Кроти ФСБ в СБУ. Чого не вистачає у справі Кулініча-Сівковича

Пошкребіть будь-якого зрадника – знайдете корумпанта. 

Візьміть будь-якого гауляйтера на окупованих Росією територіях – Володимира Сальдо, Віталія Булюка чи Євгена Балицького, Володимира Константинова чи Сергія Аксенова. У кожного багата корупційна біографія, де бізнес прикритий політикою. 

Візьміть будь-яку внутрішньовидову боротьбу за тіньові ресурсні потоки – знайдете «патріотів», які воюють з конкурентами звинуваченнями у співпраці з ворогом.

А будь-яке журналістське розслідування корупції на війні покаже вам кривавий купаж  усього переліченого.

Слова «корупція вбиває» – сьогодні вже не метафора, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання ZN.UA.

Кожна вкрадена гривня може вартувати життя українського бійця. Кожен чиновник, не зупинений на крадіжці тисячі гривень, завтра вкраде мільйон. Кожен із інфікованих жадобою наживи  урядовців, силовиків і політиків – легка здобич для ворожих спецслужб. І союзник агресора, навіть якщо його не завербували і він спить у вишиванці. Вони приймуть «дари» і відкриють ворота. 

Неоднозначна історія «кротів ФСБ в СБУ» показує, наскільки слабкі засуви у наших безпекових воріт і як, виявляється, просто створити мережу агентів впливу і шпигунів під самим носом у президента, в спецслужбі, керувати якою він не довірив нікому, крім свого друга дитинства і бізнес-партнера. 

Тобто, «успішна історія» викриття кубла агентів ФСБ в структурах СБУ водночас є свідченням провалу кадрової політики президента та глави його Офісу, який жорстко її контролює, і доказами того, як політична корупція (маніпулювання законом і процедурами для розподілу ресурсів між обмеженою кількістю людей) переростає у державну зраду. При цьому розказана ДБР історія про викриття шпигунської мережі виглядає як вирізаний і обмежений у часі фрагмент, з якого виведені ключові фігуранти.

Сівкович, Кулініч та «невстановлені особи»

5 квітня Державне бюро розслідувань повідомило про завершення досудового розслідування у справі Олега Кулініча, колишнього керівника Головного управління СБУ в АР Крим, підозрюваного у державній зраді. Його затримали у липні 2022 року, коли він уже чотири місяці як був звільнений із посади. Але не зі служби – залишався офіцером з особливих доручень голови СБУ Івана Баканова.

Повідомлення ДБР вийшло бучним, із заголовками про нові докази співпраці Кулініча з ФСБ і оприлюдненням фрагментів перехоплених розмов з Володимиром Сівковичем, біглим ексзаступником секретаря РНБО часів Януковича, якого слідство вважає керівником мережі агентів ФСБ в Україні.  

Насправді все це начебто нове викладено у повідомленні про підозру Сівковичу у державній зраді ще у липні 2022, його текст оприлюднений на сайті Офісу Генпрокурора (практикується для ознайомлення підозрюваними у випадку спеціального, «заочного», досудового розслідування). Там йдеться і про московський «політичний офіс Клюєва-Сівковича», керований начальником та співробітником 9-го («українського») управління Департаменту оперативної інформації 5-ої Служби  ФСБ  Ігорєм Чумаковим та Алєксандром Чуліндіним; і про політичну координаторку від ФСБ Маріну Тєрєнтьєву, яка працює під прикриттям фотокореспондентки агенції «ИТАР-ТАСС»; і про роль Кулініча у злочинній організації, і навіть переказ змісту перехоплених розмов, фрагменти яких були продемонстровані на згаданому квітневому брифінгу ДБР.  

Ми ж зупинимось на фактах, про які раніше не повідомлялось, або ж говорилось недостатньо конкретно, спираючись на документи (повідомлення про підозри, судові ухвали і вироки, укази президента, тощо), свідчення людей, надані на умовах анонімності, відповідь ДБР на запит ZN.UA, та сформулюємо питання, на які ні слідство, ні президент Зеленський поки що не дали суспільству відповіді. 

Кулініч згадується в повідомленні про підозру Сівковичу 45 разів, ймовірно, і його «підозра», й обвинувальний акт у його справі мало чим відрізняються, враховуючи, що оприлюднені ДБР докази у справах обох фігурантів співпадають майже повністю. 

У повідомленні про підозру Сівковичу фігурують чотири записи розмов з Кулінічем: від 02 червня і 26 жовтня 2019 року та від 08 січня та 19 травня  2020 року. Запис, фрагменти якого СБУ оприлюднила, стосується розмови 8 січня 2020 року. Крім уже відомих завдань, які Сівкович начебто «нарізав» Кулінічу (призначення «Охотніка» на посаду першого заступника голови СБУ, взяття під контроль департаменту контррозвідки, створення груп аналітиків в департаменті інформаційно-аналітичного забезпечення та в Головному управлінні внутрішньої безпеки), мова між ними також начебто йшла про: 

– контроль  Кулініча за діяльністю 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ;

– «виконання плану» щодо призначення на посаду своєї людини в Управління по роботі з особовим складом СБУ для зміни керівника Національної академії СБУ і впливу на керівництво Служби для прийняття потрібних рішень;

– призначення на посаду в органах СБУ особи на ім’я «Євген», з яким «Кулініч О.М. підтримує довірчі відносини» та проходження ним спецперевірки.

Все це, повторюсь, стосується запису розмови від 8 січня 2020 року. При цьому указ президента Володимира Зеленського щодо призначення Кулініча начальником кримського главку СБУ був підписаний 21 жовтня 2020 року. Тобто, ця та решта згаданих у підозрі Сівковичу розмов відбувались ДО призначення агента «Котигорошка» – полковника СБУ Кулініча на генеральську посаду в кримський главк Служби!  

То як же він міг отримувати інформацію від «осіб з керівництва СБУ, що містила державну таємницю», збирати відомості щодо оперативно-службової діяльності СБУ? Як близько треба було бути Кулінічу до керівництва СБУ (і не тільки), щоб надавати допомогу ФСБ «в проведенні підривної діяльності проти України шляхом сприяння з його боку у прийнятті кадрових, управлінських та інших рішень в системі органів СБ України»?! Слідство ДБР відповіді на це питання не дає. Тож шукатимемо самі…

За словами джерел ZN.UA, Кулініч поновився на військовій службі в СБУ і отримав посаду керівника головного управління СБУ в АР Крим в один і той же день. Тобто, без проходження спецперевірки, яка, ймовірно, була оформлена постфактум. Про це, зокрема, може свідчити відсутність у реєстрі декларації Кулініча як кандидата на посаду, яку він мав подати в пакеті з іншими документами для спецперевірки. Кримський Центр журналістських розслідувань ще у 2021 році звернув увагу НАЗК на відсутність цієї декларації та розбіжності у декларуванні майна його і дружини, на що агенство повідомило, що проведе повну перевірку декларації Кулініча О.М. за 2020 рік згідно з черговістю. Мабуть, черга не дійшла.

Олег Миколайович Кулініч – випускник Академії ФСБ РФ (до 1992 р. – Вища школа КДБ ім. Дзержинського), яку закінчив у 1994 році, тобто, уже за незалежності України, служив у Федеральній службі контррозвідки РФ (назва з квітня 1995 р. – ФСБ), а це було б неможливо без отримання громадянства РФ. Уже ці три факти біографії мали б закрити Кулінічу дорогу не тільки до управління спецслужби, що займається окупованим Росією Кримом, а й до СБУ в цілому. Але не закрили, хоча пов’язаність із агентом російської розвідки Андрієм Деркачем і корупційні скандали були загальновідомі і волочились за Кулінічем, як парашут за Штірліцем із відомого анекдота.

За даними, які ніколи не спростовували, Кулініч вчився одночасно із Андрієм Деркачем, сином Леоніда Деркача, який у 90-ті був спочатку першим заступником, а потім – і головою Служби безпеки України. У цей же період в СБУ служив і Олег Кулініч, а з початку нульових пішов по «енергетичній лінії»: був радником міністра палива й енергетики та енергетичного віце-прем’єра. У 2006-му, завершивши службу в СБУ, отримав посаду віце-президента НАК «Енергоатом», яку контролював Андрій Деркач. На пам’ять про той період лишилось так і не розслідувана кримінальна історія про дерибан 150 мільйонів гривень.

У 2007 році Кулініч отримав посаду голови Держкомзему в уряді  Ю.Тимошенко – за квотою «Блоку Литвина» і на прохання Андрія Деркача (згодом нардепи стали сватами). На згадку про часи, коли Кулініч рулив землею, у Деркача з’явились 42 га у ландшафтному заказнику в Конча-Заспі, оформлені шматками на помічників нардепа і їхніх родичів. Після розслідування Bihus.Info про цю оборудку ДБР відкрило кримінальне провадження, але на кар’єру Кулініча в СБУ це ніяк не вплинуло. 

І, нарешті, – справжній шлагбаум, який мав зупинити просування Кулініча не лише до главку СБУ по Криму, а взагалі відбити охоту заходити в периметр будівлі на Володимирській, 33. У вересні 2020 року США застосували до Андрія Деркача санкції за спроби втручання у президентські вибори і прямо назвали його агентом РФ, пов’язаним із російської розвідкою більше десяти років.

Але, здається, це послужило триггером, бо буквально через місяць Іван Баканов отримує добро президента Зеленського на призначення на кримський главк Олега Кулініча, людину, наближену до Деркача і пов’язану ще з одним агентом спецслужб РФ – Володимиром Сівковичем. 

Закономірне питання: чому у схемі розслідування ДБР немає Деркача? Як би пояснення може витікати з тієї обставини, що в Україні Андрій Деркач підозрюваний у співпраці не з ФСБ, а з Головним управлінням ГШ РФ (раніше і більш звичне – ГРУ). Війна, насиченість подіями і емоціями відкинули вже в якесь минуле повідомлення СБУ у червні 2022 року про викриття агентурної мережі ГРУ і затримання Ігоря Колєснікова, колишнього помічника нардепа Андрія Деркача, агента з позивним «Ветеран». Він пішов на угоду зі слідством і дав покази щодо створення Деркачем мережі організацій під виглядом охоронних структур, які мали зустрічати колони окупантів і сприяти їм у залишених ЗСУ містах.

На ці «оргвидатки» російська розвідка  виділяла кошти, які «обналювались» в конвертаційних центрах Києва, Колєсніков їх забирав, а Деркач залишав собі частину. А це вже незаконне збагачення. Відтак справу Деркача розслідує НАБУ, при цьому йому повідомлено також про підозру і в державній зраді. І таке рішення щодо органу слідства – ще один яскравий маркер довіри до наших спецслужб, слідчих органів та судів з боку західних партнерів.  

Без сумніву, рішення Баканова-Зеленського про призначення Кулініча керівником кримського ГУ СБУ виглядало як зухвалий виклик США. Майже через рік, у серпні 2021 РНБО ввела санкції до Деркача, однак Кулініч продовжував керувати кримським управлінням СБУ і бути наближеним до голови Служби Івана Баканова. Крім обставин отримання такого особливого статусу Кулініча важливо й те, до яких наслідків це призвело. Візьмемо лише те, що звучало на доступних записах розмов  Сівковича-Кулініча. 

Призначення «Охотніка» – за версією слідства, начальника департаменту внутрішньої безпеки Андрія Наумова на посаду першого заступника голови СБУ, як відомо, не відбулося. Але чи були реалізовані плани щодо працевлаштування в СБУ особи, яка фігурує у справі як «Євген»? Хто отримав посаду в  Управління по роботі з особовим складом? Чи був вплив ФСБ при призначенні нового керівника Академії СБУ? А ще ж є слова Кулініча про те, що він контролює 5 управління департаменту контррозвідки. Чи слід підозрювати, що його тодішній очільник Олександр Поклад став у 2021 році керівником Департаменту контррозвідки саме за «сприяння» Кулініча? Нарешті, хто входив до мережі агентів ФСБ під керівництвом Сівковича, викриттям якої так пишаються в СБУ та ДБР? Чи «Котигорошко» діяв сам? Нічого з цього у повідомленні ДБР про завершення досудового слідства у справі Кулініча немає. 

Але є речі, про які можемо сказати напевне. Буквально за лічені місяці Олег Кулініч розвалив кримський главк СБУ, який до того був однією з найрезультативніших структур Служби.

Попри відсутність «землі» і роботу на відстані, були відпрацьовані методики розслідування воєнних злочинів на окупованій території АРК і Севастополя. Це резонансна справа Кирила Вишинського, організатора кубла російських пропагандистів і агентів під прикриттям в Україні; це оперативні розслідування і скерування до суду справ кримських колаборантів і зрадників – міністрів, депутатів, правоохоронців, затриманих на вільній території України; судові арешти майже 270 літаків і 260 морських суден – порушників режиму закритих портів і кримських санкцій. У співпраці слідчих СБУ, Нацполіції і прокуратури АР Крим задокументовані сотні воєнних злочинів РФ, інформаційні повідомлення про які ГПУ направляла в Міжнародний кримінальний суд. Але звільнений керівник главку СБУ Євген Нетужилов отримав переведення в Чернігів, тобто, на інший край української землі, де його цінні «кримські» навички і оперативні напрацювання були непотрібні. 

Уже за три місяці після призначення Кулініча у держреєстр внесли зміни: юридичну адресу ГУ СБУ в АРК змінили із Херсона на Київ, а з назви прибрали слова «з дислокацією у м.Херсон». Однак релокація, затіяна Кулінічем, нічим не була забезпечена – ні матеріальними, ні технічними ресурсами, ні житлом для співробітників. При цьому люди самі переводились в Миколаїв, Одесу, інші міста – з Кулінічем не хотіли працювати. 

«Кримський главк СБУ займався усім, чим завгодно, тільки не Кримом. Некримських справ було більше, ніж кримських, причому, взагалі не нашої підслідності. Люди переводились, куди тільки могли. Із майже півсотні оперативників залишилось близько 20. Розслідування «кримських» проваджень згорнули, не було контррозвідувального забезпечення, в судах все завмерло. Це не могло бути наслідком просто помилкових дій – Кулініч достатньо добре знає роботу. Це був цілеспрямований розвал главку під виглядом реформування і реорганізації», – розповідають колишні співробітники СБУ.

Чи бачили це в Києві? Аякже! Кулініч на правах особи, наближеної до голови Служби, інколи взагалі пускався берега. Майже в прямому сенсі. Розповідали, що коли Кулініч, без попередження і дозволу АТЦ вирішив провести «антитерористичні навчання» на межі з Кримом, військові мало не підняли авіацію, сприйнявши маневри за вторгнення РФ.

Чому ж голова Служби безпеки ніяк не реагував на розвал роботи кримського главку і вихідки його керівника? І, до речі, а де у справі Кулініча 

…Баканов?

У презентації на брифінгу ДБР бачимо чудернацькі як для закінчення досудового розслідування справи про державну зраду і кубло агентів ФСБ в СБУ формулювання: 

«З травня 2019 року, за завданням спецслужб РФ, Олег Кулініч введений до найближчого оточення керівництва Служби безпеки України». 

Ким введений?! Хто такі «найближче оточення» і чиє саме у керівництві СБУ? 

ДБР відповіді на ці питання не дає. Дуже сподіваємось почути їх у суді. 

Журналісти-розслідувачі звертають увагу на два факти, які могли допомогти Кулінічу отримати місце фаворита Баканова і поблажливість Банкової. Перший пов’язаний із позовом Деркача у березні 2019 року до Окружного адмінсуду, який був задоволений, щодо надання поіменного списку парламентської коаліції, відсутність якої є правовою підставою для розпуску ВРУ. Це дало можливість президенту оголосити про проведення позачергових виборів і завести в Раду свою монобільшість. Другий – із поїздкою Івана Баканова у квітні 2019  року до США, яку забезпечувала лобістська компанія, а її видатки начебто оплатили Володимир Сівкович та Сергій Арбузов, екс-віцепрем’єр і ще один топ-втікач із близького оточення Януковича. Тобто, в обох версіях призначення Кулініча виглядало як відплата за послуги Деркача-Сівковича. 

Є і третя обставина: за словами наших співрозмовників в СБУ, «Кулініча за ручку привів до Баканова Деркач», а підґрунтям для зближення стала виняткова набожність ексголови Служби – вірного прихожанина церкви Свято-Введенського монастиря. Він належить до УПЦ Московського патріархату, фанатичним поборником особливого статусу якої в Україні, як відомо, завжди був Деркач.

ДБР повідомляє, що в діях ексголови СБУ Івана Баканова «ознак кримінального правопорушення не виявлено». Більше того, у цій справі у нього навіть статусу свідка немає! Дуже переконливо, враховуючи що саме за поданням Баканова президент призначив Кулініча на кримський главк, і саме Баканов, за посадою, відповідальний за дотримання процедури призначення, включно із проведенням спецперевірки.

Отже, слідство ДБР вивело Баканова з-під відповідальності за те, що в СБУ з 2019 і до липня 2022 року спокійно діяла мережа агентів ФСБ. І поки ніхто за цей конкретний провал не притягнений до кримінальної відповідальності – політичну відповідальність несе президент Зеленський, кадрова політика якого (з поправкою на фільтри Єрмака) і створила можливості для виживання в секторі безпеки і центрах прийняття рішень агентів, вкорінених за попередників, і глибокого проникнення  нових.  

Історія Кулініча – це закономірний наслідок, а не прикрий випадок. Бо Іван Баканов, який його біля себе прихистив, ні за якими кваліфікаційними критеріями не міг очолити Службу безпеки воюючої держави. І не міг отримати необмежений карт-бланш від президента на призначення керівних кадрів, до яких потрапили бізнес-партнери, корумпанти-силовики і воротили контрабандних потоків. І Наумов – один із них.

Наумов – не «Охотнік»? 

Обставини прийняття Іваном Бакановим на роботу в СБУ Андрія Наумова – показові і водночас шаблонні для кадрової політики чинної влади. 

Андрій Наумов до 2017 року року працював у Генпрокуратурі, на останній посаді займався її матеріально- технічним забезпеченням, потім очолював держпідприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення зоною відчуження» (ДП «ЦОТІЗ»), йдеться, звісно ж, про зону відчуження Чорнобильської АЕС. Тобто, нічого такого, щоб свідчило про відповідність посаді керівника дуже специфічного Департаменту внутрішньої безпеки СБУ. Між тим (люблю хронологію):

27.05.2019 Іван Баканов почав виконувати обов’язки голови СБУ (Василь Грицак, як повідомлялось, пішов у відпустку)

28.05.2019 Андрій Наумов звернувся до т.в.о. голови Служби безпеки із заявою про зарахування його на військову службу в СБУ за контрактом осіб офіцерського складу і дав згоду на спецперевірку. 

04.06.2019 – контракт укладено. 

14.10.2020 президент України присвоїв полковнику А.Наумову військове звання бригадного генерала.  

У тексті повідомлення про підозру Володимиру Сівковичу у держзраді вказано, що під час розмови із Кулінічем замість прізвищ використовувались прізвиська. Але розкривається тільки одне: «Охотнік» – це Андрій Наумов, начальник Департаменту внутрішньої безпеки СБУ, якого, за версією слідства, ФСБ через Сівковича і Кулініча просувало на посаду першого заступника голови СБУ і взяття під контроль Департаменту контррозвідки.

Опустимо ту обставину, що Кулініч сам де тільки можна стверджував, що ось-ось буде призначений на посаду першого зама Баканова. Можливо, що він так накачував свою впливовість в очах носіїв інформації. Більш важливо те, що можливості і неофіційні повноваження Наумова виходили далеко за межі, передбачені законом. Точніше, він ці межі розсував, для цього управління переформатували у Головне управлінням, яке, як писав свого часу екскерівник його підрозділу – генерал Віктор Трепак, отримало повноваження, які не притаманні цій службі. 

«Люди Наумова» очолили підрозділи з протидії контрабанді в центральному апараті СБУ та її територіальних органах. Це при тому значенні, яке контрабанда має для української економіки та політики.[…] За своїм фактичним статусом Наумов був в СБУ людиною №1. Без його участі у Службі не відбувався жоден важливий процес. Він вирішував питання, яке не під силу було вирішити навіть заступникам голови СБУ. Цей карт-бланш Наумову надав особисто голова СБУ І.Баканов, що пояснюється їхнім давнім знайомством та тісними стосунками», – писав Віктор Трепак відразу після відставки Наумова у липні 2021 року.

Питання: а навіщо Наумову була посада першого заступника Голови СБУ, якщо він і так був «людина №1 в СБУ» із тісними бізнес-стосунками з її керівником і можливостями дотягнутись до будь-кого не тільки в Службі, а і в країні? От щоб що? 

Уважне прослуховування фрагменту нарізки розмови Сівковича-Кулініча про «Охотніка» також викликало сумнів: якщо «Охотнік» – Наумов, то як він сам у себе в Департаменті ВБ щось «забрав»? 

Допустимо, що Кулініч з Сівковичем дійсно називали Наумова «Охотніком». Але першим заступником Баканова «за планом ФСБ» він не став. Жодних ознак того, що він виконував якісь завдання спецслужб Росії, ні в повідомленні про підозру Сівковича, ні в результатах досудового розслідування справи Кулініча, не знаходимо. Журналістські розслідування проекту «Схеми» щодо Наумова вказували на його ймовірні корупційні діяння – дороговартісні маєтки, квартири і авто, що не відповідають його трудовим доходам, та особливий статус у СБУ.

У липні 2021 року, тобто, за рік до викриття мережі «політичного офісу Клюєва-Сівковича», Наумов  був звільнений президентом і безперешкодно покинув країну.  7 червня 2022 року його затримали на прикордонному переході на півдні Сербії і арештували за підозрою у відмиванні грошей. З собою він мав незадекларовану готівку, діаманти і цікавого подорожнього – Александра Акста, внесеного РНБО до санкційних списків контрабандистів, з якими «боровся» Наумов під керівництвом Баканова.

Якщо «охотнік ФСБ» – це Наумов, як стверджує ДБР в рамках справи Кулініча-Сівковича, то йому мали б повідомити про підозру у державній зраді. Це ще якось пояснило б засвітку його особи, яку зазвичай слідчі органи не оприлюднюють аж до вступу в силу обвинувального вироку. 

ZN.UA звернулось до Держбюро розслідувань із запитом щодо повідомлених Наумову підозр і отримало відповідь: наразі у Андрія Наумова дві підозри у вчиненні злочинів, обидва стосуються його діяльності як керівника ДП «ЦОТІЗ». Перша – за фактом підписання у 2018 р., тобто ще до служби в СБУ, «завідомо економічно невигідного» договору щодо проектної документації (завдана шкода – 370,8 тис грн) і безпідставне нарахування собі й отримання премії (460,7 тис грн.). У рамках цієї підозри 14 вересня 2022 року Офіс Генпрокурора звернувся до Мінюсту Республіки Сербія із запитом про екстрадицію Наумова для притягнення до кримінальної відповідальності. 

Друга підозра – про привласнення коштів у сумі 3,2 млн гривень, яке сталося через те, що Наумов у 2019 році вже підписав контракт на роботу в СБУ, а ще не звільнився з держпідприємства, тож отримував дві зарплати. В межах цього провадження у жовтні 2022 року Наумова оголосили у міжнародний розшук і також направили запит у Сербію про його екстрадицію. 

Так а чи є підозра Наумову у державній зраді? Немає – відповідає нам ДБР, і дослівно це звучить так: «Перевіряється факт можливого збирання Наумовим А.О. відомостей конфіденційного характеру щодо функціонування систем безпеки об’єкту управління ДП та передачі вказаних відомостей представнику розвідувальних підрозділів іноземної держави з метою здійснення підривної діяльності та агресії щодо України». 

Більше того – про підозру у межах цієї справи взагалі «жодній особі не повідомлялося». 

Отже, є дві підозри і два запити в Сербію на екстрадицію Наумова – і жодної підозри у вчиненні ним державної зради. Натомість –  публічне таврування його як ймовірного  члена мережі агентів  ФСБ, що вела підривну роботи проти України всередині СБУ.

На що це схоже? 

На недвозначний сигнал Наумову сидіти у Сербії і не рипатись, тобто, найперше, – мовчати. Назвали «охотніком» – тож сиди в кущах. І справа не тільки в тому, щоб прикрити Баканова, який «ніпрічьом». А й для того, аби не створювати проблем для нового «розподілу повноважень» щодо тіньових потоків на митницях і «боротьбі» з контрабандою. 

Крім того, поки мовчить Наумов, – живе легенда про встановлену слідством особу «охотніка». Докази? Так вони ж в окремому провадженні. Якого ще немає.

Але, припустимо, що «Охотнік» – не Наумов. У мережевих знатоків два ймовірних «кандидати». Перший відомий як «Паша КПСС», і в медіа пишуть, що це Павло Кравченко, колишній заступник начальника главку «К», який начебто є затятим мисливцем, знавцем контрабандних схем і давнім партнером Сівковича.

Водночас наші джерела розповідають, що Олег Кулініч та тодішній заступник голови СБУ Володимир Горбенко були просто не розлий вода і нібито часто гостювали і полювали у мисливських угіддях відомого херсонського корумпанта – ексмитника Віталія Булюка, який після захоплення Херсонщини став заступником гауляйтера Володимира Сальдо. За даними ZN.UA, Горбенка двічі викликали до ДБР на допит, але, оскільки його прізвище не фігурує у справі Кулініча, питань до нього більше немає.

Отже, як бачимо, жоден із «кандидатів» поки що не поцілив у намічену Сівковичем ціль – посаду першого заступника голови СБУ. Може тому, що вона наводилась ще у 2020? 

У зв’язку з цим постає ще одне логічне питання: чому записів розмов у справі Кулініча-Сівковича тільки чотири, хоча вони охоплюють досить великий період – майже рік – і чому закінчуються травнем 2020-го? Адже логічно буде припустити, що напередодні вторгнення діяльність агентів мережі ФСБ мала би активізуватись, а СБУ і ДБР – ці дії виявити і нові епізоди триваючого злочину розслідувати? Інших записів немає чи їх не показують? І, до речі, – 

чиї це «плівки»?

У жовтні 2022 року голова СБУ Василь Малюк в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» розповідав щодо справи Кулініча таке: «Було проведено безпрецедентну філігранну розробку і подальшу реалізацію, здійснено агентурно-технічне проникнення до лав ФСБ. Ми здобули всі файли, де він (Кулініч – ред.) реально доповідав до Москви інформацію, зокрема секретну, про ситуацію в нашій країні, в Службі, як вони намагалися впливати на різні процеси».

Чотири розмови «керівника мережі» Сівковича, усі – з Кулінічем і остання датована травнем 2020-го, за півтора року до вторгнення РФ, – така собі глибина «агентурно-технічного проникнення». 

Звичайно, не виключено, що записів більше, і з певних причин СБУ-ДБР їх не світить. Серед них можуть бути: таємниця слідства (і тоді в суді ми почуємо і про решту із «усіх файлів», добутих СБУ); в них міститься інформація з обмеженим доступом (а спецслужби можуть засекретити і прогноз погоди); в них міститься інформація про протиправну діяльність керівників спецслужб, органів влади, правоохоронних органів, Офісу президента тощо, яку приховують від суспільства. Врешті, оприлюднення наявних записів мало на меті дискредитацію Баканова в очах його друга Зеленського з подальшою відставкою. Але хто ці записи зробив?

У повідомленні про підозру Сівковичу йдеться про його телефонні розмови з Кулінічем. А на брифінгу ДБР, де демонструвались фрагменти записів, говорилось про використання месенджера Threema. Він був дуже популярним у російських силовиків після 2014 року. Власне, від них мода на цей начебто дуже захищений месенджер перейшла і до чиновників та  бізнесменів. Але у 2017 році грізний Роскомнадзор вніс цей швейцарський сервіс  до реєстру поширювачів інформації, тобто, легалізував його у РФ. А це означає, що сервіс погодився збирати, зберігати і передавати на запит держорганів РФ всю інформацію про дії користувачів – від книги контактів до переписки і надісланого/отриманого контенту (відповідно до драконівського «пакету Ярової»), а щоб зеекономити місце на серверах – міг надати повний доступ спецслужбам. Ну дуже «захищений» сервіс, погодьтесь.

Поза тим,  більшість співрозмовників ZN.UA із сектору безпеки вважають, що записи розмов не були перехоплені українськими спецслужбами, які не мають можливості зламати Threema. Їхнє походження може мати два джерела. Перший – записи перехоплені і надані західними  партнерами. А вже СБУ-ДБР так недолуго їх легалізували, що виникли питання щодо обмеження кількістю і часовим проміжком, що вичерпуються 2020 роком. 

Другий варіант – записи українські силовики знайшли під час обшуків у телефоні чи на флешці. Втім, джерел отримання записів може бути і більше. За даними слідства, Маріна Тєрєнтьєва, «політична координаторка» офісу Клюєва-Сівковича здійснювала збирання, аналіз і передачу відомостей від агентів, забезпечувала канали зв’язку, записувала, розшифровувала всі розмови і передавала їх у 9-те управління 5-ї служби ФСБ. Крім того, думаю, Сівкович і Кулініч на всяк випадок також все записували. Тобто, місць, де були  «плівки», вже набирається з півдюжини. Це, звісно ж, розширює можливості отримання інформації і для української розвідки. Якщо вона дійсно цим займалась. Але головне – не звідки «плівки», а як ними розпорядились. 

Великий сумнів у людей із системи викликає і заявлена слідством роль Сівковича як керівника мережі агентів ФСБ, бо, на їхню думку він явно не неї тягне, ні за фаховими, ні за особистісними даними. Та й взагалі вся ця публіка, яку ДБР оголосив членами мережі, – Сівкович, Кулініч, Наумов – це в першу чергу про гроші, корупцію і про шпигунство на рештках часу. По суті своїй Сивкович – прапорщик. Ну, які були агенти – такий вийшов і бліцкриг у їхніх господарів.

Інша справа, наприклад, Руслан Демченко, дипломат, колишній заступник глави МЗС, очільник Комітету з розвідки і радник/помічник чи не усіх президентів, починаючи з Леоніда Кучми, і закінчуючи посадою першого заступника секретаря РНБО при президентові Зеленському. У нього немає репутації корумпованого чиновника, але є стійка репутація людини проросійської орієнтації, і обидві ці репутації він проніс вахтою через усіх президентів. Але тема «Демченко і російські спецслужби» (крім розслідуваної журналістами участі у підготовці підписання Харківських угод), і досі не розкрита, як то кажуть, компетентними органами.

Водночас записи «підсвітили» негатив щодо Андрія Наумова – конфідента Івана Баканова, безпосередньо зав’язаного життям і бізнесом на Володимира Зеленського. Тобто, метою могло бути і «вибивання» Баканова із близького кола Зеленського. Що, власне, і закидають групі  Єрмака-Татарова, яка таким чином посилила свій монопольний вплив на президента.

Ще один сумнівний момент – спроба перекласти на Кулініча відповідальність за «Чонгар» і швидку окупацію півдня Херсонської області замість реального повного і всебічного розслідування обставин. Частка його провини, як і всіх керівників силового блоку, звісно ж є. Однак не така, щоб стверджувати, що він знав про наступ російських військ із Криму – і приховав, а то б ми…. Це навіть не смішно, враховуючи, що у справі фігурує одне невідправлене шифроване повідомлення о 01:03 ночі вже 24 лютого.

Отже, наразі можемо констатувати, що чотири відомих записи розмов Сівковича і Кулініча дали можливість СБУ припинити діяльність крота ФСБ «Котигорошка», але про нейтралізацію інших агентів, а тим більше, – цілої мережі нічого не відомо. Принаймі, в рамках цієї історії. Чи є вона фрагментом якоїсь більшої? Хотілось би думати, а ще краще знати, інакше вона виглядає як свідомо купована, зі стопкадром на даті 19 травня 2020 року, даті останнього запису розмови Сівковича з Кулінічем. А як далі діяла ця мережа, про викриття якої суспільству так бучно оголосили? Така вузька рамка «справи Кулініча» не дає надії на те, що будуть розслідуванні дії посадових осіб по всій вертикалі, завдяки яким взагалі стало можливим вкорінення ворожого кубла у спецслужбах.