, який цілком вписується в технологію полігібресії Росії — мультифронтальної, багатовимірної агресії гібридного типу, що її Кремль веде проти України та Заходу, використовуючи, з-поміж іншого, невійськовий інструментарій. Про це та інше — в останньому дослідженні Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Балтика в зоні особливої уваги
Південне узбережжя Балтійського моря можна назвати узбережжям НАТО, адже всі три країни Балтії, Польща та Німеччина — його члени, а Швеція та Фінляндія хоча й нейтральні країни, проте являють собою скандинавську частину західного світу, будучи членами ЄС. У Росії не залишилися непоміченими підходи НАТО, окреслені на липневому саміті в Брюсселі і зафіксовані в його підсумковій Декларації: «52. Північноатлантичний альянс розвиває взаємовигідну співпрацю у сфері безпеки з Фінляндією та Швецією з широкого спектра питань. Ми, як і раніше, віддані подальшому зміцненню нашого співробітництва, в тому числі через тісні політичні консультації, загальну обізнаність про обстановку та спільні навчання, з метою забезпечення своєчасного та ефективного реагування на спільні виклики».
Для Москви це підстава для нарощування пропаганди про «посилення НАТО» та обґрунтуванням необхідності розгортати власні розвідувальні спроможності, оскільки, за логікою Кремля, Альянс готується до агресії проти Росії, намагаючись втягнути в свою орбіту «нейтралів» — Швецію та Фінляндію задля створення регіональної військово-стратегічної переваги над РФ.
Відповідно до затверджених російським президентом у 2017 р. «Засад державної політики Російської Федерації в галузі військово-морської діяльності до 2030 року», вона зіштовхується з низкою загроз, серед яких — розгортання іноземними державами в прилеглих до її території акваторіях морів та океанів стратегічних неядерних систем високоточної зброї морського базування, а також систем протиракетної оборони. Тому заходи в Балтійське море кораблів ВМС США, оснащених керованою ракетною зброєю та системою ПРО Aegis, а також десантних кораблів у РФ ідентифікуються як загрози для її морських комунікацій та об’єктів морської енергетичної інфраструктури в регіоні, в тому числі для підводних газопроводів, термінальних комплексів з перевалки нафти, нафтопродуктів і скрапленого газу, що розташовані в прибережній зоні російського сектора Балтики.
Відповідно до директивних документів Міністерства оборони РФ, на Військово-морський флот покладено, серед іншого, завдання”розвідки діяльності іноземних кораблів і авіації». Пункт 33 «Засад…» особливо відзначає, що «з розвитком високоточної зброї перед ВМФ РФ стоїть якісно нове завдання — знищення військово-економічного потенціалу противника шляхом ураження його життєво важливих об’єктів з моря».
Також варто звернути увагу і на доволі відверті висловлювання, що звучать з Москви. Зокрема, головний зовнішньополітичний радник Путіна Сергій Караганов у липневому інтерв’ю німецькому журналу «Шпігель» був відвертим: «Ви заспокоюєте такі країни, як Польща, Литва та Латвія тим, що розміщуєте там ракетні комплекси… У випадку, якщо там розпочнеться повномасштабна криза, ця зброя буде знищена нами в першу чергу. Росія більше ніколи не буде воювати на своїй території!«.
Дії Росії за «алгоритмом Караганова» потребують відповідних розвідувальних спроможностей. На Балтиці вони давно існують і постійно удосконалюються. В контексті посткримських реалій російської підривної діяльності в Європі йдеться про їх розвиток, особливо під завдання нанесення блискавичного удару по силах НАТО. Звісно, Балтійська операційна зона непорівнянна з океанськими ТВД, але, тим не менш, Балтика дедалі більше стає місцем протистояння з НАТО, оскільки РФ розцінює контингенти країн — членів Альянсу, що прибули до країн Балтії та Польщі, як загрозу. Елементи системи ПРО у вигляді корабельного комплексу в береговій модифікації Aegis Ashore та допоміжний об’єкт ВМС США (Naval Support Facility) у Редзіково в Польщі, а також чотири есмінці типу Arleigh Burke, що базуються на базі Рота в Іспанії та регулярно чергують у Балтійському морі, постійно перебувають у полі уваги розвідки російського Балтфлоту, авіації та розвідувальних супутників.
Росія вже намагалася в 2000-х, коли проектувався перший «Північний потік», наростити потенціал ведення інструментальної розвідки, використовуючи унікальну можливість її маскування «під обладнання цивільної інфраструктури». Тоді планувалося спорудити в
Балтійському морі сервісну платформу в 68 км від шведського острова Готланд. Однак у 2006 р. Агентство з оборонних досліджень та Міністерство оборони Швеції вчасно оцінили та зрозуміли подвійне призначення подібної споруди в центрі Балтики, зокрема, можливість її використання як платформи для розміщення обладнання контролю за надводною та підводною обстановкою в інтересах системи розвідки Балтійського флоту РФ. Будівництво сервісної платформи було відхилено шведською стороною, що змусило Росію переглянути проект газопроводу та скоригувати його маршрут. Це стало поразкою ГРУ ГШ ЗС РФ, але не зупинило робіт по тематиці використання цивільної морської, зокрема газової, інфраструктури для вирішення військових завдань, передусім ведення інструментальної розвідки.
Коли цьогоріч у США було акцентовано увагу на тому, що «Північний потік-2» може бути використано Росією для вирішення завдань, не пов’язаних з транспортуванням газу, зокрема, для ведення розвідки, це зі скепсисом сприйняли у Європі. Маються на увазі травнева заява представниці Державного департаменту США Сандри Удкірк, що «Росія використовуватиме газопровід для збору розвідувальної та військової інформації про діяльність НАТО у Балтійському морі», та червнева реакція на неї з боку європейців, мовляв, американці перебільшують. Зокрема, скепсис висловив міністр оборони Данії Клаус Йорт Фредеріксен, пославшись на оцінку національної розвідувальної служби Королівства. Однак американська впевненість у тому, що РФ може використовувати цивільну інфраструктуру, у цьому разі — трасу газопроводів, для розміщення розвідувального обладнання, має вагомі підстави. Для того, щоб переконатися у цьому, потрібно поглянути на те, що робить Росія на Чорному морі.
Як це робиться на Чорному морі
Захоплені російським спецназом у березні 2014 р. під час операції з окупації Криму видобувні та бурові платформи української державної компанії «Чорноморнафтогаз» (дочірня компанія НАК «Нафтогаз України», 100%) стали зручними майданчиками для опрацювання форм і способів ведення радіо- та радіотехнічної розвідки ЧФ РФ з використанням можливостей об’єктів цивільної морської інфраструктури в північно-західній частині Чорного моря.
Комплексну систему моніторингу надводної та підводної обстановки з метою здійснення детекції надводних, підводних і низьколітаючих повітряних цілей було розгорнуто на штучних спорудах так званого «Государственного унитарного предприятия Республики Крым «Черноморнефтегаз» (ГУП ЧНГ). Такими штучними спорудами на газових і газоконденсатних родовищах в українському секторі Чорного моря є захоплені морські стаціонарні платформи (МСП), самопідйомні бурові установки (СПБУ), блок-кондуктори (БК), центральні технологічні платформи (ЦТП).
РЛС типу «Нева»
200 цілей одночасно. Дальність їх виявлення залежно від розмірів та умов розповсюдження радіохвиль — до 30 морських миль (55,5 км) для великих (крейсер, танкер), до 15–
20 миль (28–37 км) для середніх (ракетні та патрульні катери, лоцманські судна), до 8 миль (15 км) для надмалих цілей типу човен. На СПБУ «Таврида» було встановлено комплект РЛС «Нева-Б» міліметрового діапазону та комплект телевізійно-оптичної системи. Зазначена РЛС має такі дальності виявлення цілей: голова бойового плавця — до 0,5 миль (1 км), надмалі цілі — до 4,3 милі (8 км), малі — до 8 миль (15 км), середні — до 13,5 милі (25 км), великі — до 24,3 милі (45 км).
Інформація передається по радіорелейному каналу зв’язку, що його забезпечує комплект цифрових радіорелейних станцій. У режимі реального часу вона надається Прикордонному управлінню ФСБ РФ по Криму, а також потрапляє і до системи розвідки ЧФ Південного військового округу РФ. Таким чином, як показано на рисунку, розміщення систем спостереження за надводною обстановкою на захоплених у виключній морській економічній зоні України об’єктах «Чорноморнафтогазу» забезпечує Росії майже повний контроль за трафіком комерційних суден і військових кораблів, що рухаються у порти України та у зворотному напрямку.
— МСП-4 Голіцинського родовища, що розташоване в 61 км на північний захід від кримського мису Тарханкут;
— МСП-17 Штормового родовища в 72 км на захід від мису Тарханкут;
— БК-2 Одеського родовища в 66 км на північний схід від острова Зміїний.
Встановлено міжвідомчу взаємодію в рамках обміну інформацією про надводну та підводну обстановку в північно-західній частині Чорного моря, яка дає змогу з використанням технічних можливостей ГУП ЧНГ керівництву берегової охорони ФСБ РФ в Криму та командуванню ЧФ Південного військового округу ЗС РФ здійснювати в реальному масштабі часу:
— комплексний моніторинг надводної та повітряної обстановки на лінії мис Тарханкут — острів Зміїний;
— контроль міжнародного судноплавства;
— розвідувальне забезпечення оперативних рішень щодо ведення бойових дій відповідно до завдань вищого командування.
Виходячи з наведеного, можна дійти такого висновку: нарощування потенціалу системи висвітлення надводної обстановки шляхом розміщення навігаційних РЛС на стаціонарних і мобільних об’єктах морської інфраструктури дозволяє не лише наростити радіолокаційне поле та забезпечити охорону об’єктів, але й моніторити міжнародне судноплавство та дії кораблів ВМС інших країн у північно-західній частині Чорного моря й видавати необхідну інформацію силам ЧФ РФ для проведення силових акцій у разі постановки бойових завдань.
Викликає питання регулярність і системність проведення навчань протидиверсійної та антитерористичної спрямованості, зокрема на Чорноморському флоті та Каспійській флотилії. На наш погляд, вони мають явно надмірний характер. Створюється враження, що відпрацьовується певна технологія гібридного характеру — створення casus belli задля «превентивного удару», який буде аргументований «діями у відповідь на спробу диверсії на об’єкті». Мається на увазі, що під прикриттям штучно створеної надзвичайної ситуації — прийом сигналу від охоронної системи про начебто проникнення диверсійної групи в охоронну зону об’єкта, мобільні сили можуть вдатися до наступальних дій проти країни-«диверсанта».
У цьому контексті заслуговує на увагу нарощування угруповання на Азовському морі під приводом захисту від імовірних диверсійних дій проти нової гідротехнічної споруди — мостового переходу через Керченську протоку з подальшим силовим впливом на цивільне судноплавство та економіку країни-«пірата», як Україну подають у російських ЗМІ. Не слід виключати і сценарію, коли ситуація з диверсіями чи терактами на об’єктах морської інфраструктури може бути інспірована самою РФ як привід для подальших силових дій. Спецслужби РФ мають відпрацьовані технології та досвід їх проведення.
Спекулюючи тезою про «зростання активності ВМС НАТО в Чорному морі», РФ розгортає «полігон» для випробування новітніх радіотехнічних засобів висвітлення надводної та підводної обстановки навколо Криму та у Чорномор’ї загалом. Складовими цієї регіональної системи є засоби, що розгорнуті на об’єктах так званого ГУП ЧНГ.
Опанування нових форм і способів ведення розвідки, формування архітектури системи управління її силами та засобами в оперативному просторі Чорного моря з використанням цивільної морської інфраструктури може стати прикладом для Балтики, оскільки географічно це подібні закриті морські акваторії. До того ж у Балтійському морі наявна морська газотранспортна інфраструктура російської державної компанії «Газпром», яка, з одного боку, підлягає охороні, а з іншого — може бути використана як платформа для ведення розвідки в глибині зони відповідальності НАТО, маскуючи розвідувальну функцію виконанням типової функції охорони трубопроводів інструментальними засобами.
Розвідка під «газом»
У геостратегічному сенсі Росія вважає, що членство країн Балтії в НАТО та розміщення на їх території сил і засобів Альянсу створило «ефект ножа, приставленого до російського горла». Відповідно, подібна загроза потребує, на її думку, комплексної нейтралізації. Завдання ведення цілеспрямованої, безперервної, активної та прихованої розвідки виходять при цьому на перший план.
Сили і засоби розвідки БФ РФ сконцентровані на «оточеному НАТО європейському форпості Росії» в Калінінградській області. Це 1-й Червонопрапорний радіозагін особливого призначення (в/ч 81304), розташований у Зеленоградську, та 72-й окремий дивізіон розвідувальних кораблів (в/ч 15130), що базується в Балтійську. До складу дивізіону входять середні розвідувальні кораблі ССВ-520 «Адмірал Федір Головін», ССВ-231 «Василь Татіщев» 864-го проекту і малі ГС-19 «Жигульовськ» і ГС-39 «Сизрань» проекту 503М. Усі кораблі оснащено засобами як радіо- та радіотехнічної, так і гідроакустичної розвідки — ГАК «Пам’ять», «Рось-К», ГАС пеленгування гідроакустичних маяків тощо. Кораблі можуть здійснювати постановку та зйомку в морі підводного обладнання спеціального призначення. Вся інформація від кораблів і берегових частин розвідки передається на 105-й командно-розвідувальний центр БФ, розташований у Калінінграді на вул. Кірова, 24. Саме там відбувається остаточна розшифровка та обробка всієї отриманої розвідувальної інформації. Російські розвідувальні кораблі регулярно з’являються в Балтійському морі біля берегів Швеції, Польщі, Німеччини, країн Балтії, курсуючи в тому числі вздовж коридору «Північного потоку».
У Росії завершується створення Єдиної державної системи висвітлення надводної та підводної обстановки РФ (ЄДСВНПО), розпочате ще у 2000-х. Паралельно розвиваються нові й удосконалюються існуючі високотехнологічні інструментальні засоби з можливістю їх практичних випробувань на реальних об’єктах морської інфраструктури як один із пріоритетних напрямів створення переваг перед НАТО, використовуючи різноманітні платформи цивільного призначення. Наприклад, в Арктиці розгортається глобальна інформаційна мережецентрична система підводного моніторингу на основі новітньої системи з автономних підводних роботизованих апаратів навігації та зв’язку «Позиціонер», що має нібито цивільне призначення для обслуговування районів шельфового нафто- і газовидобутку, але так само успішно може використовуватися і для військових цілей, і не лише в Арктиці.
Роботизовані підводні апарати-розвідники
Перспективними засобами інструментальної розвідки можуть бути роботизовані підводні апарати-розвідники російського виробництва, які спроможні занурюватися на глибини до 300 м і функціонувати без втручання людини до трьох місяців, забезпечуючи «бачення» руху підводних і надводних об’єктів з підводного простору залежно від їх розмірів, рівня шумності та типу гідрології на відстані, яка може досягати десятків кілометрів. До речі, траса газопроводів «Північний потік» пролягає в основному на глибинах 80–110 м. Такі глибини є «комфортними» для дій підводних розвідувальних апаратів.
Один із найважливіших компонентів морського моніторингу — пасивні станції гідроакустичної розвідки. Вони нічого не випромінюють, а слухають морський простір з-під води. Наприкінці 2016 р. Міністерство оборони РФ розпочало розгортання глобальної підводної системи гідроакустичного стеження. Мета — виявлення та ідентифікація всіх надводних і підводних об’єктів, а також низько пролітаючих літальних апаратів у ключових районах Світового океану, формування каталогів даних, алгоритмів розпізнавання і класифікації цілей. Основним її елементом є «Гармонія» — мережа підводних роботизованих комплексів, що можуть розгортати на дні потужні автоматичні гідроакустичні станції, які збирають інформацію та передають її на командний пункт розвідки (КП-Р). За російськими планами, «Гармонія» має запрацювати не пізніше 2020 р. Для Балтики ця дата синхронізується із запуском «Північного потоку-2».
Основа «Гармонії» — роботизовані автономні донні станції (АДС). Зі спеціального підводного човна-носія чи надводного корабля (судна) їх можна непомітно встановити на дні. АДС можуть вести пасивну гідроакустичну розвідку, прослуховуючи навколишній простір. Станція фіксує характерні шуми гребних гвинтів, двигунів та інших механізмів бойових кораблів і суден, а також шум низько пролітаючих гелікоптерів і літаків. Кілька АДС можуть об’єднуватися в єдиний комплекс і працювати спільно в мережевому форматі. У такому разі вони будуть здатні бачити підводну та надводну обстановку на площі в сотні квадратних кілометрів.
Оголошені архітектура і принципи роботи системи «Гармонія» свідчать про необхідність застосування спеціальних суден-носіїв, завданням яких буде доставка АДС до місць встановлення та чергування. Це може бути зроблено й цивільними суднами. Можна сказати, на виду у всіх, якщо як носій буде використано відповідним чином переобладнане судно, що здійснює регулярні рейси в акваторії Балтики. Наприклад, один із танкерів російської компанії «Совкомфлот» чи дослідницьке судно.
Як висновок слід зауважити, що «Газпром» здатний надавати доступ до інформації з охоронних систем своїх об’єктів у коридорі газопроводів третім сторонам, передусім ФСБ РФ для охорони морського кордону та відстеження комерційних трафіків, розвідувальному управлінню Головного штабу ВМФ РФ для використання як джерела інформації в ЄДСВНПО РФ тощо.
Швейцарський «дах» для російської розвідки на Балтиці
Особливо слід звернути увагу на те, як загальна система управління газопроводами «Північний потік» вбудовується в російський розвідувальний контур у Європі. Головний центр управління підводною газопровідною системою розташовується зовсім не в Росії і не в Німеччині, як можна було би припускати. Він розташовується в швейцарському Цугу і є підрозділом компанії Nord Stream AG, яка зареєстрована там само. Наявний і резервний центр управління на російському узбережжі в бухті Портовій, у якому, згідно з офіційною інформацією компанії, встановлено точно таке ж обладнання, як і в головному. Обмін інформацією між резервним і головним центрами управління здійснюється постійно в режимі реального часу як через оптоволоконну лінію технологічного зв’язку, так і через резервний супутниковий канал. Таким чином, резервний центр управління має доступ до всієї інформації, яка надходить до головного, в тому числі й від підводної охоронної системи, що сканує морський простір. Саме через контур резервного центру управління по виділеному каналу зв’язку інформація з охоронної системи «Північного потоку» може бути видимою для системи розвідки Балтійського флоту та регіональних структур ФСБ. У певний час «Ч» резервний центр управління може змінити свій статус на головний. Слід звернути увагу, що керівні позиції в технічному управлінні потоками займають російські фахівці. Та й головний відповідальний за потоки Матіас Варніг, колишній офіцер східнонімецької розвідки «Штазі», забезпечить комфортні умови і середовище для «своїх». Таким чином, усе добре вмонтовано і замасковано, адже на території Швейцарії розвідувальна діяльність силами розвідки Балтійського флоту не ведеться, закони країни не порушуються. Проте реально розвіддіяльність на Балтиці здійснюється. Вона ведеться з коридору «потоків», будучи прихованою «дахом» охоронної системи забезпечення безпеки трубопроводів.
Практично можна говорити про створення навколо коридору «потоків» суцільного гідроакустичного поля з перекриттям зон між детекторами, що виключає наявність гідроакустичної тіні. Так, АДС, розташовані в охоронній зоні «потоків», зможуть бачити рух об’єктів залежно від їх розмірів, рівня шумності та типу гідрології на відстані, яка може досягати десятків кілометрів від коридору трубопроводів, що практично означає контроль над міжнародним судноплавством до та з морських портів країн Балтії, над трафіком кораблів і суден країн НАТО в рамках зобов’язань Альянсу перед ними.
Деякі висновки
Отже, російські потоки — й існуючий «Північний потік», і можливі нові «Північний потік-2» і «Турецький потік» — будуть використані як платформи для підвищення розвідувальних спроможностей Росії на Балтиці та Чорномор’ї в контексті підготовки нею до війни на морі. Також логічно припустити, що напередодні часу «Ч» у коридорах газопроводів можуть приховано розміщуватися і засоби ураження підводних і надводних цілей, зокрема бойові підводні ударні безпілотники.
Усе це вимагає від всіх балтійських країн — членів НАТО і ЄС взаємодії в подоланні загроз із морського напрямку, адже Балтика — це передусім море ЄС і НАТО, а не «російське озеро», на яке обидва альянси дозволили перетворити Чорне море. Очевидно, з боку НАТО знадобиться розгортання уздовж траси російських потоків систем радіоелектронної і гідроакустичної протидії, встановлення перешкод і гідроакустичного придушення.
Також можна зазначити, що траса газопроводу «Турецький потік»у тій своїй частині, яка виходить на мілководдя Чорного моря поблизу турецького узбережжя, а також його друга нитка, що передбачає відгалуження в бік Болгарії, може використовуватися як майданчик для встановлення розвідувального обладнання і засобів контролю за рухом кораблів і суден НАТО через Босфор та їх заходами в порти країни — члена НАТО Болгарії.
Журнальна версія дослідження Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» українською та англійською мовами буде доступна на шпальтах часопису «Чорноморська безпека» наприкінці вересня 2018 р.
Джерело: DT.UA
