Європейські санкції щодо Криму порушують європейські ж компанії. В той самий час, коли лідери європейських країн стверджують, що санкції проти Росії неефективні, а тому треба їх скасувати.
Президент Франції Еммануель Макрон на безпековій конференції у Мюнхені заявив, що санкції не принесли нічого доброго ні Росії, ні Європі, і закликав шукати нову стратегію діалогу з РФ. На його думку, треба щось змінювати, бо санкції не працюють: «Я не вважаю, що ми повинні скасувати санкції. Я виступаю за підтримку санкцій… Але їхні результати, очевидно, не є позитивними», – сказав Макрон.
На жаль, президент Франції забув згадати, що обмежувальні економічні, торговельні та фінансові заходи, які ЄС застосовує з 2014 року у відповідь на спробу Росії незаконно анексувати Крим і Севастополь, є частиною політики невизнання анексії.
А чи були б ефективнішими санкції, якби західні країни і компанії застосовували їх у повній мірі? Напевно, так. Згадаємо, що ж саме обмежують, а відтак і забороняють санкції ЄС щодо Криму.
«Кримські санкції» ЄС
Європейська рада відпочатку засудила дії Росії і заявила, що не визнає незаконну анексію Криму. Частиною політики невизнання стали запроваджені санкції – економічні, торговельні та фінансові обмеження щодо Криму.
У червні 2014 року Рада ЄС заборонила ввезення до країн Європейського союзу товарів, вироблених на окупованому півострові – за винятком тих, що мають сертифікат походження, наданий урядом України .
У липні та грудні 2014 року Рада ЄС прийняла додаткові заходи щодо обмеження торгівлі та інвестицій у Крим. Крім того, була обмежена торгівля товарами та технологіями для використання в окремих секторах економіки Криму. Європейцям та компаніям, що розміщені в країнах ЄС, заборонено:
- інвестувати в Крим або Севастополь (купувати нерухомість і підприємства на півострові, фінансувати кримські компанії або надавати пов’язані з цим послуги);
- експортувати певні товари і технології для кримських компаній
- експортувати товари чи технології для використання у Криму у таких секторах: транспортному, телекомунікаційному, енергетичному, пов’язаному із розвідкою, освоєнням і видобутком нафти, газу й корисних копалин.
- надавати брокерські, будівельні та інженерні послуги, пов’язані з інфраструктурою в цих секторах.
- надавати послуги, пов’язані з туристичною діяльністю в Криму, в тому числі в морській галузі.
- створювати спільні підприємства як на території Криму й Севастополя, так і з юрособами, що перебувають на півострові.
- брати участь в діях, метою або ефектом яких є обхід санкцій.
Починаючи з березня 2015 року Європейська рада щороку зазначає, що не визнає і продовжує засуджувати незаконну анексію Криму Росією та буде залишатися зобов’язаною повною мірою здійснювати свою політику невизнання. Тож обмежувальні заходи ЄС – так звані кримські санкції – продовжуються щороку й діятимуть до повної деокупації Криму і Севастополя.
Політика невизнання з подвійним дном
Попри це, європейські компанії та європейців неодноразово ловили на порушенні санкційного режиму. Центр журналістських розслідувань розповідав про кримський молочний бізнес братів Табачників, про підприємство італійського концерну «Каццоні» у Сімферополі, і про італійців на чолі з Берлусконі, що відвідували колекційні підвали Масандри, та про турбіни Siemens для кримських електростанцій.
Тепер час згадати про десятки фактів незаконних поставок до окупованого Криму посадкового матеріалу – саджанців плодових дерев і черенків винограду із розплідників у країнах – членах ЄС. В інформаційних роз’ясненнях ЄС для західного бізнесу обмеження для аграрного сектору Криму окремо не називаються, однак тут працюють загальні правила політики невизнання анексії півострова – це заборона на банківські операції із компаніями з Криму та інвестування в його економіку, режим закритих портів Криму і порядок перетину українського кордону для людей і товарів. А також заборона брати участь у діях, що мають на меті обхід санкцій ЄС.
Найбільш поширеною схемою обходу санкцій є використання компаній-прокладок, зареєстрованих у самій Росії. Однак розслідування виявило, що італійські, французькі, сербські компанії торгують з Кримом напряму.
А їхні кримські партнери цього зазвичай не приховують.
«У яблуках «Фруктів старого Криму» оптимальний вміст пектину… Саджанці яблунь закуповуються в Європі. В садах використовується сучасна агротехніка та італійські методики», – це рекламний ролик від ООО «Фрукти Старого Криму». Тобто, компанія визнає, що європейці продають їй саджанці – попри санкції.
Юлія Портнова і командуючий ВДВ РФ Андрій Сердюков Фото: ivanovolive.ru
Директорка компанії – Юлія Портнова. Вона ж – директорка заводу «Полёт», що шиє парашути для російської армії, і дружина сенатора Валерія Васильєва, який представляє у Раді Федерації Івановську область. Саме там зареєстрована й компанія «Фрукти Старого Криму», хоча яблука вона вирощує у Кіровському районі Криму. На півострові у Юлії Портнової є ще дві компанії -«Совлуг» та «Усадьба Белогорье».
Інтенсивне садівництво та виноградарство в окупованому Криму потребує закладки нових садів та виноградників. Саджанці для них нові господарі Криму везуть із Європи. Попри санкції ЄС і проблеми з водою.
Потреба у посадковому матеріалі у Криму – саджанцях плодових дерев та черенках винограду – колосальна, більше 10 мільйонів штук на рік. Однак у Криму є лише кілька розплідників.
Виноградні саджанці вирощує господарство з винарнею Alma Valley, яке пов’язують із головою правління ВТБ Андрієм Костіним. Свій розплідник саджанців має «Кримська фруктова компанія», яку разом із рештою кримських активів начебто відібрали в українського агромагната Юрія Косюка. Однак їх не вистачає навіть для власних потреб, стверджує вчений-садівник та агроеколог Петро Вольвач:
«Великих розплідників не залишилося, лише невеличкі розсадники на Кримській дослідній станції садівництва у Гвардійському, в Нижньогірському, і невеличкі приватні розсадники. Безумовно, доводиться завозити з-за кордону. Колись було провідне розсадницьке господарство АПХ «Мир» у Красногвардійському районі, яке випускало шість мільйонів саджанців. Були й ставки, де вода очищувалася і закачувалася в ґрунт. А сьогодні – викачуємо те, що там залишилося. Тому перспектив немає».
Петро Вольвач, агроеколог Фото: investigator.org.ua
Російський уряд фінансує програми підтримки аграрних підприємств у Криму: із бюджету компенсують 80 відсотків витрат на закладку виноградників, включно із закупівлею саджанців – і місцевих, і закордонних. Компанія «Інвест-Алко», одним з бенефіціарів якої є Іван Емануель, власник низки великих аграрних компаній, збиралась закладати великий розплідник, та не склалось – окупаційний «уряд» Криму розірвав угоду.
Колишня керівниця кримської компанії на умовах анонімності розповіла Центру журналістських розслідувань, що без європейських саджанців не обійтися: «Справа в тому, що з російських розплідників, які виробляли саджанці до 2018 року, був тільки розплідник «Фанагорія». Того року вони запустили розплідник в Южній – теж у Краснодарському краї. Але вийти відразу на обсяг продажів Южна не зможе, в неї свій план закладки для розвитку холдингу. А якщо говорити про інвесторів, то вони, на жаль, ще змушені поки закуповувати саджанці в Єврозоні».
Як же завозяться саджанці відомих європейських розплідників до Криму?
Під час скандалу із виявленням у Криму зараженої партії саджанців винограду від відомого італійського розплідника Vivai Rauscedo у компанії заявляли, що не порушують санкції ЄС. Мовляв, «продаємо саджанці російським імпортерам, а де вони їх саджатимуть – не наша справа».
Фото: Vivai Rauscedo
Однак Центр журналістських розслідувань отримав прямі підтвердження того, що розплідники із Італії, Франції, Австрії, Сербії продають саджанці саме кримським компаніям і здійснюють поставки безпосередньо до окупованого Криму.
Перше джерело доказів – це рішення Російської федеральної служби з ветеринарного та фітосанітарного контролю – Россельхознадзору. ЇЇ фахівці виїжджають у розплідники, зокрема й до Євросоюзу, перевіряють посадковий матеріал та видають дозволи на ввезення партій саджанців на територію Росії, частиною якої вони вважають і окупований Крим. У цих дозволах вказується компанія з її реєстраційними даними та адресою – тобто, виявити дозволи на поставки саджанців не складно.
Але марно шукати цю інформацію на сайті Південного управління Россельхознадзора, куди входять Крим і Севастополь – вона прихована. Зате її легко відшукати на сайтах інших управлінь – і відібрати з решти повідомлень. Так ми знайшли кілька десятків дозволів, які спеціалісти Россельхознадзора надали кримським компаніям на ввезення до півострова саджанців із найвідоміших розплідників Європи.
Доказ другий – підтвердження того, що поставки із країн ЄС були прямі, навіть не через російські фірми-прокладки, нам надали співробітники цих компаній.
Алла Фещук-Берегельська, заступниця директора «Кримської фруктової компанії» Фото: ok.ru
Алла Фещук-Берегельська, заступниця директора «Кримської фруктової компанії», найбільшого виробника яблук у Криму, каже, що 80 відсотків продукції компанії відправляють у Росію, решта продається у Криму:
«Ми почали відкривати нові напрямки. Яблука йдуть в Самару, Новосибірськ, в тому напрямку. Почали їздити не тільки в Москву і Санкт-Петербург, але ми поїхали вже далі».
«Кримська фруктова компанія» до 2017 року належала українському мільярдеру Юрію Косюку. Крім неї у Красногвардійському районі до його холдингу «Миронівський хлібопродукт» також входили компанії «Дружба народів нова» та «М’ясокомбінат Дружба народів». Зі слів Косюка, кримські активи росіяни у нього відібрали – купили за заниженою ціною. Речниця холдингу Альона Кузьменко підтвердила Центру журналістських розслідувань у 2017 році, що кримські аграрні активи віджали наближені до перших осіб Росії бізнесмени:
«Ми вже не є власниками цих активів. Так, дійсно контроль був переданий, скажімо так, певним структурам, близьким до керівництва Російської Федерації. І те, що сьогодні відбувається з цими активами, з акціями, із заставами або кредитними зобов’язаннями цих підприємств, ми не можемо коментувати. Так само, як і будь-яку зміну власників зараз, або будь-які інші змін на цих підприємствах», – запевнила директор зі зв’язків з громадськістю ПАТ «Миронівський хлібопродукт».
Юрий Косюк Фото: Latifundist.com
Як свідчили реєстраційні дані, кримські активи Косюка могли купити за рахунок кредитів державного «Россельхозбанка», яким тоді керував нинішній міністр сільського господарства Росії Дмитро Патрушев, старший син Миколи Патрушева, голови Радбезу і друга Путіна.
Ще 2006 року «Кримська фруктова компанія» заклала свій власний розплідник із саджанців, завезених із Голландії, тож не мала б зараз відчувати проблем із посадковим матеріалом.
Однак, за даними Россельхознадзора, потреба «Кримської фруктової компанії» у саджанцях з Європи росте. Центр журналістських розслідувань отримав інформацію з російської митниці в Криму, за якою європейські компанії здійснюють прямі поставки до Криму саджанців плодових дерев, винограду, полуниці та обладнання для їх вирощування і переробки.
Наприклад, у березні 2017 року російська митниця в окупованому Криму зареєструвала поставки саджанців компанії розплідника SOCIETA’ AGRICOLA SALVI VIVAI з Італії – саджанців черешні і яблунь сортів Гольден та Гала. Отримувачем вказано «Кримську фруктову компанію». Усього за 2017 рік SOCIETA’ AGRICOLA SALVI VIVAI зробила 36 поставок до «Кримської фруктової компанії» на суму 186,6 млн рублів за адресою м. Красноперекопськ, Друга Промислова вулиця, будинок 8.
ООО «Инвест-Алко» отримали 36 поставок з 2015 по 2017 рік з Болгарії (BALKANSKA VINENA KOMPANIQ, ), Сербії («AGROEXIM»), Італії (VIVAI TRUANT DI TRUANT TARCISIO & SERGIO , VIVAI COOP, RAUSCEDO-VIA UDINE), Австрії (REBSCHULE TSCHIDA) на суму 354,7 млн рублів. Адреса поставок – Крим, с. Танкове, вул. Садова, 2. Тобто, жодних «прокладок», поставка напряму, що підтверджує у телефонній розмові заступниця директора «Кримської фруктової компанії» Алла Фещук-Берегельська:
«Санкції заважають, звичайно. Якщо ви вирощуєте свої саджанці, то годі й завозити. Це вже залежить від того, хочете ви цього чи не хочете. Тоді нічого не завадить завозити».
На твердження, що ми бачили, що вони співпрацюють, наприклад, з Італією, Алла Берегельська-Фещук, каже: «Дівчина, ми завозили під час санкцій саджанці. Офіційно».
Після подальшого питання про недієвість санкцій заступниця директора КФК кинула слухавку.
Колишня керівниця іншої кримської компанії, що належить росіянам і також завозить велику кількість саджанців із Європи, каже, що розплідники із країн-членів ЄС все ж таки виявляють обережність, аби їх не викрило аграрне міністерство:
«Відносно Криму санкції дуже заважають, тому що деякі європейські розплідники бояться безпосередньо відвантажувати поставки до Криму, бояться санкцій. Вони бояться, що їхні міністерства можуть відстежити їхню роботу з Кримом. Але при цьому все одно люди шукають можливість продати товар до Росії, навіть знаючи, що ці саджанці підуть до Криму. В принципі, той же Россельхознадзор, коли ми йому пишемо і просимо не зазначати, що поставка буде в Крим – вони ж виїжджають на інспектування розплідників, на перевірку саджанців, щоб саджанці були чисті – ми просто просимо нашу заявку не прикладати, просимо, щоб вони для нас, для Криму, проінспектували розплідник.
Поза тим перелік країн – членів Євросоюзу, з розплідників яких до Криму прямо і опосередковано завозяться посадкові матеріали та обладнання, вражає:
«Працювали ми з усіма країнами: Франція, Австрія, Італія, Сербія, Молдавія. З усіх країн ми везли. І з Росії везли. Ну у нас з Росії мало везли, бо саджанців не було. Саджанці ввозяться в контейнерах, у яких підтримується температурний режим, автомобільним транспортом. Літаком – дорого» – каже екскерівниця компанії.
Номери рефрижераторів та контейнерів, якими до підсанкційного Криму компанії із країн-членів ЄС відправляють посадковий матеріал, також є в розпорядженні Центру журналістських розслідувань – вони є у даних російської митниці в окупованому Криму. Дістатись півострова вони могли тільки одним шляхом – через Керченську протоку. Адже поставка товарів до Криму через пункти пропуску у Херсонській області не здійснюється із осені 2015 року. Отже, ми маємо факти незаконного перетину державного кордону України і порушення санкційного режиму, що поширюється на морські порти.
Центр журналістських розслідувань звернувся із запитами до усіх європейських компаній, щодо яких під час розслідування було знайдено дані про поставки саджанців до Криму. Для певності переконались у їх отриманні і спробували поговорити з менеджерами телефоном. Менеджер австрійської компанії у співробітництві з Кримом відхрещується:
«Ми не працюємо з Кримом, бо він підсанкційний. У Криму можна знайти всі товари, рослини з кожної країни, автомобілі тощо. Все можна знайти. Повірте, я не маю прямих контактів з Кримом. Але я дам вам письмову відповідь. Ви надіслали мені електронний лист, але я ще не встиг прочитати».
Отже, чекаємо відповіді від провідних компаній-розплідників із Європи, які свідомо чи ні, але допомагають росіянам у Криму обходити санкції ЄС.
Вода на млин санкцій
Логічна закономірність: чим більше у Криму людей, тим більше їм треба продуктів харчування, в тому числі – і кримських фруктів, попит на які, попри високі ціни, надзвичайно великий. Отже, треба вирощувати їх ще більше. Російські олігархи і чиновники-казнокради, які загарбали кримську землю, взяли моду видавати себе за виноробів – їм хочеться володіти шато, мати власні винарні, виробляти теруарні та авторські вина. Уряд Росії дотує російський бізнес, який обживається у Криму, закріплюючи за собою українську землю. У нові сади та виноградники вкладені вже чималі кошти – і на все це треба все більше і більше води. Інформаційні хвилі задля розблокування подачі дніпровської води Північно-Кримським каналом б’ються в екрани телевізорів і моніторів комп’ютерів щовесни. Росіяни шукають шляхи вирішення цієї проблеми, зокрема й технологічні. І тут їм у нагоді стають знову ж таки закордонні компанії, що готові співпрацювати з російськими компаніями в Криму. При цьому санкційна політика України залишається безпорадною. За час від останньої зміни влади РНБО не ухвалив жодного санкційного рішення.
Промислове садівництво, «промисловий сорт», «промисловий сад». Ці терміни 130 років тому у науковий обіг ввів Левко Платонович Симиренко – фундатор наукового садівництва і не тільки в Україні. Завдяки йому у Криму була створена перша в Російській імперії Салгирська дослідна станція садівництва і заснована наукова школа.
«Основою кримського садівництва, ще Симиренко наголошував, є зрошення. В Криму історично сади промислові зосереджувалися там, де є вода – по кримських долинах. З приходом у Крим дніпровської води з’явилася можливість розвивати садівництво і в степових районах», – каже науковий та громадський діяч Петро Вольвач.
Економічна криза 90-х, земельна корупція і варварська забудова Салгирської долини призвели до занепаду промислового садівництва та виноградарства. Жадоба корумпованих чиновників найвищого рівня та їхньої рідні не шкодувала навіть пам’ятки культурного надбання. Під ковш екскаватора та ніж бульдозера пішли спочатку ампелографічна колекція, а потім – історичний завод та винний підвал інституту Магарач. Бо поруч був Чайний будиночок – маєток Віктора Януковича. Тотальна корупція – одна з причин послаблення України, якою скористався Путін, аби захопити Крим і розпочати війну. І саме через окупацію навесні 2014-го на півострів не прийшла дніпровська вода.
Чайний будиночок В.Януковича Фото: investigator.org.ua
Учений-садівник, агроеколог Петро Вольвач каже, що в Криму садівництво тримається на ентузіастах. Садівництво намагаються прилаштовувати біля води, та її все одно не вистачає: «Я у 2015 році виїжджав з Криму і проїжджав від Сімферополя до Перекопа, і я не бачив жодної дощувалки. А раніше було – їдеш і грають райдуги, кримський степ поливався. Зараз цей степ мертвий. Тому говорити про якісь успіхи кримського садівництва зараз не доводиться.Окремі фірми, які існували до окупації, ще живуть. А так, в основному, невтішна картина в садах Бахчисарайського, Сакського, і Сімферопольського районів».
З’являються фантастичні прожекти опріснення морської води, транспортування її з такої ж вододефіцитної Кубані, повернення русел річок – але наразі тільки б’ються свердловини – одна на одній, без урахування екології. Потреби у воді ростуть, бо потрібна вона не лише для сільського господарства. Є ще кримська хімія, збільшення населення і зростання військового контингенту.
Тому найбільші аграрні підприємства почали застосовувати крапельне зрошення і новітні іноземні технології.
Системи крапельного зрошення везуть із Ізраїлю, техніку для збирання плодів – із Європи. Комбайн для збирання яблук фірма «Яросвіт-Агро» з групи компаній «Скворцово», що у Сімферопольському районі, придбала в Голландії. Кажуть, комбайн потрапив до підсанкційного Криму через Польщу і Росію.
Ігор Поліщук, гендиректор ГК «Скворцово» Фото ГК «Скворцово»
А контейнери для фруктів у Крим приїхали також з Ізраїлю. Перший контракт із компанією Dolav у «Скворцово» уклали ще у 2015 році. Відтоді Dolav поставила вже 8 тисяч контейнерів. Ігор Поліщук, гендиректор ГК «Скворцово», стверджує, що коли західні бізнесмени чують про великі суми контрактів, самі шукають спосіб доставки товару на підсанкційний півострів:
«Коли говорять між собою два власники, що треба укласти контракт на 100 – 300 тис. євро, тоді вже европейці самі думають, як вони будуть техніку привозити», – каже Ігор Поліщук.
«Скворцово» планує купити у голландців ще 20 комбайнів. І, мабуть, їм ніхто не завадить. Жодна з названих європейських компаній, які напряму продавали кримським компаніям і поставляли в Крим свої товари, не потрапила до санкційних списків – ні європейських, ні українських.
Світлана Заліщук, радниця прем’єр-міністра України Фото: investigator.org.ua
Світлана Заліщук, радниця прем’єр-міністра України, каже, що для України великий виклик – зберегти санкції:
«Я розумію, що існує real politics, ми чуємо сигнали від деяких європейських країн. Збереження санкцій для нас – один з факторів ефективного зупинення війни. Санкційна політика виявилася, насправді, єдиним ефективним механізмом тиску на російську владу. Як би вони не хотіли казати, що «це на нас не діє», «заміщення продуктів», «все гаразд», «наші олігархи спокійно собі живуть» – ми знаємо дуже добре, що це не так. Вони втрачають мільярди, кількість інвестицій зменшилася в кілька десятків разів за останні кілька років, на їхній економіці це відчутно».
Світлана Заліщук, екс-депутатка і все ще єврооптимістка, нині є радницею українського прем’єра із зовнішньої політики. За її словами, на жодній зустрічі із закордонними партнерами не було пропозицій щодо згортання санкцій. Поза тим, першу партію має грати саме Україна:
«Сьогодні санкційна політика потребує оновлення і перезавантаження. У 2018 році була постанова, яка сформувала робочу групу – попередній парламент, попередній комітет закордонних справ працював разом із Міністерством закордонних справ для того, щоб була координація нашої роботи зі створення: а) нового закону, який би вдосконалив те законодавство, яке є на сьогодні, бо воно явно недосконале і з прогалинами; б) нового координаційного органу санкційної політики, який так само вимагав оновлення, тому що ми розуміємо, що та структура, яка на сьогодні була, вона неефективна, вона погано, інерційно працює».
Найперше, каже Світлана Заліщук, необхідно встановити ефективний моніторинг порушення санкційного режиму щодо Криму, в тому числі – для інформування наших партнерів за кордоном щодо потреби застосування до порушників санкцій Євросоюзу та США:
«Має бути посилена ефективність українського уряду та робота з нашими партнерами. Ми бачимо, що сьогодні Україна – найєвропейськіша країна з усього Європейського Союзу».
Питання в тому, хто має стати драйвером української санкційної політики. Урядова постанова, про яку згадувала Світлана Заліщук і яка була прийнята у грудні 2018 року, співголовами комісії із напрацювання нового санкційного законодавства, встановила заступників міністрів МЗС та Мінюсту. Нині, як стало відомо, цією проблематикою доручено займатись мінекономрозвитку. Сподіваємось, це не алюзія на байку про лебедя, рака і щуку.
