Останнім часом з’являється все більше рефлексій присвячених гуманітарній складовій російської агресії. Звісно, можна говорити про кричущу невідповідність кремлівських уявлень дійсності. Пропагандистські ідеологеми про Україну запрограмували будь-які російські «публічні дебати» про перспективи війни. Російська пропаганда отруїла власних батьків. Поза тим, Москва й далі продовжує те, що почала. Слідом, а то й водночас, за окупаційними військами до захоплених українських міст приходять російські пропагандисти, відкриваються «волонтерські гуманітарні штаби», які першим ділом замінюють дорожні вказівники, перефарбовують в триколор стели з назвами міст і клеять «патріотичні» постери на білборди. Намагання символічно присвоїти захоплений простір повсюдно кидається в очі від Маріуполя до Херсона. А з погіршенням ситуації для російських військ на фронті, тональність пропаганди стає все більш істеричною.
Одним з найбільш помітних російських персонажів, що органічно поєднує російську єдність помислів і дій в «українському питанні», є Захар Прілєпін (справжнє ім’я – Євгєній Ніколаєвіч Прілєпін). Колись – перспективний російський письменник, який писав про сталінські табори і якого за популярністю ставили в ряд із Борисом Акуніним, пізніше – затятий кримашист і поціновувач лідерських якостей президента Путіна. Ідейним наставником Прілєпіна свого часу був екзальтований лідер Націонал-більшовицької партії Едуард Лімонов. Демонстративно екстремістська ідеологія, загравання одночасно і зі сталінською, і з гітлерівською символікою, привабили якусь частину російської молоді дев’яностих.
Фото: Южный федеральный
Під кінець 2000-х, коли заскорузлість кремлівського політичного режиму стала очевидною навіть у Москві, Прілєпін виступив одним з критиків Володимира Путіна. На зустрічі з президентом Росії в 2011 році Прілєпін критикував корупційні схеми в нафтовій галузі, яку, як відомо, «адмініструють» друзі Путіна. Участь у протестах зробила Захара тимчасовим спільником нинішніх записних російських «лібералів» – таких як Алєксєй Навальний чи Дмітрій Биков. Але збройна агресія Росії проти України розставила всі крапки над «і».
Прілєпін підтримав російське захоплення Кримського півострова, змінив власне ставлення до незмінного російського лідера, і восени 2014 року вирушив на окупований Донбас.
Пропагандист «ДНР» за покликанням
Захар Прілєпін любить називати себе волонтером. Начебто уже з весни 2014 року він збирав гуманітарні вантажі для «постраждалого цивільного населення Донбасу». Вантажі він дійсно збирав, але далеко не завжди – гуманітарні і для цивільних, бо переважно підтримував проросійських бойовиків.
У вересні 2014-го Прілєпін їде до так званих «ДНР» та «ЛНР», нібито витягувати з українського полону однопартійця-нацбола. Зустрічається з російськими «добровольцями» і починає створювати «міф Донбасу» – «жертовного робочого люду», який зі зброєю в руках вийшов на захист свого права бути «русскімі».
У середині 2000-х Прілєпін став відомим своєю воєнною прозою, основою для якої став його досвід участі в Чеченській війні. Характерні прийоми він використовує і в пропаганді. Так опис спорожнілих через війну провінційних містечок, незібраних полів і покинутих собак стає тлом для історій про героїчні будні бійців «Новоросії». Запал літератора не залишається непоміченим – у грудні 2015-го він стає радником «глави ДНР». Насправді ж виконує класичну роль ад’ютанта-біографа при Олександрі Захарченку.
У червні 2016 року Захарченко і Прілєпін презентують у Москві і Донецьку збірку «публіцистики» про війну. Уже після ліквідації Захарченка Прілєпін видає автобіографічний роман про Донбас «Некоторые не попадут в ад», де відверто займається самомилуванням, хоч і намагається вкладати в текст ідеологічні виверти про особливу російську місію Донбасу. Чим займається радник Захарченка? Їздить з ним по ресторанах і банях.
Захар Прілєпін і Олександр Захарченко на презентації книги «публіцистки» «Все то должно разрешится» 16.06.2016 Фото: rg.ru
У 2021 році Прілєпін знімає посмертний фільм «Я знову повернусь. Слово про Захарченка». А ще проговорюється про справжню місію свого кіно: Росія має запам’ятати своїх героїв, які «готові життя покласти за власну російськість». Кремлівські куратори визначають, хто буде героєм, а такі як Прілєпін пишуть про них героїчний епос.
Коли займатися політикою в Росії просто
31 серпня 2018 року ліквідують Олександра Захарченка, а Прілєпін повертається до Росії. Він створює громадський рух «За правду» і однойменну політичну партію. З грудня 2018 року стає членом центрального штабу пропутінської «громадської організації» «Общероссийский народный фронт», програмною метою якої є, буквально, «контроль за виконанням доручень Президента».
Політична партія «За правду» підписує угоду про співпрацю з «Патриотами России» Гєннадія Сємігіна і «Справедливой Россией» Сєргєя Міронова. Об’єднання «Справедливая Россия – За правду» (СЗРП) проводить своїх лідерів до складу російської Державної Думи VIII скликання, але Захар майже одразу складає свій мандат.
Прілєпін має й інші впливові знайомства на найвищих щаблях російської влади. Старша сестра Захара – Єлєна Прілєпіна була одружена з двоюрідним братом Владислава Суркова, експомічника президента Путіна, який був куратором окупованих РФ територій Грузії та України. У дампі зламаної хактивістами електронної пошти Суркова є його з Прілєпіним щодо майбутньої книги про Захарченка.
Інший близький знайомий Прілєпіна – так званий «православний олігарх» Константін Малофеєв. У 2019 він не лише публічно симпатизував «Справедливой России», а й вступив до партії, і власне його називали основним вигодонабувачем створення об’єднання «СРЗП».
Прілєпіну Малофеєв дав роботу – на каналі «Царьград» у 2016-2017 роках виходила авторська програма «Чай із Захаром», куди Прілєпін запрошував гостей для розмови. На чаювання потрапляли, як правило, найбільш одіозні персонажі, починаючи з імперця Проханова, путінського духівника митрополита Тихона (Шевкунова), ще живого Захарченка і Бородая, закінчуючи Малофєєвим, Жиріновським, Зюгановим і сербським любителем російського – Еміром Кустуріцею.
Константін Малофєєв фото: Wiki/Lous Whinston
Три батальйони Захара Прілєпіна
Інша грань діяльності Прілєпіна – це роль вербувальника. За його словами, на прохання Захарченка у 2016 році він починає «набирати добровольців» для окремого з’єднання так званої «ДНР». Насправді ж відбір російських найманців, від самого початку російського агресії відбувається по партійній лінії – націонал-більшовики Прілєпіна-Лімонова створили добровольчий рух «Интербригады». До незаконних збройних формувань вербують радикальних активістів з території Росії та з-за кордону. На січень 2015 року, за словами Прілєпіна, через батальйон пройшло дві тисячі «добровольців» (У пабліках «Интербригад» вказано інші дані: 1,5 тис. бійців за 2014-2015 роки.). У травні 2022-го добровольчий рух «Інтербригады», уже без Прілєпіна, оголосив про відновлення «військової і гуманітарної допомоги Новоросії».
«Інтербригади 2022» передають військову допомогу бойовикам Фото: YouТube
Насправді ж участь російських та іноземних нацистів у війні не припинялася. Зараз вони входять до складу так званої «Пятнашки» – «15 інтернаціональної бригади», на своєму Youtube-каналі викладають відео з бойовиками і звіти про зібрану допомогу. 22 серпня 2022 року Збройні Сили України артилерійським вогнем накрили базу «П’ятнашки», прорідивши ряди найманців. Примітно, що «розполагу» «П’ятнашки» виявило OSINT-розслідування BIHUS.інфо.
Канал «Интербригад» також піарить інші «добровольчі підрозділи». Наприклад, Task Force Surricats, які намагаються боротися з українськими дронами, або «коаліцію авторів патріотичних телеграм-каналів» (ОПСБ), яка, крім збору допомоги бойовикам, займається воєнною пропагандою й інформаційно-психологічними операціями під кураторством спецслужб. Саме «волонтери» ОПСБ, як вони стверджують, розганяли в українських телеграм-каналах панічні повідомлення про мітки на дахах будинків у Києві, які військові РФ мали використати для коригування бомбових ударів.
Але повернемося до Прілєпіна. Власне той підрозділ, який у 2016-му він за собою визнав, – це так званий «4-й розвідувально-штурмовий батальйон спеціального призначення ДНР». Захар хвалився, що його так і називають – «батальйон Прілєпіна», а сам він отримав посаду «заступника командира батальйону по роботі з особовим складом». Пізніше політрук Прілєпін заявляв, що несе особисту відповідальність за «галімий бєспрєдєл» батальйону, бо «особисто керував бойовим підрозділом». Прагнення бойових звитяг самозакоханого автора оцінили по-достоїнству: 16 лютого 2017 року СБУ повідомила про відкриття провадження стосовно подвигів «політрука Прілєпіна», кваліфіковані за ч. 1 ст. 258-3 ККУ (участь у діяльності терористичної організації) та ч. 1 ст. 258-5 ККУ (фінансування тероризму).
Реальним же командиром підрозділу був уродженець Смоленська Сєргєй Фомчєнков («Фоміч»), націонал-більшовик, який відзначився на проросійських акціях в Севастополі в 1999 році, за що навіть отримав тюремний строк. Одразу по смерті Захарченка бойовиків «батальйону Прілєпіна» мало не постріляли військові «народної міліції ДНР», оточивши їхню базу у готелі «Прага», при цьому Фомчєнков був затриманий. Як писали російські блогери, у такий спосіб «вирішувалось питання перепідпорядкування батальйону міліції ДНР».
Сєргєй Фомчєнков «Фоміч» (рос. – Сергей Александрович Фомченков), народився 08.12.1973 Фото: vk.com
Сєргєй Фомчєнков «Фоміч» і бійці його «батальйону»
З жовтня 2020 року Фомчєнков очолював «Гвардию Захара Прилепина», а в травні 2022-го створив власний батальйон «Русский легион» (Б.А.Р.С.-13). Його бійці так ефективно відбивали атаки ЗСУ біля Ізюму, що 1 жовтня 2022 року в Ростові Фомчєнков почав вербувати нових добровольців, хоча попередній набір проводили менш як місяць до того. Чи то бійці під командуванням «Фоміча» живуть недовго, чи то бажаючих не так і багато.
Третій бойовий підрозділ, пов’язаний з Захаром Прілєпіним, – 3-я рота «Оплот ЗП», що входить до складу так званого 60-го мотострілецького батальйону «Ветерани».
Батальйон «Ветерани» веде родовід одразу від кількох «Оплотів». Передісторію пояснює заступник командира «Ветеранів», один із його засновників – Сергій Завдовєєв, позивний «Француз».
Сергій Завдовєєв «Француз» (народився 01.08.1982) розповідає про свій підрозділ «Вєтєрани Оплот ЗП». На грудях шеврон із зображенням Путіна Фото: YouТube
Цей уроджень Донецька обороняв захоплену бойовиками місцеву обласну адміністрацію у складі особистої гвардії Захарченка. Пізніше був учасником так званого батальйону «Оплот», яким командував Захарченко. З іншого боку, Прілєпін же не був би сам собою, якби не намагався присвоїти спадок Баті. В 2020 під парасолькою руху «За правду» він засновує власну громадську організацію «Оплот». Нічого принципово нового, просто потрібна була сакральна для «ДНР» назва. І от уже цей «Оплот» стає основою для 3-ї роти «Оплот ЗП».
Павутина штабів Прілєпіна і «гуманітарна допомога»
У 2017 році Прілєпін формалізує свою «гуманітарну діяльність» створюючи «Благодійний фонд Захар Прілєпіна». Якщо вірити уставу організації, вона мала б опікуватись наданням допомоги постраждалому населенню «окремих районів Донецької і Луганської областей», але насправді відбувається трохи інше.
На головній сторінці Фонду розміщено інформацію про збір коштів для дитячих будинків, пенсіонерів, ветеранів «Великої вітчизняної війни», інвалідів. Соратниця Прілєпіна Юлія Чічєріна, яка роками їздила за ним з пропагандистськими концертами, записує відео із закликом допомогти школярам Донбасу учнівським приладдям.
Головний штаб Фонду фактично знаходиться у Ростові-на-Дону. Головний «волонтер» і медійна персона руху – Юрій Мєзінов, заступник голови місцевого осередку СЗРП. У травні 2022 року його призначили керівником штабу Прілєпіна у Луганську.
Юрій Мєзінов (рос. – Юрий Мезинов), народився 17.01.1982. Керівник штабу Прілєпіна в Луганську на фото зліва. Фото: vk.com
24 лютого 2022 року партія СЗРП і рух «За правду» в Ростові проводять прес-конференцію про «перспективи волонтерського руху», де Мєзінов буквально закликає українських військових скласти зброю. Ми, мовляв нікуди не дінемось один від одного, доведеться жити разом, а супротив української армії все лише погіршує.
На відео від 28 серпня, дорогою з Херсона в Ізюм, «генерал гуманітарних військ», як його титрують свої, щиро радіє успіхам російської армії, хазяйськи оцінює врожай соняшника, який тепер має дістатися окупантам. Його ми бачимо в Сватово, в Сєвєродонецьку, Новоайдарі, а ще раніше – в Ізюмі, й інших містах і селищах.
Власне з сторінок Мєзінова в соцмережах дізнаємося, що Фонд Прілєпіна збирає пожертви виключно на військові потреби. Збором цивільних вантажів займаються інші. Наприклад, благодійний фонд «Добрий Ангєл» зареєстрований на дружину Мєзінова – Єкатєріну Алєксандровну Мєзінову. Ще одна ініціатива пов’язана з Фондом Прілєпіна – волонтерський центр «Неравнодушные», яким керує мешканка Сімферополя Алєксандра Сарвіліна.
Філіали штабу Прілєіпна розповзаються по окупованій території. Співголовами осередку в Херсоні 22 травня 2022 року призначають уже згаданого замкомбата Завдовєєва («Француза») і керівника всього руху «За правду» Романа Хрєнова.
Керівник руху «За правду» Роман Хрєнов (рос. – Роман Хренов, нар. 14 липня) в Херсоні 08.05.2022 Фото: zapravdu.org
Ці двоє захоплюють будівлю міністерства фінансів України і на камеру замінюють український прапор ганчіркою руху «За правду». Ще один штаб Прілєпіна 22 червня відкривають в Ізюмі. Тут головує партієць СРЗП Мілан Шєлєст.
Мілан Шєлєст з бійцями «Вєтєранів» 12.09.2022 Фото: vk.com
Його заступниками призначають начальника штабу того ж таки «60 батальйону «Ветераны» Алєксандра Кішинєца і Алєксандра Явдокімєнка, тобто, бойовиків.
Алєксандр Кішінєц (рос. – Александр Кишинец) передає допомогу «батальйону «Вєтєрани» в Ізюмі 07.09.2022 на фото зліва Фото: vk.com
Уже з цього зрозуміло, що головною метою штабів Прілєпіна є зовсім не гуманітарна допомога.
Відкриття штабу Прілєпіна в Ізюмі, Харківської області 22 червня 2022 року. В центрі – Прілєпін, зліва від нього Мілан Шєлєст (рос. Милан Шелест) Фото: russian.rt.com
Ще 23 квітня 2022 року рух «За правду» оголосив набір «добровольців для роботи на звільнених територіях російського Південного-Заходу»(!!!). Прілєпін шукає кадри правоохоронців, співробітників адміністрацій, вчителів, лікарів, священників, силовиків. Коротше кажучи – всіх. Ні про яку «громадянську війну в Україні» і, навіть, «Новоросію» вже не йдеться. Йде вербування росіян для переселення їх на щойно окуповані території України і призначення на посади у «місцевій» владі. Тобто, класична колоніальна практика із заміщення населення захоплених територій на своїх громадян.
